2.2. Вступ Румунії у війну на боці Антанти
Коли Російські війська під командуванням Брусилова завдали великої поразки австро-угорським військам на Південно-Західному фронті, румунські правлячі кола порахували, що наступив зручний момент вступити у війну на стороні переможців, тим більше, що, усупереч думці Росії, Англія і Франція наполягали на вступі Румунії у війну.
23 липня представники союзних армій підписали в Парижі проект військової конвенції з Румунією. Румунська армія брала зобов'язання виступити 25 липня за умовою, що салонікська армія почне наступ на тиждень раніше, тобто 18 липня. Румунію зобов'язували виставити для наступу на Південному фронті проти Болгарії 15 тисячну армію (не враховуючи російських військ).
Після отримання в Бухаресті умов підписаної 23 липня військової конвенції Братіану категорично заявив російському посланнику, що румунська армія не може вести наступ на двох фронтах. Румунське верховне командування висунуло свій проект, що ставив головною метою наступ основними силами в Трансільванії в напрямку Будапешта, забезпечуючи країну від Болгарії обороною Добруджі і Дунаю. Про цю позицію румунського прем'єра повідомили російське керівництво Поклевський і Татарінов. Генерал Алексєєв після цього заявив французькому представнику в Ставці, що вимагати наступу від румунів відразу в двох напрямках недоцільно до з'ясування обстановки. Спочатку всі зусилля необхідно спрямувати проти Австро-Угорщини, підкреслив він. Однак французьке командування продовжувало наполягати на наступі румунських військ проти Болгарії. А.Бріан заявив, що румунський контрпроект вступає всупереч з укладеною 23 липня в Парижі угодою. А представник французького міністерства закордонних справ Ж.Камбон підкреслив в ході зустрічі з російським послом О.П.Ізвольським що французький уряд аж ніяк не поділяє румунську точку зору і вважає необхідним наступ Румунії також і проти Болгарії, без чого перехід в контрнаступ Салонікської армії є неможливим.
Російське командування вже готовим було прийняти французький варіант дій румунської армії. Однак румунський уряд і командування армії категорично відмовлялися від наступу на Болгарію. Вони ставили умовою виступу проти Болгарії допомогу 150 тисячної російської армії, що практично було неможливим в існуючій ситуації. Цю позицію підтримувала і Франція. Французький посол у Петрограді М.Палеолог навіть говорив про 200 тисяч російських військ [8, 128].
Тільки несприятливе становище на французькому фронті змусило французьке командування відмовитись від вимоги наступу Румунії проти Болгарії. Справа в тому, що бої на річці Соммі, де почався наступ англо- французьких союзників, не дали їм бажаного результату, незважаючи на величезні втрати. Німеччина зберігала можливості для захоплення ініціативи на Західному фронті. Тому для Франції більш важливим в таких умовах був би удар румунської і російської армії по Австро-Угорщині, що остаточно відрізало б Німеччину від зв'язків через Румунію і Балкани з Болгарією і Туреччиною.
На початку серпня 1916 р. французький головнокомандувач генерал Ж.Жоффр прийняв остаточне рішення більш не наполягати на румунському виступі проти Болгарії і 5 серпня оповістив про це Бухарест, зазначивши, що приймає румунську точку зору і план дій в напрямку Трансільванії. Французький військовий агент в Румунії був уповноважений підписати військову конвенцію [24, 73].
Однак, поки військова конвенція з Румунією була підписана, пройшло ще півмісяця.
Іншим важливим моментом в затягуванні переговорів з Румунію була відмова союзників Росії від наступу салонікської армії. В той же час румунський уряд з самого початку поставив основною умовою свого виступу наступ цієї армії, котрий, передуючи румунській мобілізації мусив гарантувати безпеку Румунії з боку Болгарії.
Ще на конференції в Шантільї в березні 1916 р. було поставлене питання про перехід салонікської армії в наступ влітку 1916 р. в зв'язку з загальносоюзницьким наступом на всіх фронтах. Однак на англо-французькій конференції, котра відбулася в Лондоні 9 червня 1916 р. тобто на початку літніх переговорів з Румунією, було вирішено відмовитись від наступу салонікської армії і обмежитися лише обороною Салонік.
