75.Діалектика як концепція розвитку.
Філософів завжди цікавили не тільки проблеми теорії, тобто тлумачення, пояснення світу, але й проблеми методу, тобто шляхів, заходів і прийомів наукового пізнання і перетворення світу. Філософською теорією, методом і методологією наукового пізнання і творчості взагалі виступає діалектика, що в перекладі з грецької мови означає мистецтво вести бесіду, суперечку.
Сам термін "діалектика" вперше застосував Сократ, маючи на увазі діалог, спрямований на взаємозацікавлене обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхом протиборства думок, поглядів. Платон теж тлумачив діалектику як логічну операцію розчленування і пов'язування понять завдяки питанням і відповідям. У розумінні, близькому до сучасного, поняття діалектики застосовував і Гегель, що трактував її як вміння відшукувати протилежності у самій дійсності.
Уже стародавні мислителі виходили з уявлення про космос як світове завершене ціле, що перебуває у спокої. Всередині цього цілою завжди відбуваються безперервні процеси змінювання, руху, становлення. Космос, таким чином, уявлявся як протилежність спокою і змін, де відбувається перетворення одного першопочатку в інший - землі у воду, води у повітря, повітря у вогонь, вогню в ефір і навпаки. Найбільш яскраве виявлення антична діалектика одержала у Геракліта, який розглядав світ у русі, єдності протилежностей. Аристотель розвинув діалектику далі - у напрямі пізнання реально існуючого космосу. У своєму вченні про чотири причіпні (матеріальну, формальну, рушійну і цільову) Аристотель стверджував, що всі вони існують у кожній речі абсолютно нероздільно і тотожні самій речі. Аристотель вважав необхідним узагальнення одиничних форм в універсальний саморух усієї дійсності, який він назвав першодвигуном, що мислить самого себе, тобто виступає і суб’єктом, і об’єктом.
Напування монотеїстичної релігії в середні віки перенесло діалектику у сферу теології. Бог з творця і упорядкувала світу перетворювався на принцип саморуху усього сущого. У Миколи Кузанського ідеї діалектики розвиваються у вченні про вічний рух, про співпадіння протилежностей, а також максимуму і мінімуму.
Класична німецька філософія розробляє на ідеалістичній основі цілісну концепцію діалектики як універсальної теорії і методу пізнання світу. Діалектика, за Кантом, виявляє ті неминучі суперечності, у яких заплутується розум, спрямований до осягнення абсолютної цілісності. Причина цього в тому, що знання спираються на чуттєвий досвід і обґрунтовуються діяльністю розсудку, а вищим поняттям розуму (Богу, світу, душі, свободі) ці властивості не притаманні. 2. Діалектика як теорія розвитку
Діалектика - це спосіб філософствування, оснований на всезагальних принципах зв'язку та розвитку, теорія і метод філософської рефлексії, які дають змогу суб'єкту філософії розглядати і пояснювати універсальні зв'язки світу, людського мислення, суспільного існування та культури через взаємозв'язок, взаємодію, боротьбу і єдність протилежних начал, аспектів, сторін буття, що саморозвивається.
Діалектика, перш за все, є теорією, тобто формою наукової діяльності суспільно-розвинутої людини, яка спрямована на отримання знань про природну та соціальну дійсність і разом з практикою складає сукупну діяльність суспільства.
3 точки зору діалектиків, все тече, все змінюється. Метафізики ж твердять, що явища незмінні у своїй сутності. Діалектична концепція розвитку полягає в тому, що розпиток тлумачиться як боротьба протилежностей, стрибкоподібний перехід кількості у якість і навпаки та як рух за спіраллю. Метафізики сприймають розвиток як результат. божественного першопоштовху, як збільшення або зменшення, тобто як чисто кількісній) процес та як рух по замкненому колу.
Але діалектику цікавить не рух взагалі, а насамперед розвиток. Під рухом розуміють будь-яку зміну, тобто він охоплює всі процеси, що відбуваються у світі, незалежно від їх змісту. Розвиток же розглядається як рух у певному напрямку, переважно як рух поступовий, прогресивний, висхідний. Це значить, що будь-який предмет, явище, система, як і весь світ взагалі, не просто змінюються, а завжди переходять у нові стани, що раніше не існували, ніколи не повторюють з абсолютною точністю стани, котрі вже існували. Існують дві різні тенденції розвитку:
1) висхідна, прогресивна, перехід від простого до складного;
2) низхідна, спадна, регресивна, перехід від складного до простого. З цього визначення категорії розвитку виходить, що розвиток багатший за своїм конкретним змістом, ніж рух, хоч рух за своїм обсягом значно ширший від розвитку. Будь-який розвиток є рух, тобто зміни взагалі, але не всякий рух є розвиток, оскільки у природі має місце і такий рух, який не є ні прогресивним, ні регресивним, як це характерно для механічного руху, простого пересування, переміщення тіл.
