твори з дитячої літератури / Ukr_lit_text_leckciypdf
.pdfшироко розповсюдилися ідеї народності, література минулих віків з її тардиціями не могла вже задовольнити запитів суспільства, потрібні були нові кроки для оновлення літератури і , в першу чергу, для повного звільнення її від релігійних тем, закостенілої мови та застарілих естетичних канонів. Це оновлення і почалося в творчості Котляревського, а
учасники цього руху, що йшли слідами Котляревського, не однаково були здібні та підготовлені до того, щоб продовжувати і розвивати його прогресивні починання.
Бурлескно-травестійна традиція на початку ХІХ ст. майже стихійно захоплює багатьох письменників, зокрема поетів. Одночасно з цим в літературі все більше уваги віддається правдивому опису побуту народу,
детальному зображенню етнографічному зображенню тодішнього села.
Широко використовується народно-поетична творчість. З другого десятиріччя поруч з бурлескно-травестійними та побутово-етнографічними творами з’являються також зразки романтичної поезії, яка все більше завойовує прихильність поетів молодшого покоління. Реалістичні тенденції, які знаходимо в творах письменників різних стильових напрямів, виявляються найжиттєздатнішими і розвиваються досить інтенсивно. Бурлеск і травестія, якими так голосно заманіфестувала себе нова українська література, поволі відходять на другий план, боротьба за реалізм ведеться досить послідовно, особливо в 40-х роках.
У цьому складному літературному процесі, у виробленні літературної мови, в поширенні жанрових і тематичних багатств, зрештою,
у боротьбі за право існування української літератури, безперечно,
позитивну роль відіграли і вищевказані поети. Хай в окремих випадках їх твори виявилися недовговічними і, відігравши іноді незначну роль в літературному процесі минулого, сприймаються тепер уже як історико-
літературні факти, але забувати їх не слід, без них історія нашої літератури була б неповною.
Тема 3. Романтизм у літературі першої половини ХІХ ст.
Романтизм – перший за часом виникнення художній напрям європейської літератури ХІХ ст. Заснований на загальнокультурних зиінах,
якими буцли охоплені всі сфери суспільного життя і відповідно світогляд людей. Вирішальну роль в розвитку романтизму зіграли фатальні наслідки Великої французької революції (1769), а також подальші історичні події:
наполеонівські війни, національно-визвольні рухи, нові революційні рухи в Європі (революції 1830 і 1848 рр.). Відчуття причетності кожного до великих історичних подій, відчуття, народжені Великою революцією,
пронизують романтизм на всьому відрізку його розвитку. Відправний пункт – осмислення Великої французької революції і епохи, яка з неї почалася. Найбільшої популярності досяг у Німеччині (Шеллінг, йєнська школа, розвиток історичної науки, філософії).
З перших кроків романтизму в центрі його була особистість,
пробуджена історичним процесом, який надавав, як спочатку здавалося,
величезне поле діяльності; особистість, яка прагне зрозуміти закони цілого, природи, суспільства, історії і включена в історичний процес.
Романтизм починається з заперечення класицизму,вимагає
“натуральності”, “природності”. Романтизм оновлює всю систему літературних жанрів (межові, граничні жанри): ліро-епічні, ліро-епіко-
драматичні (драматичні поеми). Проза: новела і рицарський роман (“Граф Монте-Крісто” О.Дюма). Виникнення історичного роману – творчість В.Скотта, який створив зразкову структуру історичного роману. (любовний конфлікт на фоні історичних подій, любовний трикутник: дама
– сюзерен – васал, викрадення, дуелі, погоні, щасливе закінчення твору).
Вплив на всю європейську літературу (П.Куліш, “Чорна рада”). Прагнення до “природності” породжує такий жанр як “фізіологічний “ нарис
(звичаєвий, опис побуту).
Ідея “цілісної людини” (Шеллінг). Історичний прогрес зумовлений діяльністю лідерів. В літературі - образ активно діючої особи (народні лідери, провідники, національні герої). Пізніше – розбійники,
авантюристи, пірати тощо (неприборкана особиста активність). Елементи пікарескного (шахрайського) роману.
Романтики першими почали розробляти національну типологію. “Місцевий колорит”. Дух культури. Увага до чужих культур. Екзотичні країни. Гердер: історичні цивілізації це епохи, які змінюють одна одну. У
кожної своя мета і свої завдання. Кожна нація має свій внутрішній світ –
“живу картину способу життя, звичок, потреб, своєрідності землі і небес”. І
якщо порівнювати духовні скарби народів, це дає більше користі, ніж історія.
