Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ОНД.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
49.89 Кб
Скачать

ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського»

Кафедра всесвітньої історії

Курсова робота

З всесвітньої історії

На тему: «Відновлення патріаршества в Російській Православній Церкві на початку 20 століття»

Студента 1 курсу 1 групи

Напряму підготовки «історія»

Голобородова К.В.

Керівник ст. викладач Ліхачова О.Є.

Національна шкала ______

Кількість балів: _____ Оцінка: ECTS ____

Одеса - 2015

Зміст

Вступ………………………………………………………………..…..3

  1. Стан Російської Православної Церкви на початку 20 ст………...5

  2. Собор 1917 – 1918 років……………………………………………8

    1. Склад Собору………………………………………….8

    2. Перша сесія: хід та рішення……………………….….8

    3. Друга сесія: хід та рішення…………………………...10

    4. Третя сесія: хід та рішення…………………...………10

  3. Реакція влади на рішення Собору…………………………………12

Висновки. ………………………………………………………………14

Список використаних джерел та літератури. ……………………….16

ВСТУП

Патріаршество є основний закон вищого церковного управління кожної помісної Церкви. Його історичні форми змінювалися залежно від умов місця і часу, але незмінним залишилися принципи першосвятительського оголення Церкви.

Так склалось, що Російська Церква майже 217 років безпосередньо залежала від імператора. Але трагічні події 1917 року та повалення царату перегорнуло на нову сторінку в історії Руської Православної Церкви.

Актуальною на даний час, ця робота тим, що відновлення патріаршества зберегло Російську Церкву в атеїстичній країні і забезпечила її існування сьогодні. І досліджуючи цей період можливо пролити світло на кроваві злочини більшовиків проти Церкви.

Над дослідженням проблеми відновлення патріаршества у 1917 – 1918 рр. працювало не велика кількість вчених-священних, та і світських вчених. За основу роботи взято Журнали Собору [2; 3; 4; 5; 6; 7; 8; 9; 10; 11; 12; 13] – це документально-нормативні акти, які приймались на засіданнях Собору. Також дослідження базується на спогадах учасників Собору, так наприклад князь І.В.Васильчіков у книжці «Те, що мені згадалось» [1], згадує той Собор і систематизує його.

Але нажаль, як правило, багато досліджень, а також архівних документиів та церковних відомостей важкодоступні.

В радянських дослідженнях важливо згадати книгу «Російське православ’я: віхи історії» А.І. Клібанова [14], а саме главу «Церква в період трьох російських революцій» [14, с.381-437] тут автор прагнув різнобічно і багато планово показати історію Церкви на строго перевіреному матеріалі і її все ж не вдалось уникнути ідеологічної спрямованості. Загалом в історичному дослідженні цього питання в СРСР ми бачимо, що висвітлювалось однобічно і неповно.

В період після розпаду СРСР досліджують дуже мало. Цікавою сучасною працею для цієї роботи буде книжка Поспеловського Д.В. «Православна Церква в історії Русі, Росії, СРСР» [18], яка була опублікована у 1995 році. Останньою визначною роботою є праця Кривошиївої Н.А. «Святитель Тихон і Помісний Собор 1917-1918рр.» [15]. Вона вже користується новими архівами і дає зовсім іншу оцінку. Загалом на даний час ця проблема ще досить не вивчена і залишається багато білих плям.

Мета – дослідити причини повернення патріаршества та особливості ставлення до цього керівництва країни.

Мета передбачає завдання:

  • З’ясувати якими були справи РПЦ на початку 20 століття;

  • Показати перебіг подій у Росії у 1917 році та проаналізувати як вони визначились на РПЦ;

  • Проаналізувати діяльність Собору 1917-1918років та його рішення;

  • Розглянути реакції влади на рішення Собору;

Об’єктом дослідження є особливості церковного життя Російської Православної Церкви у 1917 – 1918 роках.

Предметом є процес відновлення вищої ієрархії Російської Православної Церкви, та реакційні методи влади у боротьбі з церквою.

Методи, використанні при написанні курсової: хронологічний (для встановлення послідовності подій у першому розділі); просопографічний (для створення колективних біографій учасників Собору); історико-порівняльний.

Розділ 1. Стан російської православної церкви на початку 20 ст.

