15. Організація навчально-виховного процесу.

Під час організації навчально-виховного процесу вищий навчальний заклад керується державними стандартами, затвердженими Міністерством освіти і науки України, які відображають зміст навчання у вищій школі відповідно до напрямів та спеціальностей. Затвердження нових державних стандартів буде проведено після прийняття Закону України “Про вищу освіту”. На основі державних стандартів (або їх проектів) кафедрами вищого навчального закладу затверджуються робочі навчальні плани і програми, що розроблені на основі освітньо-професійних програм.

Робочі програми повинні враховувати останні досягнення виробництва, науки, техніки і культури на сучасному етапі. Під час складання робочих програм повинен бути забезпечений взаємозв’язок між дисциплінами спеціальності, а також перераховані теми, які відведені на самостійне вивчення студентами вищого навчального закладу.

У робочих програмах надається розподіл годин за видами навчальних занять, конкретний перелік лабораторних і практичних занять, зміст курсових проектів (робіт), список основних і додаткових літературних джерел, що рекомендуються студентам з кожної теми, а також форми контролю за роботою студентів.

Фахова підготовка передбачає набуття студентами теоретичних знань з основ наук відповідної спеціальності та спеціалізації і вироблення практичних умінь та навичок, необхідних для здійснення професійної діяльності. Зміст фахової підготовки визначається: фундаментальними навчальними дисциплінами спеціальності та спеціалізації; навчальними дисциплінами фахового спрямування. Фахова підготовка, виходячи із ступеневості вищої освіти, диференціюється за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями з урахуванням специфіки спеціальностей.

16. Визначення принципів навчання у внз.

Принципи навчання – вихідні положення, які визначаються цілями та завданнями навчання і, у свою чергу, визначають форми і методи навчання. Оскільки дидактичні принципи між собою взаємопов’язані, взаємозалежні і взаємообумовлені, можна стверджувати, що вони утворюють певну систему вихідних дидактичних вимог, які забезпечують необхідну ефективність навчання.

Виходячи із зазначених особливостей, у різні періоди дослідники дидактики вищої школи висували на перший план принципи:

• забезпечення єдності в науковій та навчальній діяльності студентів (І.Кобиляцький);

• професійної спрямованості (А.Барабанщиков);

• професійної мобільності (Ю.Кисильов, Б.Лисицин та ін.);

• проблемності (Т.Кудрявцев);

• емоційності та мажорності всього процесу навчання (Р.Нізамов, Ф.Науменко);

• урахування вікових, соціально-етичних та індивідуальних особливостей студентів (І.Кобиляцький, М.Д’яченко, Л.Кандибович).

Останнім часом було висунуто ідею про групу принципів навчання, що синтезують більшість підходів до їх виокремлення:

• орієнтованості вищої освіти на розвиток особистості майбутнього спеціаліста;

• забезпеченості безперервної освіти;

• інформатизація, технічна та технологічна забезпеченість освітнього процесу;

• відповідності змісту вищої освіти сучасним та прогнозованим тенденціям розвитку науки (техніки) і виробництва (технологій);

• оптимального співвідношення загальних, групових та індивідуальних форм організації навчального процесу у вищому навчальному закладі;

• раціонального застосування сучасних методів та засобів навчання на різних етапах підготовки фахівців;

• відповідності результатів підготовки спеціалістів вимогам, що висуваються конкретною сферою їхньої професійної діяльності, забезпечення їх конкурентноздатності.