Особливості індивідуального стилю
Індивідуальний стиль будь-якого митця безпосередньо пов’язаний зі змістом його творів. Стиль письменника не можна відокремити від тематики, порушених проблем, мотивів, що все разом визначає коло висловлених (чи втілених) думок, ідей.
Індивідуальний стиль Г. Косинки можна визначити як неореалістичний, тобто такий, який має риси модерністських тенденцій, зокрема імпресіоністичної.
Згадайте про зародження імпресіонізму у світовому мистецтві.
Консультація • тл
Імпресіонізм (від фр. ітргеззіоп — враження) — стиль у мистецтві та літературі, який полягає у відтворенні особистих вражень, спостережень, відчуттів, переживань від об’єктивної реальності, тобто ґрунтується на єдності об’єктивного та суб’єктивного.
Виник у другій половині XIX ст. у французькому живописі, зокрема у творчості художників Е. Мане, К. Моне, О. Ренуара, К. Піссаро та ін. У Роси представлений творами І. Грабаря, К. Коровіна, в Україні — О. Мурашка, М. Бурачека та ін. В українській літературі наприкінці XIX — на початку XX ст. імпресіонізм став невід'ємним складником модернізму. Найбільш плідно він проявився у творчості М. Коцюбинського («На камені», «Цвіт яблуні», «Іпіегтегго», «Він іде», «Сміх» таін.), хоча його тенденції є у творах О. Кобилянської, В. Винниченка, Г. Хоткевичатаін.
Риси імпресіоністської поетики можна знайти також у літературі 1920-1930-х років (твори А. Головка, М. Хвильового, М. Івченка, Ю. Яновського, Г. Косинки та ін.).
мистецькии контекст
Микола Бурачек (1871-1942) — український живописець, пейзажист, театральний художник, актор, педагог, історик мистецтва. Навчався в Київській рисувальній школі М. Мурашка, у Кракові Й Парижі (у майстерні А. Матісса). Від 1912 р. жив у Києві, з 1925 р. — у Харкові. Один із засновників Української академії мистецтв (1917-1918 рр. — її президент). Його творча спадщина дуже велика. Особливо позначені впливом імперсіонізму пейзажі, які передають колірне багатство української природи, довколишнього світу, враження й відчуття від його споглядання: «Сутінки» (1890), «Подвір’я взимку» (1911), «Соняшники» (1914), «Дахи Софійського собору в Києві» (1917), «Взимку. Київ» (1920), «Дніпро. Хмари насуваються» (1934), «Яблуні в цвіту» (1936) та ін. На тему «Цвіту яблуні» М. Коцюбинського митець створив кілька полотен.
Риси імпресіонізму помічали в Г. Косинки й сучасники. Однак із середні 1920-х років цю стильову течію було гостро критиковано, у кращому разі оцінеї як перехідний, тимчасовий етап на шляху становлення нової, «пролетарської літератури».
Літературознавець Фелікс Якубовський називав Г. Косинку останнім епігоном «імпресіоністичної манери, у жанрі селянської української новели», проте наголошував на тому, що він — епігон досить сильний бо «розвиває далі те, що було в Стефаника, Васильченка, почасти Коцюбинського, і розвиває вже тоді, коли нова соціальна тематика просто йде проти цієї манери в українській літературі».
Ця думка дещо суперечлива, бо епігон навряд чи зміг би розвивати традиції Григорій Косинка підхопив-таки естафету у Василя Стефаника й по-новому наголосив на образі українського селянина. У радянський час той «наголос» було затерто до невпізнання.
Прикметно, що в прозі митця можна спостерегти тенденції, притаманні д малих жанрів тогочасної літератури. Насамперед — її рух од узагальненого образу робітничо-селянської маси («В хаті Штурми», «На золотих богів») індивідуалізованих героїв («Циркуль», «Змовини», «Серце», «Гармонія», «Фавства» від ліричного самовираження («Заквітчаний сон») до сюжетної оповіді. У неореалістичних творах Г. Косинки імпресіоністські тенденції проявлено непослідовно. Вони прикметні для новел-етюдів («Перед світом». «Під брамою собору», «Мент», «Місячний сміх»), щодалі переважає опис, розповідь, тобто міцніє реалістична манера образотворення. Однак і в них імпресіоністські тенденції не зникають, а допомагають утілити ідею, акцентувати якісь мотиви, думку, настрій; оповідь стає лаконічною, фрагментарною; посилено роль кольорової гами,. що передає зорові настроєві враження. Вони ніби оголюють трагічну суть життя, наголошують на нюансах внутрішнього світу людини, посилюють психологізм твору. Через це і і жанр новели в його доробку переважає.
Крім того, ще 1922 р. М. Зеро в прогнозував Г. Косинці більші жанрові форми, розцінюючи його тодішні твори як «своєрідні ескізи для великої картини». Хоч очевидно, що особливості індивідуального стилю письменника цього не передбачали, бо грунтувалися насамперед на суб’єктивному чутті, більше інтуїтивній фіксації вражень, аніж на аналітичному осмисленні зображуваного, чого потребує. наприклад, роман. Зосередження уваги автора на одиничному факті, події, а особливо настрої чи психічному стані людини, його мінорна, переломлена крізь суб'єктивне сприйняття, філософська споглядальність зображуваного також свідчили про імпресіоністично-новелістичну природу його творчості.
Отже, про наявність імпресіоністських тенденцій в індивідуальному стилі Г. Косинки свідчать:
не описування, а фіксація чуттєвого, настроєвого або смислового враженим від чогось;
композиція твору являє собою окремі часово-просторові фрагменти;
фрагментарність самої оповіді; важливість у тексті кольорової гами як утілення зорових настроєвих вражень;
особлива акцентація на художніх деталях.
Звідси — лаконізм зображення, повна відсутність тенденційності (нав'язування певних ідей, думок), безпосереднього авторського голосу.