Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1 Історія перекладу.doc
Скачиваний:
82
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
119.81 Кб
Скачать

1 Історія перекладу

Переклад – це мовна передача та інтерпретація письмового тексту з однієї мови на іншу.

Усний переклад дуже часто переплутується з письмовим. Головна різниця між усним та письмовим перекладом полягає в тому, що при письмову перекладі використовується написаний текст, до якого можна звернутися в будь-який момент під час перекладу, в той час коли при усному перекладі вихідний текст не зафіксований (тому що він передається усно).

Історія

Виникнення мови 100 000 років та письма 5000 років тому заклало фундамент для розвитку перекладу. Відомі переклади позначають основні етапи в історії розвитку перекладу.

Про історію розвитку перекладу в культурах регіонів, що знаходяться поза Європою, наприклад в Середземноморрі, мало чого відомо. Дуже схожою є ситуація з історією усного перекладу, розвиток якого є малодослідженим, хоча й слід зауважити, що усний переклад був важливішим, ніж письмовий, так як обмін усною інформацією у давнину мав велике значення.

Один з перших доказів існування перекладу є Септуаґінта, написана в 247 році до н.е. Це переклад Старого Заповіту з гебрейської на грецьку мову, який створювався протягом 72 днів 72 перекладачами. Напис на Розетському камені 196 року до н.е. – священний декрет, написаний двома мовами та трьома різними стилями письма: єгипетською мовою - демотичним письмом й ієрогліфами та грецькою мовою. Цей багатомовний документ допоміг розшифрувати ієрогліфи.

Переклади часто відігравали велику роль в обміні знань між різними народами. Достатньо подивитися на одну з епох, в якій були зроблені численні переклади, щоб зрозуміти, як розповсюджувалась інформація. Стародавній Рим, де в основному грецька література перекладалася на латинську мову, був центром перекладу. Теоритичне письмо про літературу й риторику, яке було перейнятим з цього часу, провіщає нинішню дискусію про цінність словесного та вільного перекладу на декілька століть вперед.

Відомою постаттю в історії розвитку перекладу є Ієронім (біля 331- 429), який був проголошений святим і вважається сьогодні покровителем перекладачів. Ієронім отримав доручення від Папи Дамазусу І зробити переклад Біблії на латинську мову, орієнтуючись на грецькі тексти. Пізніше він переклав також Старий Заповіт з гебрейської мови. Протягом багатьох століть його латинська версія Біблії вважалась офіційним біблійним текстом Римо-католицької Церкви.

3Суть і види перекладу

Переклад - один із найважливіших шляхів взаємодії національних культур, дієвий спосіб міжкультурної комунікації. Мета будь-якого перекладу - донести до читача, який не володіє мовою оригіналу, і ближче ознайомити його з відповідним текстом. Перекласти означає точно й повно висловити засобами однієї мови те, що вже зафіксовано засобами іншої мови у нерозривній єдності змісту і форми.

Види перекладу

/. За формою переклад переділяють на усний і письмовий.

Усний переклад використовують для обміну інформацією під час особистого контакту фахівців під час укладання контрактів, на виставках, міжнародних науково-технічних конференціях, симпозіумах, на лекціях, під час доповідей тощо. На відміну від письмового перекладу усний роблять негайно, не маючи можливості послуговуватися довідковою літературою.

Усний переклад може бути послідовним або синхронним.

Типи перекладу

Розрізняють такі форми перекладу:

усний (послідовний і синхронний, з аркуша),

письмовий,

опосередкований (здійснений не з оригіналу, мовою якого перекладач не володіє, а з посередника — перекладу цього тексту на третю мову),

авторизований — переклад, переглянутий і схвалений автором або зроблений за згодою автора,

автоматичний (машинний),

Реферативний переклад

10Вавилон — один из значительных культурных центров Древнего Востока. Был заложен в нижнем течении реки Евфрат. Древнее название города произносилось как Баб-илу или Баб-или, т.е. «ворота неба» или «ворота богов». В Библии речь идет о «великом вавилонском пленении». Царь Вавилона Навуходоносор II в 598 г. до н. э. разграбил Иерусалим и взял в рабство большую часть населения города. Царь заново соорудил храмовый комплекс Эсагилу со ступенчатой храмовой башней — Зиккуратом Этеменанки — и стал таким образом «идолопоклонником» в глазах иудеев. Пророк Исайя вкладывает в уста гордому вавилонскому царю слова: «Взойду на небо, выше звезд Божиих вознесу престол мой, и сяду на горе в сонме богов, на краю севера. Взойду на высоты облачные, буду подобен Всевышнему» (Исайя 14,13—14). Такая наглая заносчивость (неуемное зазнайство) и позорное для иудеев пленение продолжались вплоть до поражения вавилонского правителя Бел-шар-узура (Валтасара) персидским царем Киром в 550 г. до н.э., после чего иудеи были освобождены. Вавилон же остался символом безнравственности: «Вином его распутства были одурманены все жители Земли». В Апокалипсисе (Откровение Иоанна) Вавилон противопоставляется святому городу Иерусалиму и изображается в виде одетой в багряное и пурпур девы с кубком, полным нечистот и всякой мерзости, в руке, «опьяненной кровью Святых и свидетелей Иисуса». Здесь под Вавилоном явно подразумевается столица Древнего мира — город Рим.