18. Методи навчання залежно від типу пізнавальної діяльності та за логікою передачі інформації.

Методи навчання залежно від типу пізнавальної діяльності:

Назва методу	Його сутність	Навчально-виховні завдання, що він вирішує
Інформа ційно-рецептивний	Передача знань у готовому вигляді – слово + наочність.	Розвиток уваги.
Репродуктивний	Спонукає студен-тів до відтворення здобутих знань.	Закріплення знань, фор-мування вмінь та нави-чок, розвиток пам’яті, мовлення.
Проблем ний	Викладач показує зародження істини конкретної науки, створює проблем-ну навчальну си-туацію, сам її роз-в’язує, демонст-руючи еталон проблемного мислення.	Озброєння прийомами та засобами розумової діяльності. Засвоюється засіб та логіка розв’яза-ння проблеми, але без уміння використовува-ти його самостійно. Розвивається логічне мислення, формується інтерес до навчальної роботи.
Частково-пошуковий (евристик ний)	Викладач органі-зовує та спрямо-вує думки студен-тів до самостій-ного розв’язання проблеми, ство-рюючи проблемну ситуацію та фор-мулюючи пробле-му.	Сприяє переходу знань у переконання. Формує вміння самостійно здо-бувати знання, сприяє розвитку логічного мис-лення, виховує інтерес до науково-пошукової діяльності.
Пошуковий (дослідний)	Викладач створює проблемну ситуа-цію, а студенти бачать проблему, формулюють її, самостійно вирі-шують. Ця проб-лема відома в науці, але невідо-ма студентам.	Сприяє оволодінню ме-тодами наукового піз-нання. Відбувається розвиток здібності до творчої діяльності.

Методи навчання за логікою передачі інформації:

Назва методу	Його сутність	Навчально-виховні завдання, що він вирішує
Індуктивний	Розкриває логіку інформації від часткового до загального.	Сприяє формуванню вмінь робити умовивід від окремих часткових фактів та явищ до їх узагальнення.
Дедуктивний	Розкриває логіку руху інформації від загального до часткового.	Сприяє формуванню вмінь робити умовивід від загального до оди-ничного, часткового.

19. Методи стимулювання інтересу до навчання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

Методи стимулювання інтересу до навчання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності: ділові та рольові (драматизація) ігри, дискусії і диспути, студентські наукові конференції, створення ситуації емоційно-моральних переживань, створення ситуації пізнавальної новизни та зацікавленості (метод цікавих аналогій, ефект дивування, зіставлення наукових і життєвих (побутових) пояснень явища тощо).

Пізнавальні ділові ігри з’явились у педагогіці порівняно недавно (близько 30 років тому). Спочатку їх використовували у підготовці військових спеціалістів, а пізніше цей досвід було розповсюджено на різноманітні види фахової підготовки. Розрізняють симулятивні та ситуаційні ігри.

Симулятивні ігри відтворюють відому ситуацію, яка мала місце в історії науки. При цьому відбувається всебічний аналіз проблеми, яка вже була у дійсності. Результати розв’язання пов’язують із практикою.

Ситуативні ігри розглядають складні ситуації, які можуть мати місце у практиці виробництва. Ці ситуації фіктивні, хоча й правдоподібні.

Ділові ігри сприяють активізації мислення, підвищують самостійність майбутнього спеціаліста. На думку Н.Баслової, у навчальному процесі вищого навчального закладу має місце лише рольова гра (драматизація), тобто розігрування учасниками різних ролей у заданій проблемній ситуації. Ділова гра – це програвання тієї чи іншої ситуації спеціалістами, внаслідок чого визначається процес або його результат. Ділові ігри мають місце і в післядипломній освіті або під час перепідготовки фахівців.

Упродовж рольових ігор формуються певні навички та вміння студентів в активному творчому процесі, при цьому також відбувається розвиток колективних форм спілкування.

Навчальні диспути чи дискусії як методи навчання базуються на обміні думками між студентами, викладачами та студентами. Ці методи сприяють формуванню вмінь мислити самостійно, виважено аргументувати свої думки та поважно ставитися до думки інших. Наукова суперечка не лише поглиблює знання студентів, але й викликає особливий інтерес до навчання.