Однак ні події революції, ні її результати не виправдали сподівань тих, хто вітав її. А ті, хто застерігав (В.Скотт), переконалися у найгірших своїх побоюваннях. Розчарування революцією призвела до різкого конфлікту між особистістю і суспільством. У всіх романтиків тепер основним звучанням є критика буржуазного суспільства (соціального і духовного зла). Багато творів будуються на антитезі. Основні улюблені контрасти романтиків: минущість – вічність, минуле – сучасне, висота – низина, політ – падіння, видиме – невидиме, міська цивілізація – віддалений, “нецивілізований”, первісний світ; шум міста – шум моря,
світло – тьма, чорне – біле тощо.
Шеллінгіанська “цілісна людина”змінюється на людину відчужену,
розщеплюється на самотнього мрійника, невизнаного художника,
розчарованого мандрівника, зневіреного бунтаря, холодного нігіліста, який почуває “цікавість до зла”. Романтики підкреслюють, що вони відвернулися від реального світу лише після втрати надії на активну діяльність. Герой протиставляється світу, ідеалу, його незадоволення життям набирає характеру “світової скорботи”, його суб”єктивізм та
індивідуалізм здатні заступити собою все людство. Байронізм. Людина без батьківщини.
“Захоплений розум, люди з палкою, стражденною душею,
замкнулися у хворобливих видіннях”. Дослідження зла. Герої досліджують зло як шлях до осягнення повноти життя і розплачуються за неправильно вибраний шлях. Зло: 1) побутове; буржуазне; 2) духовне (гординя розуму,
волі, таланту).
Поява героя “проблематичного”, який не стільки діє, скільки себе аналізує і є об”єктом аналізу (“Сповідь” Руссо).
Романтизм використовує і сентиментальний образ особи (почуття).
Але в романтизмі чуттєвість і пристрасть перебільшена. Вона може поєднуватися з крижаною байдужістю, розум романтика нерідко холодний
(елементи образу надлюдини). Часто увага приділяється “оригінальним” людям, дивацтвам, незвичайним вчинкам, описуються дивні (а часто моторошні) звичаї і обряди. Містицизм. Настійливий інтерес до глибинного і невидимого в людській психіці приводить багатьох романтиків до психологічної патології: роздвоєння особистості,
галюцинаторного безумства.
Романтичний герой вибирає свободу: від свободи суспільно-
політичної до свободи мистецтва. Громадську свободу оспівували письменники-романтики, прихильники й учасники визвольних рухів у Європі і Америці. Письменники, які дотримувалися консервативних поглядів, – іншу свободу (особи). Нпр., Гофман – свобода від визначеності і незмінності соціальної ролі. Байрон – безмежна свобода. Ідея свободи від смертної визначеності породжує ідею космічного бунту. У літературі з”являються богоборчі ідеї.
Складаються загальні принципи “романтичної поведінки”. Зовнішні елементи: одяг, атрибутика (чорний колір, хрести, холодна зброя, таємничі знаки тощо). Психологічні: нігілізм, цинізм, відчуженість, містицизм тощо.
Складається середовище, яке згодом називатиметься “богемою”. Назва походить від області у Франції, де жили цигани (Богемія). Циган (в укр.
літ-рі – волох) як людина неосіла, неприв”язана до місця, людина без батьківщини, вільна від суспільних і часто моральних обов”язків – образ,
значною мірою привабливий для романтиків.
Найбільша пристрасть романтика – уява. Хто не володіє цим даром,
той не може вирватися із болота буденності, пересічності (а, як відомо,
основний принцип романтизму, – зображення виняткової, незвичайної
людини у виняткових, незвичайних обставинах). У “романтичній
(богемній) поведінці” виникає ще один елемент – допінг (абсент,
наркотики тощо), як спосіб досягнення специфічного стану, що дає можливість герою (автору) перейти певну межу. Романтики культивують
над-можливості, над-мірність, перебування над чимось тощо. Широко використовується гротеск, як максимально ефективний прийом.