Православ'я було найбільш масовим віросповіданням в Росії зі своєю численною й розгалуженою організацією. У 1905р. в Росії діяло 48375 православних церков. Чисельність білого духовенства становила 103437 осіб. У тому ж році в Росії налічувалося 267 чоловічих православних монастирів і пустель, 208 жіночих монастирів та громад [18, с.209]. Проте панівна Церква тільки з першого погляду здавалася стрункою, єдиною і сильною організацією. Пов'язана з самодержавною державою, не пережила реформації і не пристосувалася до умов нового капіталістичного суспільства, російська православна Церква перебувала у вкрай критичному становищі

Тенденції охолодження народу до православ'я слід шукати не тільки в політичному становищі Церкви на початку XX ст., Але і в її економічному становищі. На думку церковного історика Н.М. Нікольського, Церква на рубежі XX ст. Працювала не стільки на себе, скільки на державу

Події Першої Російської революції 1905 – 1907 рр. дала поштовх для суттєвих змін в управлінні церкви. Так у 1906 році імператор дозволив скликання Передсоборну присутність. Засідая з березня до грудня 1906 року вони розробили чіткі рекомендації з 12 пунктів по відокремленню Церкви від державних закладів. На рішення про відновлення патріаршества бунтувало біле духовенство, вважаючи що це посилить вплив чорного духовенства. Але в підкомісії у цьому питані прибігчики патріаршества перемогли 14 голосами проти восьми[18, с.211-212].

Відповіддю на ці 12 пунктів була резолюція царя від 25 квітня 1907 року: Собор поки не скликати. Але була надія на те, що Собор скличуть у 1913 році на честь 300-річчя Романових. Навіть у 1912 році при Синоді відкрилось Передсоборча нарада, результати роботи були надруковані у 1912 – 1916 роках у п’яти томах, як доповнення до 6-тьом томам Присутності[18, с.212]. Але цар не відповів на прохання Синоду скликати Собор у 1913 році.

1 серпня 1914 року почалась Перша Світова Війна, під час якої відносини між Синодом і царською владою погіршились, це пов’язано загальною кризою самодержав’я. Імператриця дуже негативно відносилась до відновлення патріаршества, а також і ієрархіі «Я много знаю, но все они какие то странные, очень малообразны, с большим честолюбием… Это какие-то духовные сановники.. Народ идет не за сановниками, а за праведниками…»[14, с.402].

У 1915 році помер митрополит Київський Флавіан. За розпорядженням на київську кафедру був поставлен митрополит Петроградський Володимир, майбутній учасник Собору.

Останнім звичайним засіданням Синоду відбулось 26 лютого 1917 року. На ньому обер-прокурор Раїв заборонив Церкві підтримувати революційні дії, і приказав засуджувати це. Такий виступ був зустріт без ентузіазму. «Це так завжди, - сказав митрополит Володимир, - коли ми не потрібні, нас не помічають, а в момент небезпеки до нас першими звертаються за допомогою..»[14, с.405].

«Як не жахлива була відповідь митрополита Володимири, - згадував Жевахов, - проте допустити, що митрополит міг його дати у повному розумінні подій, авжеж, не можна. Митрополит, подібно багатьом іншим, не віддавав собі звіту у тому, що дійсно відбувалось, і його відповідь є не відказ вищої церковної ієрархії допомогти державі в момент небезпеки, а самим пересічним явищем опозиції Синоду»[14, с.406]

Після Лютневої революції і зміні влади у країні Церква не втрачала надії відновити патріаршество. Так засідання Синоду 17 березня 1917 року окрім підтримання рішення князя Михайла відмовитися від влади, надає рішення питанню про тип влади майбутнім Установчім зборам. 19 березня 1917 року Синод публікує послання, у якому закликає народ до вірності Тимчасовому курівництву[14, с.410].

В результаті відказу Миколая Другого від престолу допустив скликання Собору, але Церква увійшла в революції без внутрішньої інфраструктури і без верхівки зробили обов’язковим питання відновлення патріаршества.

29 квітня Синод видав послання до пастви, головною метою було те,що Синод об’явив про скоріший збір Всеросійського Помісного Собору. У той же день, Синод создає Передсоборну нараду, як і у 1906 році[14, с.411].

5 липня Синод затвердив «Положення про скликання помісного Собору Православної Всеросійської Церкви», яке розробила Передсоборна нарада[14, с.412]. 23 липня вся підготовча робота була завершена, і Нарада оголосила про початок виборів делегатів на Собор, щоб він відкрився 28 серпня. Перед Собором Тимчасовий уряд 28 серпня ліквідує синодально-прокуроську систему, замінивши її Міністерством віросповідання яке очолив доцент богослов’я А.В.Карташев[18, с.416-418].