64. Воля та волевиявлення правочинів

Важливість волі та волевиявлення в правочині важко переоцінити. Адже правочин є вольовою дією особи, яка усвідомлено прагне до настання певних наслідків від своїх дій набути право власності, отримати кошти, мати інші блага внаслідок виконання робіт або надання послуг.

Однак виявляється, що не завжди воля та волевиявлення гармонійно поєднуються і настає такий результат, який очікувався. Це може бути з різних причин й коли сторони порізному розуміють одна одну (навіть у рази, якщо правочин вчиняється в письмовій формі); коли волевиявлення особи не відповідає її волі (правочин вчинено під впливом насильства, погрози, тяжкого збігу обставин тощо) та з інших причин.

В разі, якщо сторони правочину не порозумілися, що виявилося лише згодом, тобто вже після укладення договору, може йтися про необхідність його тлумачення. ЦК України містить декілька норм з приводу тлумачення правочину. Крім загальної норми ст. 213 ЦК, в ньому є й спеціальні норми щодо тлумачення умов договорів (ст.637 ЦК) та тлумачення заповіту як одностороннього правочину ( ст.1256 ЦК). Головною метою тлумачення є виявлення дійсної волі особи, яка вчиняла правочин. Разом із тим для цього неминуче береться за основоположне волевиявлення, яке так чи інакше піддається аналізу та оцінці.

Оскільки правочин є вольовою дією, заради його оцінки з точки зору правових норм необхідне об'єктивоване вираження волі, що доступна для зовнішнього сприйняття. Це стає можливим за допомогою відповідних способів виявлення волі.

Законодавець у ст. 205 ЦК розмежовує форму правочину та способи волевиявлення. Системне тлумачення змісту вказаної норми дозволяє вести мову про те, що спосіб волевиявлення є родовим поняттям, яке включає в себе форму правочину1. Волевиявлення учасника(-ів) правочину може виражатися: а) усно; б) письмово; в) у певних діях; г) у мовчанні.

Враховуючи, що волевиявленню, яке виражається мовчанням або втілюється у відповідних діях, відводиться незначне місце, невипадково у цивільному законодавстві основна увага приділяється усній та письмовій формі правочинів.

Зазвичай будь-який вид волевиявлення є формою вираження волі. Утім, коли йдеться про форму правочину в спеціальному значенні цього поняття, під цим слід розуміти форму, в яку втілюється волевиявлення, тобто вже об'єктивно виражена зовні воля на вчинення правочину. Саме в такому розумінні використовується термін "форма правочину" щодо усного та письмово волевиявлення.

65. Форми правочину

Форма правочину – це спосіб вираження волі осіб, які беруть у ньому участь.

Розрізняються такі форми вчинення правочинів: конклюдентними діями, шляхом мовчання, усно, письмово, письмово з нотаріальним посвідченням; письмово з дотриманням спеціальних вимог (державна реєстрація тощо).

Конклюдентні дії – це звичайна за таких обставин поведінка особи, з якої ясно випливає намір (бажання) особи здійснити правочин на заздалегідь відомих умовах.

За допомогою конклюдентних дій правочини можуть вчинятися лише у випадках, коли це не суперечить їх суті й законом не встановлений інший спосіб вираження волі стосовно таких правочинів.

Наприклад, банк, виставляючи банкомат, виражає свій намір виплачувати гроші володільцям відповідних кредитних карток; володілець картки, виконуючи відповідні дії, виражає свою волю на отримання грошей з рахунку. Шляхом конклюдентних дій укладається також договір перевезення метрополітеном.

Мовчання має правове значення лише у тому випадку, якщо законом або домовленістю сторін правочину йому було надане таке значення (ч. 3 ст. 205 ЦК).

Так, якщо орендар продовжує користуватися майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку орендодавця, договір вважається поновленим на тих самих умовах на невизначений строк (ст. 764 ЦК).

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ст. 206 ЦК).

Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ст. 207 ЦК).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

У простій письмовій формі належить вчиняти (ст. 208 ЦК): правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою (крім випадків, коли момент учинення правочину збігається з виконанням); правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (крім випадків, коли момент учинення правочину збігається з виконанням); інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.