ІЕ та ЕД / ІЕ та ЕД (шпори) / Теорії технологічного детермінізму (Дж.К. Гелбрейт, У. Ростоу, Е.Тоффлер)

Теорії технологічного детермінізму (Дж.К. Гелбрейт, У. Ростоу, Е.Тоффлер).

Велике поширення в XX в. отримали теорії, що обгрунтовують значення науки і техніки в розвитку суспільства. Вони в тій чи іншій мірі відображають реальні тенденції та соціальну роль науково-технічного прогресу в сучасному світі.

Теоріями технологічного детермінізму є теорія єдиного індустріального суспільства (Р. Арон), стадій росту (У.Ростоу), нового індустріального суспільства (Дж.Гелбрейт), постіндустріального суспільства (Д.Белл), надіндустріальної суспільства (О.Тоффлер), технотронного суспільства (З.Бжезинський) . У цих теоріях більше спільного, ніж відмінностей. Розрізняються вони лише незначними відтінками, зумовленими головним чином тим, що створювалися на різних стадіях науково-технічного прогресу. Кожна з цих теорій відображає особливість тієї чи іншої стадії.

Дж. Гелбрейт виступив зі своєрідним різновидом теорії «індустріального суспільства», цю теорію було викладено Гелбрейтом у книжці «Нове індустріальне суспільство» (1967), яка стала бестселером на американському книжковому ринку. її автора журнал «Форчун» навіть назвав «сучасним Кейнсом».

У «новому індустріальному суспільстві» Гелбрейт намагається комплексно розглянути всю економічну систему капіталізму, яку пов'язує з технічним прогресом. Він виділяє дві форми капіталістичної економіки з погляду рівня техніки, масштабів виробництва і форми організації підприємств — великі корпорації і дрібне виробництво. Основу сучасної економіки становлять великі корпорації. Частину економіки, репрезентовану великими корпораціями, Гелбрейт називає «індустріальною системою», котра й визначає суть «нового індустріального суспільства».

Гелбрейт виокремлює два рівні розвитку корпорацій: «підприємницьку» і «зрілу». У «підприємницькій корпорації» (20—30-ті pp. XX ст.) господарем і керівником був окремий капіталіст, який дбав про максимізацію прибутку. Така корпорація не потребувала планування і державного втручання. «Зріла корпорація» — це колективна організація, в ній приватна власність замінюється «суспільною капіталістичною власністю». її очолює не окремий підприємець, а «техноструктура», до якої переходить влада. Техноструктуру Гелбрейт визначає як «союз знань і кваліфікації».

В «індустріальному суспільстві» формується, на думку Гелбрейта, нова класова структура. Зникає конфлікт між багатими й бідними, йому на зміну приходить новий конфлікт — між «класом освічених» і «неосвічених і малоосвічених». Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освічених», складовою частиною якого є «техноструктура».

Велика роль у «індустріальному суспільстві» Гелбрейта належить державі. Технічний прогрес автоматично зумовлює необхідність планування на державному рівні, регулювання державного попиту, перерозподілу національного доходу через систему податків, сприяння розвитку науково-технічного прогресу, освіти, національної оборони. При цьому Гелбрейт підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави. Державу й корпорації він розглядає як дві незалежні сили, котрі плідно співпрацюють одна з одною.

У концепції «індустріального суспільства» Гелбрейта є й критичні ноти. Він критикує мілітаризм, гонку озброєнь, розуміє складність розв'язання соціальних проблем у межах «індустріального суспільства». Останнє завдання він покладає на інтелігенцію, яка керуватиметься не тільки економічними пріоритетами, а сприятиме розвитку «естетичних цінностей».

У 60-х pp. теорію «індустріального суспільства» розробляли американський соціолог і економіст Волт Ростоу, французькі соціологи Жак Еллюль і Раймон Арон.

В. Ростоу опублікував книжку «Стадії економічного зростання. Некомуністичний маніфест» (1960), де виклав власну концепцію суспільного розвитку, альтернативну марксистській формаційній теорії. Він виділяє п'ять стадій економічного зростання: 1) традиційне суспільство; 2) підготовка передумов для піднесення; 3) піднесення; 4) рух до зрілості; 5) ера високого масового споживання. В. Ростоу дає характеристику кожній стадії, розкриває їх характерні риси. Найхарактернішою рисою п'ятої стадії економічного зростання є випуск товарів тривалого користування. На цій стадії змінюються пріоритети суспільства. На перший план виходить не виробництво, а «споживання і добробут у найширшому розумінні».

П'ятою стадією Ростоу не завершує періодизацію розвитку. Майбутнє суспільство він пов'язує зі стадією «за споживанням», де переважатимуть сімейні та інтелектуальні цінності.

Одним із найяскравіших представників футурології є американський соціолог Д. Тоффлер. Він констатує наявність кризових явищ в індустріальній системі, які пов'язано з тим, що індустріальний світ вступає в нову стадію історичного розвитку, стадію технотронної цивілізації, котра вже не підлягає законам індустріалізму. Просування до «нового суспільства» відбувається в процесі розвитку «суперіндустріальної революції».

Прогнозуючи майбутнє, Тоффлер розробив кілька його моделей. Так, у праці «Третя хвиля. Від індустріального суспільства до гуманнішої цивілізації» (1980) крах індустріалізму він пов'язує з послідовною зміною «хвиль перемін»: аграрна хвиля цивілізації, індустріальна цивілізація, хвиля комп'ютерів, комунікацій і утвердження суперіндустріалізму.

Аналогічні ідеї розвиває Тоффлер і в книжці «Передбачання і передумови» (1983). Щоправда, тут він особливу увагу звертає на формування різних структур «інформаційного суспільства». У праці «Зрушення влади. Знання, багатство і насильство на порозі XXI століття» (1990) Тоффлер майбутнє пов'язує з побудовою «цілісної гуманної цивілізації», перехід до якої відбудеться через «революцію влади». її він називає однією з найважливіших революцій, яка є рушійною силою багатьох перемін. Основним фактором «революції влади» є знання.