В липні 1916 р. Братіану знову порушив питання відносно виконання румунської умови про виступ салонікської армії. Румунській прем'єр наполягав, щоб він передував румунській мобілізації. Однак, Англія погоджувалась розпочати наступ своїх салонікських частіш тільки за умовою попереднього виступу Румунії.
Після того, як генерал Жоффр оголосив рішення не наполягати на румунському виступі проти Болгарії французький і англійський уряди вирішили утриматися і від наступ) салонікської армії. В результаті такої тяганини запланований на 14 серпня (н.ст.) вступ Румунії у війну став нереальним і новий термін віднині залежав від наступу салонікської армії, на чому знову наголошувало румунське керівництво. Братіану запропонував призначити термін виступу Румунії через 10 днів після початку виступу салонікської армії.
Таким чином, питання про наступ салонікської армії було єдиною спірною умовою, що мала вирішальне значення для вступу Румунії у війну.
Тільки 10 серпня генерал Жоффр повідомив Алексєєва про свою згоду на румунські умови. Французький уряд запропонував союзникам надати Румунії 4 дні для підписання військової і політичної конвенції, що салонікська армія почне атаку через 72 години після підписання угоди, а румунська армія − на 13 день після підписання військової конвенції.
17 серпня в Бухаресті були підписані політична і військова конвенції між Румунією і державами Антанти. Згідно з підписаними угодами Румунія брала на себе зобов'язання оголосити війну Австро-Угорщині, розірвати з моменту оголошення війни всі дипломатичні, економічні, торгівельні відносини з Центральними державами. Передбачалось, що всі сторони, підписуючи конвенцію, будуть укладати мир тільки разом, спільно при цьому зміст договору повинен зберігатися в секреті до підписання спільного миру. Румунії гарантували рівні політичні права з великими державами і обіцяли Трансільванію, частину Буковини і Банат [17, 224−225].
Військова конвенція гарантувала Румунії прикриття мобілізації румунської армії з боку армії і Чорноморського флоту Росії. Остання брала на себе зобов'язання надіслати під час мобілізації румунської армії в Добруджу дві піхотні і одну кіннотну дивізію для спільних з румунською армією дій проти болгарської армії. Союзники зобов'язалися розпочати рішучий наступ салонікської армії принаймні за 8 днів до початку Румунією військових дій, щоб стримати болгарську армію [17, 227]. 27 серпня Румунія оголосила війну Австро-Угорщині [29, 388].
Таким чином, в результаті неузгоджених і суперечливих дій союзників виступ Румунії відбувся тільки в кінці серпня 1916 р., тобто в той час, коли він вже не міг справити того впливу на долю війни, який міг би мати у випадку своєчасного виступу Румунії проти Австро-Угорщини. Переговори з Румунією в останній період були затягнуті принаймні на місяць, в результаті чого виступ Румунії запізнився − сприятливий момент для нього був втрачений [19, 181].
Вступ Румунії у війну був питанням дворічного коливання і тривалих переговорів. Прагнення Румунії до захоплення Трансільванії і Буковин, а також сильні профранцузькі симпатії більшої частини її правлячого класу тягнули Румунію на сторону Антанти; династичні інтереси і германофільство деяких кіл змушували побоюватися можливості переходу її на бік німецької коаліції, а характер панівних класів цієї держави дозволяв бути впевненим, що з власної волі воно оголить зброю тільки на боці сильнішого, на стороні, яка обіцяє більше, і тоді, коли ризик виступу буде найменшим.
Тим часом географічне положення Румунії, яка вагалася і не приймала певного рішення, тяжіло над обома сторонами і змушувало їх бажати виявити справжнє обличчя цього балансування між обома коаліціями. Тому у Центральних держав серйозно обговорювалося ще в початку 1916 р. проект розгрому Румунії, але проект цей не був введений в дію. Зі свого боку Антанта в особі Франції та Англії також вирішила домогтися від Румунії виступу на її боці, що врешті-решт і вдалося зробити в серпні 1916.
