45. Товариство з додатковою відповідальністю.

Товариство з додатковою відповідальністю — це товариство, засноване однією чи декількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір котрих визначений статутом.

Учасники такого товариства солідарно несуть к додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу.

У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов’язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом (ч. 4 ст. 151 ЦК).

46. Товариство з обмеженою відповідальністю — це засноване одним або декількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір котрих встановлюється статутом.

Статут товариства, крім відомостей, які повинні містити установчі документи інших господарських товариств, повинен містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад і компетенцію органів управління та порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі.

Учасники товариства не відповідають за його зобов’язаннями і несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Товариство з обмеженою відповідальністю — це організація з фіксованим складом учасників, тобто частки розподіляються у ньому серед відомого обмеженого кола осіб. Учасник такого товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або декільком його учасникам. Відчуження своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Слід зазначити, що ЦК допускає можливість звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за особистими боргами останнього лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Звернення стягнення на всю частку учасника у статутному капіталі товариства припиняє його участь у товаристві.

47. Повне товариство — товариство, учасники якого відповідно до засновницького договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаннями усім майном, що їм належить, на яке може бути звернене стягнення. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

Управління діяльністю повного товариства здійснюється за згодою всіх учасників товариства, хоча засновницьким договором можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю їх голосів. Кожен учасник має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів.

Кожен учасник товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або ведення справ доручено окремим учасникам. У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину необхідна згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

Командитне товариство — товариство, у якому учасники солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи декілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів і не беруть участі у діяльності товариства.

Правовий статус повних учасників командитного товариства та їх відповідальність за зобов’язаннями товариства тотожні правовому статусу учасників і відповідальності учасників повного товариства.

Особа може бути повним учасником тільки в одному * командитно-му товаристві. Повний учасник командит- ного товариства не може бути вкладником цього же товариства і не може бути учасником повного товариства.

Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, який підписується усіма повними учасниками. Засновницький договір, окрім загальних умов, характерних для всіх товариств, має містити умови про:

— розмір і склад статутного капіталу товариства;

— розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі;

— сукупний розмір внеску вкладників.

Управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому для повного товариства. Вкладники не мають права брати участі в управлінні діяльністю командитного товариства та заперечувати проти дій учасників щодо управління діяльністю товариства. Вони можуть діяти від імені товариства тільки за довіреністю.

Вкладник зобов’язаний зробити вклад до складеного капіталу, що посвідчується свідоцтвом про участь у командитному товаристві, та має певні права, включаючи:

— право на одержання частини прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом), яка належить на його вклад;

— право вимоги першочергового повернення вкладу в разі ліквідації товариства;

— право на ознайомлення з річними звітами та балансами товариства (ст. 137 ЦК).

48. Виробничим кооперативом є добровільне об’єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їх особистій трудовій участі та об’єднанні його членами майнових пайових внесків.

Це добровільне об’єднання фізичних осіб на засадах членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності на засадах їх обов’язкової трудової участі з метою одержання прибутку. Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначаються ЗУ «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р.

Кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах на установчих зборах і діє на підставі статуту. Кількість членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. За напрямами діяльності виробничий кооператив може бути тор- говельно-закупівельним, транспортним, освітнім, туристичним, медичним тощо.

Виробничий кооператив відрізняється від господарських товариств такими ознаками;

— це добровільне об’єднання суб’єктів цивільного права — фізичних осіб, які досягли 16-річного віку;

— діяльність кооперативу базується на засадах членства учасників;

— майнова відокремленість кооперативу ґрунтується на праві власності на об’єднане його членами майно (вступні, пайові та інші обов’язкові права розпоряджатися кооперативним паєм.

Член виробничого кооперативу зобов’язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину, що залишилася, — протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу. Виробничий кооператив не має права випускати акції.

Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями кооперативу в розмірах і порядку, встановлених статутом кооперативу та законом. Член виробничого кооперативу має право на вихід з нього із виплатою вартості паю або видачею майна, пропорційно розміру його паю, а також виплат, встановлених статутом кооперативу. Такі ж наслідки передбачаються і при виключенні члена виробничого кооперативу. При ліквідації кооперативу члени останнього можуть одержати відповідну частку майна, що залишилося після ліквідації кооперативу та задоволення вимог його кредиторів, відповідно до їх трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.

Установчим документом виробничого кооперативу є статут, що затверджується загальними зборами його членів і який повинен містити, крім відомостей, що містять установчі документи інших підприємницьких товариств, відомості про: розмір пайового внеску члена кооперативу та про їх відповідальність за порушення зобов’язання щодо внесення пайових внесків; характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їх відповідальності за порушення зобов’язань щодо особистої трудової участі; порядок розподілу прибутку та збитків кооперативу; розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за зобов’язаннями кооперативу; склад і компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухвалення ними рішень.

Органами управління виробничого кооперативу є загальні збори його членів і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

49. Установою (приватного права) є організація, створена одним або декількома особами (засновниками), що не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна (благодійний фонд, музей, художню галерею тощо).

І товариства, і установи можуть створюватися одним або декількома учасниками (засновниками), припускають об’єднання майна учасниками (засновниками). Товариство в цілому та його майно зокрема покликане використовуватися в інтересах своїх учасників, а установи — в інтересах інших осіб. Засновники установи, навпаки, не одержують жодної матеріальної вигоди від діяльності установи, тому що свій капітал вони передали для використання в інтересах інших осіб (підтримка наукових починань, діячів мистецтва тощо). Учасники товариства беруть участь в управлінні ним. Окрім того, це є основним правом учасника господарського товариства, що прагне зосередити у своїх руках частки у статутному капіталі (акції) для забезпечення доступу до управління товариством. А засновники установи, навпаки, права на управління нею не набувають, тобто вони усуваються не тільки від участі в одержанні від установи матеріальних благ, але й від участі в управлінні нею (ст. 101 ЦК).

50. Непідприємницькі товариства — це товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Некомерційні товариства можуть створюватися в організаційно-правових формах, передбачених ЦК або іншими законами.

Крім того, чинне законодавство передбачає створення неко- мерційних організацій у інших (крім товариств) формах.

Наприклад, непідприємницькими організаціями є релігійні громади (парафії, церкви тощо), інші релігійні організації (монастирі, релігійні братства, місії, навчальні заклади). Створення і діяльність таких некомерційних юридичних осіб регулюються ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р.

Діяльність недержавних організацій, головною метою яких є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб передбачена ЗУ «Про благодійництво та благодійні організації» від 1 вересня 1997 року. Діяльність таких організацій є безкорисливою, такою, що не передбачає одержання прибутків від неї. Благодійниками, за змістом зазначеного Закону, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Благодійна організація має право здійснювати щодо майна та коштів, які єу.її власності, будь-які угоди, що не суперечать її статутним цілям і законодавству України.

Джерелом формування майна та коштів благодійної організації не можуть бути кошти, одержані від здійснення діяльності, що передбачає одержання прибутків.

Різновидом непідприсмницьких організацій є торгово-промислові палати. Вони створюються на підставі ЗУ «Про торгово- промислові палати в Україні» від 2 грудня 1997

Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) й установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю займатися підприємництвом, тобто здійснювати діяльність, спрямовану на систематичне отримання прибутку.

Але така діяльність допускається за двох умов: 1) якщо вона не заборонена законом для даної юридичної особи або для даного виду юридичних осіб; 2) якщо вона відповідає меті, задля якої була створена юридична особа, і сприяє її досягненню (ст.86 ЦК).