Вправи з артикуляції приголосних звуків української мови

Вправа 1. Членороздільно вимовляйте дзвінкі приголосні звуки української мови: Б - Д - Дз - З - Дж - Ж - Г - Ґ. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції.

Вправа 2. Членороздільно вимовляйте глухі приголосні звуки української мови: П - Ф - Т - Ц - С - Ч - Ш - К - Х. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції.

Вправа 3. Членороздільно вимовляйте пари дзвінких і глухих приголосних звуків української мови: Б - П, В - Ф, Г - К, Г - Х, Д - Т, Ж - Ш, З - С. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції.

Вправа 4. Членороздільно вимовляйте сонорні приголосні звуки української мови: М - В - Н - Р - Л - Й. Повторіть вправу 8 -10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції.

Вправа 6. Членороздільно вимовляйте губні приголосні звуки української мови: М - Б - П - В - Ф.

Вправа 7. Членороздільно вимовляйте зубні приголосні звуки української мови: Н - Д - Т - Ц - З - С - Дз. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції.

Вправа 8. Членороздільно вимовляйте передньопіднебінні приголосні звуки української мови: Р - Ч - Ш - Ж - Й - Дж. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції.

Вправа 9. Членороздільно вимовляйте задньоротові приголосні звуки української мови: Ґ - К - Г - Х. Повторіть вправу 8 - 10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції.

Вправа 10. Членороздільно вимовляйте шиплячі приголосні звуки української мови: Ш - Ч - Ж - Дж. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції.

Вправа 11. Членороздільно вимовляйте свистячі приголосні звуки української мови: С - Ц - З - Дз. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції.

Отже, майбутнім вчителям так само, як і всім тим студентам, чия подальша професійна діяльність буде пов'язана з публічним мовленням, слід більше займатися подібними вправами. Правильна артикуляція не з'являється сама по собі, вона потребує цілеспрямованої і методичної роботи, у процесі якої правильні рухи мовного апарату відпрацьовуються до автоматизму. Лише постійна копітка робота здатна забезпечити мовцям членороздільну вимову, адже практичну роботу з артикуляції недарма вважають передумовою вдосконалення усного мовлення людини.

4. Орфоепічні норми сучасної української мови. Основні причини порушення орфоепічних норм.

Орфоепічні норми –це загальноприйняті правила літературної вимови. Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія.

Орфоепія – (правильне мовлення) orthos – правильне, epos – мовлення – система загальноприйнятих правил, що визначають єдину правильну, літературну вимову.

Якщо дикція – це правильна чітка вимова звуків, то орфоепія – правильна вимова звуків у фонетичному оточенні.

Українська літературна мова, як і кожна літературна мова, має усталені орфоепічні норми, що є обов’язковими для всіх, хто розмовляє нею. Орфоепія охоплює наступні розділи: наголос; правила вимови окремих звуків і їх сполук; інтонаційно-мелодійну побудову  мовлення.

Розглянемо найважливіші норми української літературної вимови.

Голосні (а), (у), (і) завжди вимовляються чітко і виразно як під наголосом, так і в ненаголошеній позиції.

Ненаголошений (е) вимовляється з наближенням до (и) :

несла - (не сла), село - (се ло).

Дзвінкі приголосні (б), (д) , (г), (ж), (дж) , (дз) у кінці слова не оглушуються: (граб), (ворог), (дід).

Префікси роз-, без-, через- можуть зберігати і втрачати дзвінкість: безтурботний - (безтурботний); розбити - (розбити).

Звук (в) в українській мові сороноризується: (заутра), (кроу).

Звук (р) в українській мові завжди твердий: (лікар), (Харків).

Українська орфоепія також включає норми вимови звуків (голосних і приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння, подовження, спрощення, збігу звуків.

Вимова голосних і приголосних звуків характеризується такими особливостями:

– голосні звуки вимовляються повнозвучно в будь-якій позиції (наголошеній чи ненаголошеній) (конвенція, інвестор); звуки [а], [і], [у] передаються завжди чітко і виразно (аудит, акція); ненаголошений [о] не наближається до [а], як у російській мові (конкурент, монополія), але перед складом з наголошеним [у] та [і] – [о] (корупція, запорука); ненаголошений [е] вимовляється як [е^и], а ненаголошений [и] – як [и^е] (вексель, дисконт); звуки [е], [і] в іншомовних словах після голосних можуть йотуватися (клієнт, егоїст);

– приголосні дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед глухими, тільки [г] у словахнігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в похідних від них перед глухими вимовляється як [х]; глухі приголосні перед дзвінкими передаються дзвінко (клятьба, просьба); прийменник і префіксз перед глухими послідовно оглушуються (з товаром, з попитом); звук [з] у префіксахроз-, без-, через-та прийменникахбез, через перед глухими залежно від темпу мовлення може вимовлятися дзвінко або оглушено (розпорядчий, безприбутковий, через транспорт); губні, шиплячі (неподовжені), задньоязикові і гортанний [г] звучать твердо, лише перед [і] пом’якшено (біржа, мільйон, шість, банкір, архів); у деяких питомо українських та іншомовних словах губні, задньоязикові, гортанний та подовжені шиплячі пом’якшуються передя, ю (бюджет, кювет, річчю, бездоріжжя); перед [е] приголосні вимовляються твердо (цейтнот,тендер) тощо.