Але виступ Румунії стався при поганих ознаках повних розбіжностей в поглядах на це питання верховного командування Франції та Англії, з одного боку, і Росії − з іншого. Перші переносили центр ваги румунських дій на Трансільванію, покладаючи прикриття Румунії з боку Болгарії на 150-200- тисячну російську армію, яка повинна була для цього просунутися до Дунаю. Російське ж командування стояло за те, щоб спільними діями румунів, союзної салонікської армії і російського допоміжного загону вивести спочатку з ладу Болгарію , після чого Трансільванський театр , загрозливий з півночі російськими, а з півдня − з'єднаною масою салонікської та румунської армій, впаде сам собою. Для цього були потрібні посилення салонікської армії і рішучий наступ її для загрози тилу болгар, які діяли проти румунів. Але на таке посилення не погоджувалися західні держави .
Затягування переговорів змусило союзників втратити багато часу, чим вдало скористувалися супротивники: вже з кінця липня 1916 р. Центральні держави почали передислокацію своїх військ і направляли їх в Трансільванію і Болгарію. В середині серпня головнокомандувачем армії спрямованої проти Румунії було призначено німецького фельдмаршала Макензена. Це свідчило, що в Німеччині і Австро-Угорщині знали про можливий виступ Румунії і встигли до нього підготуватися.
У Росії ж багато хто був проти вступу Румунії у війну. Вона була більш корисна Антанті, як нейтральна країна. Дійсно, якби Румунія виступила на стороні центральних держав, то утворився б новий Румунський фронт, що відтягнув би на себе 20 дивізій з російської сторони. Румунія ж виступила на стороні Антанти, але це несильно змінювало справу: до грудня місяця німці зайняли велику частину Румунської території, включаючи Бухарест, і утворився той же Румунський фронт, що прикував до себе ті ж 20 російських дивізій.
У Румунії був повний хаос. Розлад залізниць не дозволяв підвозити продукти і спорядження вчасно. Спершу нашим військам заборонялося знищувати важливі об'єкти, що залишаються супротивнику. Потім дозволили. А румунські скарбники точно вираховували збитки, понесені країною від кожного вибуху заводу, моста, будинку, щоб потім представити рахунок тим, хто підривав.
Румунії необхідно було передати владу в руки Росії, мілітаризувати країну (шляхи й ін.), вивести армію для навчання російськими інструкторами і спорядження. Але цього не могло бути зроблено, тому що в державі було багато людей, які підтримують Німеччину й ті, хто бажав приєднання до Румунії не тільки австрійської Трансільванії, але і російської Бесарабії.
Пізніше, у листопаді 1916 р. в «Меморандумі» для союзної конференції в Шантільї, підготовленому французьким генеральним штабом, відмічалось, що якщо б румунський виступ відбувся на шість тижнів раніше, румунська армія зустріла б розпорошені, втомлені і деморалізовані недавньою поразкою австрійські війська, неспроможні до серйозного опору. Зволікання союзників і Румунії дало можливість Німеччині найенергійнішим чином підтримати свого айстро-угорського союзника.
ВИСНОВКИ
На початку Першої світової війни Румунія зволікала з тим, щоб визначитися остаточно, на якому боці їй виступити, хоча загалом дотримувалася дедалі виразніше антантофільської орієнтації. І хоча Король І запропонував негайно приєднатися до Троїстого союзу, однак його думка не знайшла підтримки в королівській раді. Було прийнято пропозицію прем'єр-міністра І. Братіану про здійснення тактики «збройного вичікування».
Вже 1 жовтня 1914 р. було укладено російсько-румунську конвенцію, відповідно до якої Росія, по-суті, виступала гарантом територіальної цілісності Румунії й визнавала за нею право на приєднання заселених румунами Трансільванії та Баната тоді, коли королівство вважатиме це за необхідне. Зі свого боку Румунія зобов'язувалася дотримуватися нейтралітету до моменту приєднання зазначених територій. Таким чином Росія визнавала право об'єднання румунського народу по обидва боки Карпат.
Нарешті після дворічного дипломатичного маневрування та в умовах переходу стратегічної ініціативи у війні до Антанти в середині серпня 1916 р. в Бухаресті були підписані таємний союзний договір і воєнна конвенція між Румунією та державами Антанти про вступ у війну проти Четвертного союзу. 27 серпня Румунія розпочала мобілізацію та оголосила війну Австро-Угорщині, намагаючись уникнути конфлікту з іншими країнами блоку. Однак дипломатичні «хитрощі» не спрацювали. Уже через кілька днів Німеччина, Болгарія та Османська імперія оголосили війну королівству.