Тому матеріалістична діалектика всебічно і глибоко розкриває зміст поняття "розвиток". Діалектичному розвиткові притаманні такі ознаки, що відрізняють його від руху взагалі.
По-перше, діалектичний розвиток являє собою не просто зміну одних станів матеріальної системи на інші, не просто зміни їх кількісних характеристик, а якісні зміни, структурну перебудову системи, що розвивається.
По-друге, діалектичний розвиток є спрямованим процесом, змін, що передбачає певну послідовність проходження системою специфічних для неї ступенів.
По-третє, діалектичний розвиток є не тільки спрямованим, але й незворотним процесом, тобто реальні предмети, явища, що змінюються у просторі і часі, виявляються неповторними у своїх індивідуальних рисах.
По-четверте, важливим моментом розвитку є й те, що він являє собою внутрішню за своїм джерелом зміну матеріальних об'єктів, тобто діалектика тлумачить розвиток як саморозвиток, що здійснюється з причин, закладених у самих матеріальних об'єктах.
Таким чином, розвиток являє собою певну форму зміни взагалі, особливий вид руху, якому притаманні закономірні, спрямовані, незворотні, якісні зміни матеріальних об'єктів.
Причому розвиток є складна діалектична взаємодія прогресу і регресу. Розвиток світу в цілому не може бути охарактеризований як розвиток у якомусь одному напрямку - висхідному, прогресивному або низхідному, регресивному.
Діалектична концепція розуміння природи та сутності світу - як діалектичний ідеалізм (Гегель), так і діалектичний матеріалізм (Маркс, Енгельс, Ленін) - виходить з того, що рушійними силами розвитку світу виступають діалектичні протиріччя, які є реальними протиріччями реального життя, на відміну від формально-логічних протиріч софістичного забарвлення.
Протиріччя притаманні всім сферам світового розвитку: природі, суспільству, пізнанню. Діалектичні протиріччя за своєю сутністю полягають в єдності та боротьбі взаємопокладаючих і взаємовиключних протилежностей.Протилежності - це найбільш відмінні одна від одної характеристики об'єктів і процесів; вони мають бути певним чином класифіковані.
Діалектичне протиріччя утворюється з протилежностей, які складають діалектичну єдність. Це такі протилежності: кінцеве і нескінченне; симетрія і асиметрія, ентропія і негентропія, життя і смерть, виробництво і споживання, асиміляція і дисиміляція.
Закон єдності та боротьби протилежностей - це, на думку як Гегеля, так і Маркса й Енгельса, основний закон діалектики, зміст якого дає відповідь на запитання: "Що таке розвиток?" В основі його лежить категорія "протиріччя".
Виходячи з цього, можна сформулювати закони єдності та боротьби протилежностей.
1) в силу якого всім речам, явищам, процесам притаманні внутрішні протиріччя, протилежні сторони і тенденції, які знаходяться в стані взаємозв'язку і взаємопереходу;
2) боротьба протилежностей дає внутрішній імпульс до розвитку, веде до зростання напруженості протиріччя, яке розв'язується на певному етапі зникнення старого і виникнення нового якісного стану об'єкта, явища, процесу.
Другий закон діалектики - закон взаємного переходу кількісних і якісних змін - має на меті знайти відповідь на питання "Як відбувається розвиток?"
Третій універсальний закон діалектики дає відповідь на питання: "куди веде розвиток?" По-перше, треба з'ясувати зміст категорії "заперечення ".
Заперечення - це філософська категорія, яка означає певний момент процесу розвитку. Змістом цього моменту є діалектичний зв'язок двох послідовних стадій (або станів) об'єкта, що розвивається.
У теорії діалектики розглядаються два типи заперечення: деструктивне і конструктивне.
Деструктивне заперечення - це повне знищення якісної визначеності об'єкту, повне його руйнування. Приклад: ефект анігіляції у мікросвіті на його субатомному рівні - частинка і античастинка (електрон і позитрон) при зіткненні повністю втрачають свою якісну визначеність і речову основу.
Конструктивне заперечення - це такий тип заперечення, при здійсненні якого в об'єкті нової якості зберігаються деякі залишки властивостей об'єкта попередньої якості.