Міфологізм. Романтизм висунув лозунгу від розуму до міфа; від раціональної греко-римської міфології до міфології національно-
язичницької і християнської. Скандінавська міфологія (Макферсон, "Оссіян”). Тези: “Мистецтво дозволяє цілісній людині добратися до пізнання вищого”. Шлегель: “Твір мистецтва повинен зароджуватися і розвиватися”. Має бути символічним і міфологічного типу. Гердерівська ідея фольклоризму дає поштовх до звернення до образів національної міфології. Традиційна міфологія дуже вільно трактується. Звернення до образів “нижчої” міфології, духів землі, води, лісу тощо. З”являється міфоподібна фантастика (Гофман “Малюк Цахес”). У літературі – образи двійників, різноманітні перевтілення героїв. (Г.Клейст, “Пентесілея”,
Е.А.Гофман “Золоте горня”, “Елексир диявола”, “Лускунчик”).
На початку ХІХ ст. посилюється потяг до християнської міфології.
Водночас посилюються і богоборчі настрої, демонічна міфологія романтизму (Байрон, П.Шеллі, М.Лермонтов). Багато творів виникають на
основі сюжетів про героя-богоборця (Прометей, Демон) і самі створюють справжню міфологію, що мала вплив на свідомість цілого покоління.
Одна з основних рис романтизму: прагнення до створення узагальнених символічних образів. Романтиків приваблювали міфи:
біблійні, античні, середньовічні, фольклорні. Крім того, романтики створили літературні образи-міфи. Міфологізація, символізація дійсності
(Байрон “Паломництво Чайльд Гарольда”, Гейне “Зимова казка”).
Основні ознаки:
1)виняткова людина у виняткових обставинах,
2)увага до незвичайного, небуденного),
3)активнодіючий герой (вожді, лідери, диваки тощо),
4)увага до міфології (біблійні міфи, “низька” міфологія, богоборчі мотиви),
5)романтичний тип поведінки. Богема.
6)перебування над,
7)інтерес до зла.
Тема 4. Галицьке літературне відродження. “Руська трійця”
М.Шашкевич, І.Вагилевич і Я.Головацький – перші на Західній Україні письменники демократичного напряму, творці альманаху “Русалка Дністрова” (1837), що поклала початок. Новій, народній літературі на західно-українських землях.
Галичина, де вони народилися і працювали, у першій пол. ХІХ ст.
належала до найреакційніших у Європі Австро-Угорської імперії. Австро-
угорський уряд пригнічував українське населення економічно, соціально і духовно. В школах було заборонено викладання українською мовою.
Проводилася полонізація та онімечення, яке підтримувало духівництво, що насаджувало католицизм. Знищувалися пам’ятки культури. Було лише 2
навчальні заклади, де готували учителів з “руської” (церковно-
слов”янської) мови. Освіта була занедбана, школи (польські і німецькі)
відвідувала 1/10 частина дітей шкільнрого віку. Учителів-українців у
школах працювало мало (1/4 – 1/5 част.). У Львівській семінарії, яка готувала священників для села, забороняли розмовляти українською мовою. Єдине відділення при Львівському університеті було ліквідоване, а
його викладачі залишали Львів через шовіністичну політику уряду.
Ще гірша справа була з книгодрукуванням українською мовою. За 50
років, з 1787 р. (указ про дозвіл викладати деякі предмети у Львівському університеті місцевими мовами) до 1837 р. (вихід “Русалки Дністрової”) –
в Галичині з’явилося лише 30 видань церковною мовою чи “язичієм”.
Але, незважаючи на соціальний і національний гніт, і народні маси, і
особливо інтелігенція намагалися протистогяти асиміляції. У 20 – 40-і рр.
ХІХ ст. відбувається формування національної культури на західно-
українських землях. У Галичину проникають твори української та російської літератур, поширються просвітницькі ідеї. Мовознавці видають ряд книжок – граматик української (руської) мови, фольклористи включають у збірники і польські, і українські пісні.
У боротьбі за народну літературну мову виділяється кілька тенденцій:
1) прихильники першої називали українську мову мертвим наріччям і радили писати російською мовою або церковнослов’янською;
2) відмова від традиційного алфавіту і запровадження латинського
(польського абецадла).
У таких історичних, суспільно-політичних і культурних умовах у Львові виник і розгорнув діяльність гурток української інтеігенції –
“Руська трійця”. Ініціатором його були студенти філософського факультету Львівського університету – М.Шашкевич, І.Вагилевич,
Я.Головацький, діти сільських священників, які виросли серед
селянства, бачили утиски над ним. До них приєдналися друзі і співчуваючі.
