іст. вчень шпори / 66. Фіхте
.docx66.Політико-правова теорія Г.Фіхте
1.В основі його вчення, методологічною основою державно-правової концепції був суб'єктивний ідеалізм.
Мислитель вважав, що об'єктивна дійсність не існує поза межами свідомості людини. Необхідність у правових настановах диктується не об'єктивними факторами взаємин у суспільстві, а самосвідомістю.
Право виводиться з "чистих форм розуму", коли один індивідуум повинен визнавати особисту свободу та свободу інших осіб, що його оточують.
В межах загальносуспільної свободи кожна людина прагне реалізувати особисту свободу. При цьому вона не завжди може діяти в рамках суспільних правил.
А тому, щоб устремління індивідуума не виходили за межі загальної свободи, узгоджувалися з нею, необхідна правова свідомість людей, основою якої повинен бути правовий закон.
Саме він покликаний врегульовувати дії та вчинки людей у зовнішньому світі, у взаєминах з іншими людьми для реалізації особистої свободи.
2. У державно-правовій концепції Фіхте держава розглядається як самоціль. Що це означає?
Людина за своєю природою є істотою творчою, вільною в своїй діяльності, постійно прагне до реалізації потреби свободи. Але в реальному житті індивідуальна свобода людини порушується. Щоб цього не було, необхідно встановити панування закону, чого можна досягти лише завдяки примусові.
Ця обставина і викликає до життя апарат примусу - державу. У примусі держави концентрується єдина колективна воля, яка формується прийняттям державного договору між розумно вільними людьми.
Державний договір поєднує в собі три типи суспільних відносин: договір про власність, договір про захист, договір про об'єднання. Проводячи ідею про те, що єдина колективна воля концентрується у примусі, а апаратом примусу є держава, Фіхте заперечував ідею поділу влади в державі
3. Загальна воля людей є основою законодавства держави.
Така аксіома наштовхує мислителя на думку про те, що в процесі схвалення конкретних законів немає потреби враховувати волю окремих людей. Воля однієї людини може порушити закон, і це вважається порушенням вимог загальної волі, тобто правопорушенням.
Але скасувати закон таке правопорушення не може, навіть якщо воно мало несприятливі наслідки для волі індивідуума. Закон залишається чинним. На думку філософа, правопорушень буде значно менше, якщо закони, що схвалюються державою, матимуть такі гарантії свободи, що їх кожна особа сприйматиме як особисті.