Вимова звукосполучень пов’язана з такими процесами:

– з асимілятивними змінами; напр., у закінченнях дієслів -ться, -шся вимовляються як [ц΄:а], [с΄:а] (інвестується, фінансуєшся), -жся, -чся у дієсловах наказового способу передаються як [з΄с΄а], [ц΄с΄а] (уріжся, морочся), [з] перед шиплячими уподібнюється до них і вимовляється як [ш:], [ж:], [жш] (зшити, безжурність, безшумний);

– з подвоєнням звуків; напр., два звуки вимовляються при збігу однакових приголосних на стику префікса і кореня, кореня і суфікса, двох суфіксів, двох префіксів, основи дієслова і постфікса (віддаль, корінний, годинник, возз’єднання, піднісся); у похідних від слів з подвоєними звуками (законно, невинність); у прикметниках на–анн-ий, -янн-ий, -енн-ий зі значенням можливості дії (здійсненний, аледовгожданий); в іншомовних власних назвах (Брюссель, Голландія, Канни, Оттава, Діккенс); у словахалло, брутто, нетто та інших;

– з подовженням звуків; напр., подовжено вимовляються звуки [д], [т], [з], [с], [л], [н], [ж], [ш], [ц], [ч] після голосного перед я, ю, є, іу всіх відмінках імен. сер.р. на -яІІ відм. (крім Р.в. без закінчення -ів) (знаряддя, намагання); передя, ю у прислівниках (навмання, зрання, попідвіконню), передє, юу формах тепер. часу дієсловалитита в похідних від нього (ллють, виллється);

– зі спрощенням звуків у групах приголосних при словотворенні або словозміні; напр., у групах ждн – жн (тиждень – тижневий),здн – зн (проїзд – проїзний),стн – сн (якість – якісний), (містити – місце),скн – сн(тиск – тиснути); спрощення не відбувається у питомих та іншомовних словах на -т, -ст (агент – агентський, Карпати – карпатський), у групах приголосних-стц-, -стч- (монополістка - монополістці), у числівниках (шістсот, шістнадцять);

– зі зміною приголосних при їх збігу; напр., -цьк- змінюється на -чч- при творенні імен. на–ин-а (донецький – Донеччина, алегалицький - Галичина), -ськ-, -ск- на -щ- за аналогічних умов (полтавський - Полтавщина),-ск-, -шк- на -щ- при творенні імен. і прикм. на -ан-(-ян-) (піски - піщаний),-ск-, -ст- на -щ- при творенні форм дієслів ІІ дієвідміни (вереск – верещати, простити – прощу); приголосні [г], [з], [ж] перед суфіксами-ськ-, -ств-змінюються на-зьк-, -зтв- (Кривий Ріг – криворізький, Кавказ – кавказький, Париж – паризький), [к], [ц΄], [ч] перед-ськ-, -ств- змінюються на-цьк-, -цтв- (турок – турецький, купець – купецький, ткач – ткацький), [х], [с], [ш] перед-ськ-, -ств- змінюються на-ськ-, -ств- (птах – птаський, Одеса – одеський, товариш – товариський, алебаскський, казахський, тюркський, ламаншський, меккський); [г], [ж], [з] із суфіксом-ш- дає сполучення-жч- (дорогий – дорожчий, дужий – дужчий, вузький – вужчий, алелегший), [с] змінюється на-щ- (високий – вищий).

Дотримання орфоепічних норм удосконалює мову як засіб спілкування, сприяє витонченості, стрункості мови, полегшує обмін думками, допомагає уникати непорозумінь у мовленні, усувати їх. Знання орфоепічних норм забезпечує чітке логічне оформлення думки і мовне її вираження.

Досконале володіння нормами літературної вимови необхідне промовцю для успішного виступу перед великою аудиторією. Вимова оратора відрізняється від звичайної повсякденної більшою старанністю, строгішою нормативністю, що виявляється в уникненні регіональних особливостей, подоланні особистих мовних вад.

Виступ перед аудиторією потребує такої вимови, яка була б дохідливою, ненав’язливою, добре сприймалася на слух і не заважала засвоєнню змісту. Якщо в оратора правильна вимова, то увага слухачів буде спрямована на зміст сказаного, а не на розпізнавання слів.

Однак навіть людина з бездоганною літературною вимовою та дикцією може не справитися з виголошенням чогось. Це пояснюється тим, що деякі сполучення звуків і окремі звуки, коли часто повторюються, стають неприємними для слуху, втомлюють слухачів, наприклад, збіг кількох приголосних, повтор однакових слів або однакових їх закінчень.

Милозвучність досягається чергуванням у мовленні голосних і приголосних звуків, односкладових і багатоскладових слів, коротких і довгих речень, зміною звукового складу слова без порушення його значення тощо.

Одним із важливих засобів створення милозвучності є позиційне чергування звуків[у]-[в] та [і]-[й], фонетичні варіанти повнозначних та службових слів на зразокунаслідок – внаслідок, йти – іти, імла – мла, з – зі – із, над – наді. Звуком [і] завжди починається речення, а звуком [у] тоді, коли далі йде приголосний. Між приголосними вимовляються і пишуться [у], [і] (потім у день чи два, так і так), між голосними – [в], [й] (взяла в оренду, заява й акт). Після приголосного перед голосним вживається здебільшого [й], [в], а після голосного перед приголосним – [і], [у]. Якщо між словами робиться пауза, то на стику їх вимовляються голосні [у], [і] (Сонце сходило і оглядало землю). Ці звуки чергуються у словах, якщо не змінюють їх значення (ймовірний – імовірний, йти - іти, влаштовувати – улаштовувати, впродовж - упродовж). Немає чергування при зіставленні понять (батьки і діти), при зміні значення слів (вклад і уклад), у словах лише з [в] або з [у] (взаємини, власник, указ, установа).