4. Правова політика нацистської диктатури

Єдиній владі фюрера була підпорядкована і правова політика нацистської держави. Поняття закону і законності розглядались як підпорядковані більш високим цілям держави і нації, перш за все націонал-соціалістичній ідеології. Основним принципом німецького права, визначеним Гітлером, стала “відмова від моралі і законності“.

Йому належать слова: “Я проводжу політику насилля, використовуючи всі засоби, не турбуючись про мораль. В політиці я не визнаю жодних законів“. Суди та інші правоохоронні органи керувалися у своїй діяльності установкою міністра юстиції, що їх дії повинні диктуватися виключно одним міркуванням: “що важливе для нації, те рятує націю“. В березні 1933р. були створені спеціальні суди для розгляду справ “про віроломні нападки на уряд“. Кожен із них складався із трьох членів НСРПН, засідав без присяжних і розглядав справи за скороченою процедурою.

До якого суду направляти справи (звичайного чи спеціального), вирішував прокурор. З 1934р. існувала система партійних судів, які розглядали справи членів НСРПН.

У 1936р. був створений так званий народний суд, який складався із професійних суддів, засідателів і радників пожиттєво і вважався вищою інстанцією з найтяжчих справ, головним чином про державну зраду. Далеким від законності було і судочинство.

Постанова 1935р. зобов’язувала всіх суддів на основі власної правосвідомості визначати, слід чи ні карати звинуваченого, якщо закони не містили точних приписів.

В період нацистської диктатури кардинальних змін зазнала правова система Німеччини. Із загальної маси законів гітлерівської Німеччини в першу чергу слід виділити ті, які свідчили про принципову зміну форми держави, її політичного режиму, способів і методів здійснення державної влади. Їх можна розділити на кілька груп. Перша група актів стосувалася змін в політичній системі Німеччини, в т. ч. утвердження монопольного становища НСРПН у суспільстві і державі і ліквідації всіх інших політичних партій та рухів. Друга – законодавчо закріплювала всевладдя “фюрера партії і народу“ А. Гітлера, зосередження в його руках всіх вищих державних і партійних постів. До третьої групи належали закони про зміну форми правління (при формальному збереженні республіканського ладу) і розвал федерального державного устрою. Четверта – була присвячена діяльності репресивних органів. П’ята – була направлена на мілітаризацію держави з метою здійснення агресивних зовнішньополітичних цілей.

Що стосується правового регулювання економіки, то в ньому різко посилилась роль держави. Відправленим актом у цьому процесі став закон про органічну побудову німецької економіки від 27 лютого 1934р. Фактично, ним було започатковане примусове картелювання.

В національній політиці основне значення мав закон “Про громадянство“ від 15 вересня 1935р. Відповідно до нього населення держави ділилось на дві категорії: громадян і підданих. Громадянами рейху визнавались лише особи німецької і німецько-спорідненої національності. Тільки вони володіли політичними, соціальними, повними громадянськими правами.

З 1937р. основний звід німецького права – Цивільне уложення 1896р. був замінений сукупністю окремих перероблених законів. Започатковане у 1939р. нове, т. зв. “Народне уложення“, не було завершене. Переміни обмежили право власності, значення приватних зобов’язань. Найбільшою своєрідністю відзначалось сімейно-шлюбне право. Законом від 14 липня 1933р. була обмежена свобода шлюбу.

Заборонялось, зокрема, брати шлюб особам із спадковими хворобами, шизофреникам, недоумним, сліпим, глухим, із слабкою тілобудовою і т. п., оскільки це могло “ослабити здоров’я нації“. Спеціальний закон також забороняв або засуджував шлюби військовослужбовців, членів НСРПН, культурної еліти рейху з особами “недостойної поведінки, ганебного способу життя“ і т. д.

Кримінальне право в період нацистської диктатури виконувало функцію політичної репресії. Особливо посилилась відповідальність за державні злочини. Відповідальність за них була встановлена (1933р.) у вигляді смертної кари або позбавлення волі на строк більше 15 років. Були введені і нові форми смертної кари – з 1993р. – повішання, а в роки війни – гільйотина. В кримінальному праві появилися нові склади злочинів: порушення расового законодавства, злочини проти збройної сили (тобто проти вермахту), поширення шкідливих слухів і т. д.