14-15 Перекладацька діяльність у середньовічній Європі.
Англія. Перекладацька діяльність короля Альфреда (9 ст.). Переклади духовної літератури абата Ельфріка (кінець 10-поч. 11 ст.). Ельфрік про відповідальність перекладача Святого Письма. Переклад латинської граматики Ельфріка – перша латинська граматика рідною мовою у середньовічній Європі. Роджер Бекон (1214-1294) про мистецтво перекладу. Переклади латинських наукових трактатів Джона Тревізи (1326-1412). "Діалог лорда і вченого про переклад" із перекладу "Поліхронікону". Переклади Джефрі Чосера (1343-1400).
Франція. Переклади класичних праць при королі Карлі V Мудрому (1337-1380). Наукові переклади Нікола Орезмського та його нотатки про перекладацьку роботу. Поява нових термінів для позначення процесу перекладу.
Перекладацька діяльність у середньовічній Італії. Переклади з арабської Костянтина Африканського (1020-1087). Переклад в юридичній практиці. Усвідомлення теоретичних проблем, пов’язаних з перекладом. Данте Аліг'єрі (1265-1321) про неможливість поетичного перекладу.
Іспанія. Заснування толедської школи перекладачів у 12 ст. Переклади античних праць з арабської мови латиною. Діяльність Герарда Кремонського (1114-1187
16 Релыг. Трактати
Крім «Біблії», іншим популярним джерелом перекладу служив грецький дидактичний трактат з природознавства «Фізіолог» (2 ст. н.е.), присвячений божим чи диявольським властивостям тварин (у т.ч. птахи Фенікс, сирени). Цей трактат переклали в 4-5 ст. на латинську мову, в 9 ст. на давньоверхньонімецьку, а в 11 ст. іна давньоруську мову.Національні мови, що були усними за сферою свого функціонування, відчували інтенсивний культуртрегерський вплив латині. Саме християнсько-антична культура та латинська мова «монастирських шкіл» стимулювала їх подальший розвиток. Боротьба між буквалізмом та вільним перекладом знайшли тому своє вираження як протистояння перекладів, максимально наближених до синтаксичних норм латинської мови (8-11 ст.), та перекладів, орієнтованих на нещодавно встановлені норми національної мови (12-15 ст.).Буквальний літературний переклад саксонською мовою започаткував на території Великої Британії уесекський король Альфред Великий (849-901). Абат Елфрік (955-1020?) продовжив його традиції у перекладі «Старого Завіту», перекладом «Обов'язки пастиря: Cura Pastoralis» та граматики Присціана, епізодично використовуючи як дослівний, так і змістовий переклади. Готичний середньо-англійський переклад „Ормулум: Ormulum” (12-13 ст.) уже відзначався великою довільністю.
Це ж стосувалося і німецької „народної мови”, яка, незважаючи на переклади Ісідора (кінець 8 ст.), вважалася тоді „lingua vulgaris et illiterata” і пройшла „школу латині” у підрядкових перекладах того часу. Тому перекладацька практика німецького середньовіччя відзначалася значною амплітудою коливань, сягнувши від буквальних та, частково, еквівалентних перекладів алеманна Ноткера (950-1022), який відтворюючи латинську абстрактну лексику, запропонував велику кількість новотворів (con-scientia - Mitleid; begreifen), та “Пісні над піснями: Das Hohenlied Salomos” Віллірама (12 тоді), до пізніших вільних перекладів лицарської літератури 13 ст. Взявши за взірці твори провансальської лицарської літератури (Кретьєн де Труа: Trois), німецькі автори (Готфрід Страсбургський: Gottfried von Strassburg; Гартман фон дер Ауе та ін.) практично створювали власні твори. Перекладаючи роман “Парцифаль”, Вольфрам фон Ешенбах (Eschenbach) перевершив обсяг оригіналу в три рази.
Аналогічне явище спостерігалося й при перекладі із грецької на церковнослов'янську мову “Александрії”, “Троянської притчі”. Релігійні твори одного з провідних батьків християнства у 8 ст., Іоанна Дамаскіна, часто перекладалися: Іоанном Екзархом (9 ст., Болгарія), Єфремом Мцире (11 ст.,
17 альфред великийАльфре́д І Великий (англ. Alfred the Great, 849-899) — король англосаксонського королівства Вессекс (871-900). Святий православної та англіканської церков.
Об’єднав під своєю владою сусідні англійські королівства. Провів реформи з метою облаштування свого королівства та підготовки боротьби з данами – запровадив адміністративний поділ на графства, заснував перший англійський флот, будував прикордонні укріплення. Успішно відбивав напади данів, що захопили північно-східну частину Англії. При ньому відбудовувалися міста, серед них і Лондон. Сприяв розвитку торгівлі, ремесел та освіти, видав перший загальноанглійський збірник законів – «Правду короля Альфреда» (біля 890) до якої увійшли як усі старі англосаксонські закони так і нові королівські укази.
