24. Мистецтво першої половини XIX ст.: музика, архітектура, живопис.

XIX століття в історії музики визначається виходом на світову арену багатьох національних шкіл, що пов'язано з ростом національної свідомості європейських народів, що знаходились під владою імперій. Слід за польською та російською постає і українська національна композиторська школа. Слід за українськими письменниками і поетами, професійні музиканти ХІХ ст. почали звертатися до народної тематики, обробляти народні пісні, які виконувалися талановитими аматорами у супроводі народних інструментів — кобзи, бандури, цимбал, скрипки, ліри та ін. На початку 19 століття в українській музиці з'являються перші симфонічні твори та камерно-інструментальні твори, серед їх авторів — І. М. Вітковський, А. І. Галенковський, Ілля та Олександр Лизогуби.

У Наддніпрянській Україні у великих містах споруджувалися театри за проектами талановитих архітекторів. Побудовані у класичному стилі, вони стали окрасою Києва та Одеси. Значні архітектурні споруди зводилися під навчальні заклади, культові приміщення дзвіниця Успенського собору в Харкові. Кращих митців залучали й до будівництва поміщицьких палаців — Розумовського в Батурині; Ґалаґана в Сокиринцях. Працею кріпаків створювалися світові шедеври пейзажного архітектурного мистецтва, зокрема парки Олександрія у Білій Церкві, Софіївка в Умані. Скульптурне мистецтво першої половини XIX ст. уже не обмежується прикрашанням архітектурних будівель та спорудженням надмогильних пам’ятників. Воно виходить на вулиці і майдани міст. У Києві за проектом В.Демут-Малиновського було споруджено пам'ятник князеві Володимиру — ініціатору хрещення Київської Русі, яке російська православна Церква тлумачила як початок своєї історії.

Український живопис у першій половині XIX ст. розвивався в за-гальному руслі з європейським мистецтвом. Панівним у цей час був класицизм, але паралельно з ним чи в його надрах розвивався роман-тизм, зароджувався реалізм як стиль майбутнього. У середині XIX ст. П. Федотов і Т. Шевченко заклали основу критичного реалістичного мистецтва. Пензлю та олівцю Т. Шевченка належать понад 130 порт-ретів, серії малюнків, а також численні зарисовки з життя казахського народу, серед якого Т. Шевченко жив під час заслання.

29. Соціальна культура суспільних верств другої половини XIX – початку XX ст.: поміщики, бюрократії, підприємці, селянство.

Слід сказати, що цей період був насичений сутнісними зрушеннями в суспільному житті. В цей період змінюється соціальна структура. Селяни отримують особисту свободу, розкладається класс поміщиків. Частина поміщиків стають підприємцями. Частина іде в інтелігенцію, бюрократію, з'являється в цей період суспільний клас промислових робітників та капіталістів. В цей період відбувається прискорений економічний розвиток, впроваджуються нові технологічні досягнення. Політичне життя характеризується появою політичних партій, напруженною політичною боротьбою, яка відбувається в радикальних формах. На початку XX ст. відбувається серія революційних вибухів. Така обстановка виробляє нові культурні цінності людей. В 2 половині XIX ст. було характерним орієнтація на вирішення проблем народних масс. Тенденція орієнтації на народ найкраще проявилася в народницькому русі. Це рух за обстоювання загально народних інтересівшляхом спрямування суспільного розвитку в некапіталістичному напрямку. Народники вважали капіталізм згубним для інтересів суспільства. З точки зору народників передбачався розвиток дрібного селянства та ремісничого господарявання, створення на базі селянських общин колективних господарств та розвиток кооперативних форм господарювання. Соціалізм з точки зору партії міг бути побудований шляхом революції, терористичних актів. В той же час інша частина народників вважала, що необхідні зміни в суспільстві шляхом його реформування. Серед революційних народників панував культ ненависті до існування порядків, жорстокість до політичних супротивників та нігелізм(заперечення всіх досягнень суспільства). Народники, які виступали за мирні методи боротьби притримувались принципів демократизму, поваги до особистих принципів.

Серед певної частини інтелігенції домінували національні цінності. Вони спонукали до пізнання національної мови, традицій, звичаїв. Цю частину інтелігенції називали українською, або українофілами. Діяльність цієї течії також вилилась в назві української всторіографії, етнографії, а на початку XX ст. зумовила появу перших українських політичних партій. На початку XX ст. ціннояті інтелігенції стають більш різнобарвними. Поряд з ними з'являються прихильники ліберальних цінностей та марксисти. Ліберальна течія формувалась поступово з 70-х рр. XIX ст. На початку XX ст.стала однією з впливових. Вони ставили ідеї вільного ринку, невтручання в особисте життя, демократичні свободи. Ліберали заперечували революційне насильство, засновували пресу і політичні організації. Марксизм починає формуватися з 70-х рр. До 1890-х рр.залишається на переферії суспільної уваги. Наприкінці XIX ст. набуває найбільшого поширення. Він поширюється серед різних течій інтелігенції. Марксизм вплинув на лібералів, став засобом спростування народницьких теорій. Для частини інтелігенції марксизм став засабом утвердження революційних цінностей, виробляв ненависть до політичних та класових супротивників. Для певної частини інтелігенції марксизм став способом обгрунтування свободи, братства, рівності, справедливості. Марксизм вилився у формування соціал-демократичних організацій та став популярною науковою теорією суспільного розвитку. В 2 пол. XIX – на початку XX ст. відокремлюються промисловці і банкіри. Культурні цінності вони черпали з поміщицького життя. Вони мали комплекс залежності від бюрократії. Поміщики і бюрократи переживали соціальну кризу. В них домінували звички до заможного життя, доступу до державної влади. В ринкових умовах значна частина поміщиків розорювалися. Доходи поміщиків знижувались, не задовольняли їхні притензії до заможного життя, що і зумовлювало деприсивний стан. Частина дворянства втратила характерні для свого прошарку стремління і будувала свою поведінку як інтелігенція, чи бюрократія.

Селянство жило традиціями і звичаями, які дісталися від предків. У моралі вони притримувались прадавніх форм. Основна увага була прикута до землі. Вони були переконані, що земля належить їм. Селяни поступово переходили на покупну продукцію, поступово знайомилися з новою технікою та організацією господарства. На початку XX ст. поширюєтся нова форма господарювання – кооперативна. Найбільш освідчені селяни розпочинали використовувати агротехнічні досягнення.