Назва методу в різних країнах світу

Країна	Назва методу
Великобританія	Облік маржинальних затрат – “маржинал-кост” (marginal-costing), маржинальна бухгалтерія, маржинальний облік (La Comptabilite)
Франція	“маржинальна бухгалтерія”
Німеччина та Австрія	Облік часткових або граничних затрат (Teilkostenrechnung, Grenzkostenrechnung), облік суми покриття (Deckungsbeitragsrechnung)

 

Вважається, що родоначальником даної концепції є Джонатан Гаррісон. Суть «директ-костінгу» полягає в тому, що в основу собівартості закладається тільки умовно-змінні затрати. Непрямі затрати виключаються із собівартості, оскільки, на думку прихильників цього методу, вони викликані не стільки безпосередньо процесом виробництва, скільки перебігом часу. Це твердження викликало шок, і довгий час не мало розповсюдження. Тільки в 1953 році Національна асоціація бухгалтерів опублікувала опис цього методу, з того часу «директ-костінг» набуває широкого застосування [3].

Розрізняють простий і розвинутий «директ-костінг»:

־               простий «директ-костінг» - коли для розрахунку собівартості використовуються лише змінні виробничі затрати;

־               розвинутий «директ-костінг» -  коли для визначення собівартості використовуються всі змінні затрати (виробничі, адміністративні, збутові).

Основні переваги і недоліки методу директ-костінг наведемо у таблиці 4.

Таблиця 4

Переваги і недоліки «Директ-костінгу»

Переваги	Недоліки
1. Застосовується в управлінському обліку для оперативного прогнозування, здійснення контролю, економічного аналізу і прийняття управлінських рішень	1. Не рекомендується для складання фінансової звітності і оподаткування
2. Метод є досить ефективним при внутрішнього господарчому розрахунку з застосуванням внутрішньогосподарських трансфертних цін	2. При використанні демпінгу виникає небезпека, де маса постійних затрат не зможе бути покрита маржинальним доходом, тобто підприємство потрапляє в зону збитковості; на практиці виникають труднощі при розподілі затрат на постійні й змінні
3. Спрощення і точність обчислення собівартості послуг (продукції, робіт); відсутність складних розрахунків при розподілі постійних затрат	3. Ведення обліку у розрізі лише виробничої собівартості
4.Можливість визначення порога рентабельності, запасу міцності підприємства та нижньої межі ціни послуг (продукції, робіт) або замовлення	4. Директ-костінг створює тенденцію для того, щоб ігнорувати необхідність відтворення постійних затрат через ціну виробу
5. Можливість керувати обсягом виробництва товарів при їх масовому випуску на ринок

 

Серед вчених-економістів країн ринкової економіки немає єдиної думки щодо доцільності використання методу директ-костінга в умовах України та інших країн СНД: позиції коливаються від повної відмови до беззастережного схвалення цього методу [4].

За радянських часів поширення набув нормативний метод, який був розроблений на початку 30-х років ХХ століття і автором якого вважають М.Х.Жебрака. Нормативний метод був розроблений на основі методу «стандарт-костінг», який був раніше запровадженим у практику американським інженером  Г.Емерсоном та бухгалтерами Ч.Гаррісоном і Х.Грантом. Поняття «стандарт-кост» у широкому розумінні означає собівартість, яку встановлено заздалегідь. В основу даного методу покладено чітке встановлення норм затрат: матеріалів, енергії робочого часу, праці, заробітної плати та інших затрат, що пов’язані із виготовленням продукції. Сильною стороною даної системи обліку виробничих затрат є те, що за допомогою встановлених стандартів можливо наперед розрахувати суму очікуваних затрат на виробництво і реалізацію продукції, обчислити одиницю собівартості продукції для визначення цін.

Хоча нормативний метод, який застосовувався в СРСР був створений на основі «стандарт-косту», проте основні моменти останнього не були враховані, в зв’язку з чим він не знайшов гідного місця.

Проаналізуємо основні відмінності нормативного методу від методу «стандарт-кост» в таблиці 5.

Таблиця 5