68. Абсолютно недійсні правочини з моменту їх вчинення

Недійсність правочину може наставати лише за певні порушення закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Недійсними правочинами є дії фізичних та юридичних осіб, які не створюють юридичних наслідків, що передбачалися ними, через непритаманність цим діям властивостей юридичного факту.

Поділяються недійсні правочини на нікчемні та оспорювані. Нікчемний правочин — це правочин, недійсність якого встановлена у законі, не вимагається визнання його недійсності судом (ст. ст. 218-221, 224, 226 та 228 ЦК).

69. Відносно недійсні правочини

Оспорюваний правочин — це правочин, недійсність якого прямо не встановлена у законі, але він може бути визнаний недійсним судом у разі, коли одна зі сторін або інша зацікавлена особа заперечують його дійсність на підставах, передбачених законом (ст. ст. 222-223, 225, 227, 229-233).

Підставами нікчемності правочинів є: 1) правочини, які порушують публічний порядок; 2) правочини, вчинені з порушенням вимог щодо їх форми; 3) правочини, вчинені недієздатною особою (ч. 1 ст. 226 ЦК); 4) правочин, вчинений без згоди органу опіки та піклування (ст. 71).

Підставами оспорюваності правочинів є:

— вчинення правочинів неповнолітніми фізичними особами поза межами їх цивільної дієздатності (ст. 222 ЦК);

— вчинення правочину дієздатної фізичної особи у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК);

— вчинення правочину юридичною особою, якого вона не мала права вчиняти (ст. 227 ЦК);

— вчинення правочину під впливом помилки (ст. 229 ЦК);

— вчинення правочину під впливом обману (ст. 230 ЦК);

— вчинення правочину під впливом насильства (ст. 231 ЦК);

— вчинення правочину у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною (ст. 232 ЦК);

— вчинення правочину під впливом тяжкої обставини

(ст. 233 ЦК); — вчинення фіктивного правочину (ст. 234 ЦК).

Правочин вважається недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК).

70. Недійсність правочину вчиненого внаслідок обману

Правочинами з дефектами волі є правочини, укладені під впливом помилки (ст. 229 ЦК), обману (ст. 230 ЦК), насильства (ст. 231 ЦК), тяжкої обставини (ст. 233 ЦК).

Правочин, який вчинено під впливом помилки. Помилка – це спотворене уявлення особи про обставини, що дійсно мають місце. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Тобто для визнання правочину недійсним необхідно, щоб помилка мала істотне значення для сторін правочину.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Вчинення правочину під впливом обману

Обман має місце тоді, коли одна сторона умисно вводить в оману іншу сторону правочину стосовно природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Правочин, який вчинено під впливом насильства.

Насильство – це психічний або фізичний тиск на особистість контрагента або його близьких з метою спонукання до здійснення правочину (побиття, катування, загроза вчинення таких дій у майбутньому).

При цьому не обов’язкового, щоб насильство здійснювалося іншою стороною правочину. Достатньо, щоб вона знала про насильство з боку інших осіб і використала цю обставину в своїх інтересах.

Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Правочин, який вчинено під впливом тяжкої обставини

Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

При визнанні такого правочину недійсним застосовуються двостороння реституція. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.