Головним девізом “Руської трійці” було: “Йти в народ…вчитися його мудрості”. Складність цього завдання полягала в тому, що ніхто навіть з учасників гуртка не вмів читати й писати по-українськи. Але вони купували художні і наукові книги, вивчали граматику, читали про слов’ян. І до 1836 р. вони знали практично всі видання українською мовою (“Енеїду” І.Котляревського, твори Г.Квітки-Основ”яненка, Є.Гребінки, збірники М.Цертелєва і М.Максимовича), а також видання російських, сербських, чеських,
польських дослідників.
Діячі “Руської трійці” вважали, що література будь-якого народу є відображенням його життя, його способу мислення і його душі, що друковане слово є засобом виховання і утвердження патріотичних почуттів, соціальних переконань.
До “Русалки Дністрової” вони підготували дві поетичні збірки
“Син Русі” і “Зоря”. У “Зорі” зреформували правопис, який наблизився до української мови, відійшов від старослов’янської. “Зорю” заборонили як соціально небезпечну, а за авторами встановлено нагляд.
Русалка Дністровая” була надрукована у Буді (Будапешті)
1000-м тиражем, 800 примірників зразу ж конфіскували. Залишилося всього 200 примірників. Це була перша книжка народною мовою і народним алфавітом на західноукраїнських землях, серйозне свідчення про кровну єдність українського народу. Вона відіграла велику рольу справі національно-культурного відродження на Західній Україні, стала важливим надбанням української культури,
провісником нового, демократичного письменництва.
Альманах відзначався продуманою композицією. Має епіграф із Яна Коллара: “Не з суму, а з руки діяльної надії квітнуть”. Далі йде передмова – “Передслів’я” і 4 розділи: “Пісні народні”, “Складання”, “Переводи” і “Старина”. Різноманітні за жанрами:
пісні, думи, вірші, статті, переклади, історичні документи. Для Західної України , говорив І.Франко,при всій неясності ідей – це
“явище наскрізь революційне”.
В той час, коли реакціонери наголошували, що “руська нація” давно похована, “Русалка Дністровая” доводила протилежне,
показувала силу і красу мови, високий рівень культури українського народу у минулому і сучасному. “Русалка Дністровая” вела до думки про необхідність з’єднання народу, зацікавлювала творчістю письменників з Наддніпрянщини, а також ставить український народ у коло слов’янських народів.
Основне значення “Русалки Дністрової”: розбуджувала віру народних мас у свою силу і правду.
Крім того, “Русалка Дністровая” була абсолютно новим явищем на фоні галицької літератури як твір світський (не церковний).
Твори, вміщені в “Русалці Дністровій”, мають риси романтизму: звернення до минулого, фольклорні засоби, алегорія,
символіка, надзвичайні ситуації, сумні настрої. Але туга і сум є у них способом передачі недолі народу, а за світоглядом вони – активні романтики (приділяють увагу багатьом історичним постатям борців за свободу – Хмельницькому, Наливайку).
ПЕРСОНАЛІЇ
Павло Білецький-Носенко (16.08.1774 – 11.06.1856)
Письменник, перекладач, етнограф, фольклорист, лексикограф.
Автор найбільшого і найповнішого словника української мови у ХІХ ст.
Словникова робота в Україні має давню традицію. Першим друкованим словником був “Лексис сиреч реченія, вкратце собранные и из словенсного языка, на простой рускій діалект истолкованные” Лаврентія Зизанія (Вільно, 1596). Згодом “Лексікон славенороскій и имен толкованіе” Памва Беринди (Київ, 1627). Були словники і 1642 р., та ХУІІ
йХУІІІ ст.
Удругій половині ХУІІ – на початку ХІХ ст. відбувався процес становлення національної літературної мови, зумовлений процесом формування української народності в націю. З появою перших художніх творів новою літературною мовою, що базувалася на народній основі,
з”явилася і перша українська лексикографія. Першою словниковою працею цього часу був додаток до “Енеїди” (1798) – україно-російський словник “Собраніє Малороссийских слов, содержащихся в Энеиде, и сверх того еще весьма многих иных, издревле вошедших в малороссийское наречие с других языков, или и коренных Российских, но не употребительных” (972 слів).
Наступними були “Словарь малороссійскаго языка” (218 слів)
М.Максимовича – додаток до “Опыт собранія старинных малороссыйских песней” (1819) та “Словарь” О.Максимовича (453 слова) – до збірника
“Малороссійскія песни” (1827).