Об’єднання Англії за Альфреда було пов’язане з ідейним та культурним піднесенням, розвитком шкіл, освіти та літератури. Вивчивши латину, Альфред переклав англосаксонською латинські твори філософського, теологічного та історичного характеру. Заохочував до перекладів членів невеликого гуртка наближених до себе освічених людей, що був подобою Академії Карла Великого. За твердженням традиції переклав трактат Боеція «Про втіху філософією» - один з найпопулярніших творів європейського Середньовіччя. За Альфреда було відновлено багато монастирських шкіл зруйнованих під час данського нашестя і створено нові, серед них і світські. Альфред Великий справив великий вплив на сучасну йому аналітику. Деякі частини Вессекської «Англосаксонської хроніки» носять відбиток поглядів самого короля, йог просвітницьких ідей та літературної праці.
Альфред Великий підтримував активні політичні зв'язки з лідерами багатьох іноземних держав. Його інтерес до зарубіжних країн показують також вставки, які він зробив у своєму перекладі Orosius. Він листувався з Іллєю III, Патріархом Єрусалимським, і направив місію в Індію на честь святого Апостола Фоми, могила якого вважали лежить у цій країні. Виступив в переговори з халіфом Багдаду. Направляв посольства до Рима. Передачі "англійської милостині" Папам були досить частими. Близько 890 року здійснив подорож з Хедебі до Ютландії уздовж Балтійського моря до прусського торгового міста Трусо.
Опис північнослов'янських земель, зроблений Альфредом у примітках до твору Орозія «Сім історичних книг проти поганства» (Historiarum adversus paganos libri VII), — важливе історичне джерело.
18У цей період відбулося остаточне формування і розвиток національної англійської мови. Закріпленню сталих норм літературної мови сприяє художня література і численні граматичні праці («Коротка граматика англійської мови» У. Буллокара, «Граматика англійської мови» Б. Джонсона і низка словників). Зусилля мовознавців були спрямовані на створення нормативної граматики і розв'язання орфографічної проблеми (остання реформа була проведена у 18 ст.). Внаслідок колоніальної експансії Англії її мова проникала (з 17 ст.) до Америки, Ірландії, Австралії, Нової Зеландії та ін. країн. В англійській мові далі розвиваються основні риси попереднього періоду, удосконалюється її аналітична будова, відношення між повнозначними словами в реченні виражаються за допомогою сталого порядку слів; слово майже не змінюється морфологічно, наприклад, прикметники змінюються лише за ступенями порівняння і цілком втратили ознаки узгодження з іменниками. Отже, на перше місце стає синтаксичний зв'язок слів у реченні.
Попри те що англійська мова протягом тривалого розвитку зазнала значних змін, вона й тепер зберігає всі основні риси групи германських мов.
Англійська мова поширилася по всьому світу, починаючи з 17 століття, і залишається основною міжнародною мовою торгівлі і техніки.
22 Ма́ртін Лю́тер (10 листопада 1483, Айслебен — † 18 лютого 1546, Айслебен) — реформатор Церкви, засновник протестантського руху.
У Вартбурзі Мартін Лютер залишався до 1 травня 1522 року inkognito як «Поміщик Йорг». Він переклав восени 1521 Новий Заповіт на німецьку мову. Це йому вдалось зробити за 11 тижнів. Для цього оригіналом йому слугував екземпляр грецької Біблії Еразма Роттердамського,[4] Він використовував також латинський переклад Біблії, а також Vulgata. Переклад Мартіна Лютера вийшов у вересні 1522. 1523 році світ побачила також його першу частину перекладу Старого Заповіту; обидва переклади вижили до 1525 вже у 22 видань й 110 перевидань. Таким чином до третини усіх німців, які були здатні читати, мали цю книжку у себе вдома.[5] У 1534 році М. Лютер переклав залишок Старого заповіту із тодішнього знайдених рукописів Мазорету. Обидва Заповіти утворюють знамениту Біблію Мартіна Лютера.
Цим перекладом Мартін Лютер зробив зміст зрозумілішим простому народові. Щоправда, до цього були вже 14 верхньонімецьких й середньонімецькі видання Біблії. Але ці переклади завдяки своїй високопарній німецькій мові були важко зрозумілим для людей.
Мартін Лютер менше перекладав дослівно, а намагався перенести на німецьку мову біблійні вирази (sensus literalis) за їхнім значенням. Стиль його письма впливав на стиль і словотвір німецької мови століттями