Розділ 2. Собор 1917 – 1918

2.1. Склад Собору

За весь час проведення Собору з 15 серпня 1917 по 20 квітня 1918 року учасників було приблизно 575 чоловік.

На Собор було запрошені Предсоборна Рада і Священий Синод у повному складі, усі єпархіальні архієреї, а також по два клірика та три мирянина з єпархії, протопресвітери Успенського собору і воєнного духівництва, намісники чотирьох лавр і настоятелі Соловецького і Валаамського монастирів, Саровської та Оптиної пустинь, представники монашества, єдиновірців, від Духовних Академій, Академії Наук, університетів, Державної Ради та Державної Думи. Серед 564 членів Собору було 80 архієреїв, 129 пресвітерів, 10 діаконів, 26 псаломщиків, 20 монахів и 299 мирян. У діяннях Собору приймали участь представники єдиновірних православних Церквей: єпископ Никодим (від Румунської) і архімандрит Михаїл (від Сербської)[21, с. 6].

2.2. Перша сесія: хід та рішення.

Помісний Собор відкрив в Успенському соборі Кремля 28 серпня 1917 році. Божественну літургію прослужили митрополити Московський Тихон [16, с.60] і Київський Володимир, і Петроградський Веніамін, і Тифлійський Платон [21, с.6].

Одразу ж Синод зачитав Постанову про повноваження Членів Собору 1917 – 1918 років [2, с.9].

В середині вересня Церковний Собор проходив в великій новій будівлі Синодального відомства у Москві, неподалік від духовної семінарії. У семінарії були поселені члени Собору. Архієреї же були розселені по монастирям Москви. За ініціативою голови Предсоборної присутності архієпископа Платона, одностайно було вибрано Почесного Представника загальних засідань – митрополит Володимир [1, с.120; 3, с.64-65], і Представника Собору – митрополита Тихона [21, с.6-7]

Програма і повістки Собори спирались на: Предсоборну Присутність 1906р.; Предсоборну нараду 1916р.; З’їзди духівництва у травні 1917р.; Предсоборну Раду [18, с.219].

На протязі перших місяців Собору були присвячені питанням організації церковного права та всебічної агітації Тимчасового керівництва [4, с.35-100].

А на протязі жовтня почались бурні спори по питанню про відновлення патріаршества [16, с. 63-65]. Виділились противники та сторонки патріаршества, але трагічні події в Росії показали, що потрібне першосвятителське оголення [20, с. 36-49]. 10 листопада 1917 року спори закінчились і Собор більшістю голосів постановив [21, с.9]: «Відновлюється патріаршество, він є перший посеред рівних, керує церковним управлінням» [5, с. 3-37].

12 листопада 1917 року пройшли вибори в результаті яких виділились три лідери: архієпископ Харківський Антоній і Тамбовський Кирил, і митрополит Московський Тихон [5, с.55-57; 16, с.66; 21. С.9].

18 листопада 1917 року відбулось вибрання патріарха – головне діянні Першої сесії Собору. Після Божественної Літургії в Храмі Христа Спасителя патріархом став митрополит Московський Тихон [1, с.126; 5, с.85-120; 16, с.68-69; 21, с.9-11]. Інтронізація патріарха відбулась 3 грудня в Успенському храмі Московського Кремля [15, с.18-20Р; 16, с.70-71; 21, с.10].

Далі переважно рішення торкались духовних нравів священства, збору коштів на допомогу пересічним громадянам і на фронт Першої Світової, а також створення молитов за мир на Батьківщині[6, с.3-120; 16, с.71-74; 21, с.11-12]. Також перед закінченням Собору вперше почали розглядати церковні справи на Україні [7, с.375-405]

Потім діяльність Собору була призупинена на Різдвяні канікули 22 грудня 1917 року [21, с.13].

2.3. Друга сесія: хід та рішення.

20 січня 1918 року почалась Друга Сесія у будівлі Духовної Семінарії. Громадянська війна ускладнила пересування по країні, тому на Собор прибуло 110 учасників, що не гарантувала кворуму. Через те було прийняте рішення проводити засідання при будь-якій кількості учасників [8, с.3-20; 21, с.13].

Основним питанням другої сесії було – організація єпархіального управління. Був встановлен ценз на прийняття титулу архієрея (35 років), тільки монах. Виділили обов’язки священиків [8, с.21-283; 21, с.12-14].

25 січня Собор сколихнула новина – в Києві був вбито митрополита Київського Володимира. Через це було встановлено екстремальне засідання по питанню вибрання Блюстителів Патріаршого Престолу, якщо Патріарх помре [9, с. 6-190; 21, с.14-15].

Також був поставлено питання про єдиновірство, в якому був вибран компроміс про створення напівсамостійних единовірчіх кафедр, а саме – Охтинської, Павловської, Саткинської та Тюменської [9, с.229-235; 10, с.120-147].

20 квітня було прийняте рішення закінчити другу сесію Помісного Собору у зв’язку з приближенням свята Великодня і відновити роботу 28 червня. Через складне політичне становище учасники собори постановили, що для придання легітимності соборним рішенням буде достатньо присутності однієї четвертої складу Собору [11, с.131-141; 21, с.15].

2.4. Третя сесія: хід та рішення.

Відкрилась 2 червня 1918 року. Перше засідання проходило в Соборній палаті під керівництвом патріаха Тихона за участю 140 соборян. Наступні засідання планувалось проводити в Московській Духовній Семінарії, але воно було зайнято комендантом Кремля І.А.Стрижаком, і через це Собор проходив в частому порядку [11, с.145-146; 21, с.16].

Багато уваги приділили монастирям. Також вирішили питання про розторження браку [12, с. 31-71].

Також вирішували адміністративний поділ Церкви. У зв’язку с цим 29 травня 1918 року Україні був надано статусу – автономії. На останньому засіданні Собору 20 вересня було прийнято постанова по проекту «Положення про тимчасове вище управління Православної Церкви на Україні», затверджуючи автономію Української Церкви, при якому постанови Всеросійських церковних Соборів і Московського патріархату повинні мати обов’язкову силу для Української Церкви. Єпископи, клірики і вірячи українських єпархій прийматимуть участь у Всеросійських Соборах , а митрополит Київський і один із архієреїв за чергою повинні були приймати участь у Священному Синоді [13, с.217 - 246].

Вирішувалась роль жінки в житті Церкви. Жінці дозволялось приймати участь в благочинних і єпархіальних зборах, але не в єпархіальних судах і засіданнях [13, с.247-250].

3 серпня був створен відділ по з’єднанню християнських церков, поперед всього працювала у руслі розширення контактів с англіканами і старокатоликами [12, с.131-145].

13 серпня було прийнята постанова «Про встановлення святкування дня пам’яті усіх святих Російських» (у другу неділю після П’ятидесятниці)[12, с.108-122], а 3 вересня – «Про порядок прославлення святих до місцевого шанування»[13, с.94-95].

Останні постанови Собору торкались охорони церковних святинь від захвату і осквернення. Засідання 3-тої сесії були зупинені конфіскацією приміщень, у яких вони проходили – останнє засідання відбулось 20 вересня. У цей день була прийнята постанова надання патріарху права скликати Помісний Собор навесні 1921 року[13, с.217-246; 21, с.16].