47 Григорій Кочур
Григорій Кочур - перекладач, який володів понад трьома десятками мов.У низі «Третє відлуння» (видавництво «Рада», 2000 р.). У ній вміщено більш ніж 600 перекладів творів 175 поетів, представників понад 30 літератур світу. Найближчий соратник М. Рильського, Григорій Кочур був неформальним лідером українського перекладацького цеху.Його переклади охоплюють 26 століть, починаючи від Архілоха (давньогрецька поезія) і закінчуючи сучасними поетами, три континенти (Європа, Америка й Азія), близько 30-ти літератур. Він автор статей з теорії перекладів, кваліфікованих передмов до видань зарубіжних авторів, численних рецензій і спогадів.Кочур — лауреат премії ім. М.Рильського за переклади і Державної премії ім Т.Шевченка за книгу «Друге відлуння».
Дмитро́ Григо́рович Білоу́с (* 24 квітня 1920,— † 13 жовтня 2004,) — український поет, перекладач з болгарської мови, літературний критик, громадський діяч. Займався перекладами, зокрема, перекладав з білоруської, болгарської, литовської, російської мов.За участь в естетичному вихованні дітей та молоді нагороджений медаллю "За доброчинність" Міжнародного доброчинного фонду "Українська хата".
48 П. Куліш
Переклав Біблію, майже всього Шекспіра, Ґете, Дж. Байрона (зокрема, поеми «Чайльд-Гарольдова мандрівка», «Дон-Жуан»), балади А. Міцкевича «Русалка», «Химери», «Чумацькі діти» (опубліковано в журналі «Основа» 1861 р.). Наприкінці свого життя П. Куліш підготував до друку поетичну збірку «Позичена кобза: Переспіви чужоземних співів», котра вийшла в Женеві 1897 р., вже по смерті поета. Увійшли в неї переспіви творів визначних англійських та німецьких поетів XIX ст.: Байрона, Ґете, Шіллера, Гайне. Чимало переклав з російської (твори Пушкіна, Фета, Нікітіна, Кольцова, Некрасова).
Від англійських, німецьких, італійських поетів П. Куліш переніс на український ґрунт октаву, Спенсерову дев'ятивіршову строфу та інші зразки канонічної строфіки.
Іван Франко
Іван Якович не тільки чудово писав твори а ще й перекладав їх. Серед перекладів Івана Яковича велике місце належить перекладам з античних літератур.
Він вважав, що антична поезія є скарбницею світової культури, і намагався збагатити нею українську культуру.
Гомер і Гесіод, гомерівські гімни, переклад трагедії Софокла «Цар Едіп», «Сапфо і Алкей», «Піндар і Менандр», збірка «Старе золото», римські поети Горацій і Вергілій — цим далеко не вичерпується cписок античних перекладів Франка. Переклади Івана Яковича з грецької в більшості своїй точно передають як зміст, так і поетичні особливості оригіналу, мають ґрунтовні. Переклади з Сапфо і Алкея вийшли окремою книжкою. Найвагомішою працею Франка-перекладача є «Фауст» Гете.
49 Володимир Самійленко
Роль Володимира Самійленка у розвитку українського перекладу важко переоцінити. Його перекладацькі праці високо ставили старші (І. Франко) і молодші сучасники (Л. Старицька-Черняхівська, М. Зеров, М. Рильський та інші); під його пером українська мова набувала найдосконаліших форм і якостей, необхідних для відтворення тонких відтінків і найхарактерніших рис світової класики, передусім французької та іспанської. Завдяки майстерно перекладеному “Тартюфу”, його вишуканим олександрійським віршам, було підготовлено український ґрунт, зокрема, для пізніших перекладів Максима Рильського з Корнеля, Расіна, Мольєра Буало, Вольтера. М. Рильський
Миха́йло Миха́йлович Коцюби́нський (*5 (17) вересня 1864, Вінниця — †12 (25) квітня 1913) — український письменник, громадський діяч, голова Просвіти в Чернігові, один з організаторів Братства тарасівців.
Знав дев'ять іноземних мов, серед яких грецька, кримська, циганська
Переклади Біблії українською мовою
Першими з біблійних текстів перекладено українською мовою Євангелія (Пересопницьке Євангеліє (1556-61
Переклад Нового Завіту Пилипа Морачевського, виконаний 1860, але заборонений Валуєвським циркуляром 1863, був виданий 1906. Відомі також переклади Євангелія священиків проф. Ярослава Левицького (1921), Михайла Кравчука (1937) та Теодосія Галущинського (1946).
Перший повний переклад Святого Письма розпочав 1860 Пантелеймон Куліш, але рукопис згорів під час пожежі. Вдруге він розпочав його разом із Іваном Пулюєм (останньому належить переклад Псалтиря) за грецьким текстом:
Вважається, що перший переклад виконано у волинських монастирях архімандритом Григорієм, це — Пересопницьке Євангеліє (1556-61). Пізнішим часом датуються Євангелія: Тяпинського (1570-80), Житомирське (1571), Негалевського (1581), Літківське (1595) та інші. Зазначені переклади базувалися на лютеранському тексті Нового Завіту Секлюціана 1533, Симона Будного 1570 та інших. Окремі уривки переклав Іоаникій Ґалятовський (1688).
У цей час існує шість повних (які включають як Старий Заповіт так і Новий Заповіт) перекладів Біблії українською мовою. Це:
Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя, Івана Нечуй-Левицького, вперше надрукований у 1903 році;