2.4. Класифікація мистецтв.

Традиційно види мистецтва поділяються за способом втілення художнього образу та за формою чуттєвого сприймання.

За способом втілення художнього образу розрізняють:

• просторові мистецтва — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія, декоративно-прикладне мистецтво та дизайн.

• часові мистецтва — радіо, музика, література

• просторово-часові — кіномистецтво, театр, танець, циркове мистецтво тощо.

За формою чуттєвого сприймання розрізняють

• слухові — музика, радіо

• зорові — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія

• зорово-слухові — театр, кіно.

У кожній із цих трьох груп художньо-творча діяльність може користуватися:

• знаками зображувального типу, що передбачають подібність образів з чуттєво сприйманою реальністю (живопис, скульптура, графіка; література, акторське мистецтво);

• знаками незображувального типу, що не допускають впізнавання в образах реальних предметів, явищ, дій і звернених безпосередньо до асоціативних механізмів сприйняття (архітектурно-прикладні мистецтва, музика й танець);

• знаками змішаного типу, властивими синтетичним формам творчості (синтезу архітектури або декоративно-прикладного мистецтва з мистецтвами образотворчими; словесно-музичному - пісенному й актерсько-танцювальному - пантомімічному синтезу.

Також мистецтва можна класифікувати за використовуваними матеріалами:

• традиційні й сучасні матеріали (фарби, полотно, глина, дерево, метал, граніт, мармур, гіпс, хімічні матеріали, продукти серійної індустрії й т.д. ) - архітектура, скульптура, живопис і т.д.

• сучасні способи зберігання інформації (сучасна електротехніка, цифрові обчислювальні машини) - медіамистецтво

• звук (чутні коливання повітря) - музика

• слово (одиниця мови) - література

• людину-посередника - (актор, клоун і т. п.).

2.5. Функції мистецтв.

Проблема функцій належить до фундаментальних теоретичних питань естетики, її основу зумовлює історичний чинник, адже функції мистецтва виникають і складаються впродовж усього розвитку цивілізації у зв'язку з формуванням нових потреб і особливостей поведінки людини.

Питанням функцій мистецтва було приділено значну увагу ще, у теоретичних розробках Аристотеля цій проблемі, який виділяв наступні три функції — пізнавальну, виховну, та емоційного впливу, остання трактувалася філософом у гедоністичному розумінні. Сучасна естетична наука виділяє значно більшу кількість функцій:

Мистецтво як пізнання

Мистецтво пізнає світ через систему художніх образів, використовуючи специфічні засоби і прийоми. Проте, на відміну від науки, специфіку пізнання у мистецтві визначають суб'єктивний характер відображення, метафоричне ставлення до дійсності, активне використання емоційно-чуттєвого начала, що сприяє створенню художньої картини світу.

Методом пізнання у мистецтві стає безпосереднє піднесення чи сходження до істини за допомогою переносу смислу явища на ціле, одного цілого — на інше тощо (трансдукція). Мистецтво оперує ідеальними образами в уявних просторі та часі, при цьому час у мистецтві може «стискатися» — наприклад події, що тривають у реальному житті роками можуть бути викладені у межах короткометражного фільму. При цьому глядач ніби перевтілюється в учасника або свідка тих подій і, переживаючи почуття героя набуває його досвіду як власного.

Мистецтво і виховання

Здатність мистецтва до виховання пов'язують з активізації емоційно-чуттєвого начала, емоційним впливом мистецтва на людину. В свою чергу емоційні процеси знаходяться у тісному зв'язку з мисленням і інтелектом, а на думку С.Л.Рубінштейн мислення, як психічний процес, вже само по собі являє єдність емоційного і інтелектуального.

На роль мистецтв у вихованні людини звертали увагу вже давньогрецькі мислителі, розуміючи виховання, як вдосконалення душі людини. Центральною концепцією у вченні Аристотеля стала теорія катарсису – духовного очищення людини в процесі сприйняття твору мистецтва, найважливіша роль при цьому відводилася музиці, театру і літературі. Давньогрецький філософ Лукіана писав «Душу ми, передусім, вдосконалюємо… навчаючи юнаків музиці, рахунку й грамоті… потім вони вчать виречення мудреців і розповіді про древні подвиги, і корисні думки…».

Середньовічні філософи вважали митця посередником між «божественним логосом» і людиною, на мистецтво було покладено завдання духовно-естетичнго виховання, яке мали виконати два найголовніші види мистецтва доби середньовіччя: архітектура та поезія. В епоху ренесансу естетичне виховання отримує гуманістичну направленість, особливої значущості набуває живопис і скульптура, що прагнуть розкрити образ людини. Проблема комплексного естетичного виховання висвітлена у науковому доробку іспанського філософа X. Вівеса.

Епоха Просвітництва зорієнтовує естетичне виховання на широку аудиторію. Проблеми естетичного смаку досліджуються в роботах І. К. Готшеда, Д. Юма, К.-А. Гельвеція. Саме ж поняття естетичного виховання було введено Шіллером у роботі «Листи про естетичне виховання людини», який стверджував, що мистецтво має сформувати всебічно розвинену гармонійну особистість. Віра у виховну, перетворюючу силу мистецтва була властива багатьом митцям того часу, наприклад мрією О.Скрябіна було створення "Містерії", в якій би були поєднані всі види мистецтва — музика, поезія, танець, архітектура, а також світло, і яка б перевела світ у нову епоху буття і свідомості.

Соціальні потрясіння і стрімкий науково-технічний розвиток на початку XX століття породили низку суперечливих ідей щодо можливості естетичного виховання. З одного боку ірраціоналістична філософія Ф. Шеллінга, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона і 3. Фрейда підготувала процес елітаризації мистецтва та нівелювання ідей естетичного виховання. З іншого боку мистецтво дедалі більше розглядається як засіб соціально-політичного виховання, що відображається у творчості таких митців як Б. Брехт, Д. Хартфілд, Г. Ейслер у Німеччині, або В. Маяковський, В. Мейерхольд, С. Ейзенштейн та були осмислені в роботах Т.Адорно, Ж.П. Сартра, В. Беньяміна. В 1930-ті роки в СРСР та нацистській Німеччині мистецтво стає з одного боку стає на службу соціально-політичної пропаганди, а з іншого стає об'єктом жорсткої ідеологічної цензури.

Інші функції

Компенсаційна функція. Вважається, що мистецтво дозволяє людині відчути ті враження, яких їй не вистачає у реальному житті, тобто, іншими словами, мистецтво компенсує людині брак певних переживань чи емоцій. Наприклад, режисер А.Жолдак вважає успіх «шокового» театру наслідком, того, що сучасний глядач «існує в пластиковому, комфортному світі… наче під лампою, яка їх зігріває.»

Сугестивна функція пов'язана з певною гіпнотичною дією, впливом на людську психіку. Вагоме навантаження покладалося на сугестивну функцію середньовічним мистецтвом іконопису й архітектури, адже вважалося, що «собор повинен був стати Біблією для неписьменної людини». Значної уваги цій функції приділяло Психоделічному мистецтві. Сугестивна функція близька до виховної, проте, над відміну від першого, тут йдеться про звернення мистецтва до позасвідомого.

Комунікативна функція. Аналізуючи феномен мистецтва, науковці різних історичних періодів підкреслювали його комунікативну перевагу над іншими формами суспільної свідомості. При цьому, якщо комунікативні функції таких мистецтв, як театр, кіно, література обмежені мовним бар'єром, то музика, балет, скульптура, живопис вільні від цього обмеження.

3.ВИСНОВОК

Отже, можемо зробити висновок,що мистецтво — невід’ємна частина життя людини та суспільства, воно відображає життя в його цілісності та загальнолюдській значущості, у тому, що цікаво кожній людині. Мистецтво — це завжди розповідь про людину, для людини та в ім’я людини. Це форма культури, невід’ємна частина життя людини та суспільства. Мистецтво становить стрижень духовної культури, є колективною пам’яттю людства, яка здійснює зв’язок поколінь, різних народів, різних культур. Мистецтво народжується «багаторазово» у процесі свого соціального функціонування: при індивідуальному сприйнятті; у кожен новий період історії, корелюючи з актуальними для цього часу ідеями, ідеалами, інтересами, потребами, під час виникнення нових видів мистецтва, втілюючи загально художні закономірності у нову виражальну форму; з кожним етапом вдосконалення специфічної мови всередині виду мистецтва.

Мистецтво — одна із форм суспільної свідомості, форма людської діяльності, яка відрізняється від науки, політики, права, релігії. Мистецтво пізнає дійсність за допомогою художніх образів. Художній образ вбирає в себе всі суперечності, все багатство мистецтва. Усі труднощі художнього процесу пов’язані зі створенням митцем художнього образу.

4.СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1.Короткий енциклопедичний словник з культури. — К.: Україна, 2003. ISBN 966-524-105-2

2. Бахадур В. Аспект индийской зс-тетики. — Мадрас, 1956. — С.17.

3. Борев Ю.Б. Зстетика. — 4-е изд., доп. — М.: Политиздат, 1988. — 496 с.

4. Борев Ю.Б. Эстетика: В 2-х т. — Смоленск, 1997.

5. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. — М., 1986.