1.2 Липнева криза 1914 р. І Румунія
Коли Австро-Угорщина, використавши як привід вбивство 28 червня 1914 р. в столиці Боснії і Герцеговини наступника австро-угорського престолу принца Франца-Фердинанда і його дружини, пред'явила 23 липня ультиматум і спалахнула так звана липнева криза, яка загрожувала перейти (і дійсно невдовзі перейшла) у світову війну, міністр закордонних справ Росії С.Д.Сазонов почав свою роботу по залученню до союзу Румунію з того пункту, на якому він зупинився у Констанці.
Уряд Росії в цей час вирішив надати не тільки максимальну дипломатичну, а і, у випадку необхідності, також військову допомогу Сербії. В зв'язку з цим завдання російської дипломатії стосовно Румунії полягало в тому, щоб добитися її сприяння в означеному питанні і остаточно відірвати від Австро-Угорщини. До того ж і сам сербський уряд, як повідомляв російський повірений у справах у Белграді В. Штрандтман, надавав позиції Румунії великого значення [8, №№ 8, 9]. Російський уряд розраховував насамперед на спільність інтересів Румунії і Сербії та на ті обіцянки румунської сторони, що були дані під час Констанцьких переговорів.
Рано вранці 24 липня 1914 р. в Петербург надійшла телеграма із Белграда про вручення австрійського ультиматуму Сербії. В цей же день, як записав в «Поденной записи министерства иностранных дел» начальник канцелярії Міністерства М.Ф. Шіллінг, французький посол зібрав у себе за сніданком для обміну поглядами С.Д.Сазонова, англійського посла і румунського посланника. Міністр при цьому прохав названих представників терміново передати їх урядам його прохання негайно підготувати спільно з нами (Росією − С.С.) план дій. Це прохання було адресовано і присутньому румунському посланнику. Завдяки цьому Румунія була залучена до спільної справи, для нас було вигідно втягти її в справу на нашому боці» [8, № 25].
За проханням Сазонова румунський посланник в Росії К.Діаманді надіслав прем'єру І. Братіану телеграму в якій Румунія запрошувалася до спільних демаршів в столицях інших держав, в тому числі і в Відні за пом'якшення умов австро-угорського ультиматуму Сербії від 23 липня [8, № 121].
Наступного дня румунський прем'єр в розмові з російським посланником С.А.Поклевським висловив готовність заявити австрійському посланнику О.Черніну пропозицію про відстрочку ультиматуму [8, № 72].
Здавалось, що російській дипломатії вдалося одержати значний успіх. Однак, її плани щодо залучення Румунії до держав, котрі відразу виступили на захист Сербії зазнали поразки. Причиною цього стали контрзаходи австро-німецької дипломатії.
Зближення Румунії з Росією стривожило і Німеччину і, особливо, Австро-Угорщину, котра побоювалася, що у випадку війни Румунія може виступити проти свого союзника. Тому імператор Франц-Йосиф звернувся до Вільгельма II з листом, де вказував, що небезпека з боку національних рухів південних слов'ян збільшується тим, що Румунія всупереч союзу с центральними державами зблизилась з Сербією. Ця небезпека, підкреслював австро-угорський імператор може бути усунутою залученням до Троїстого союзу Болгарії, що зробить неможливим російські наміри утворення Балканського союзу і тиском на Румунію з метою, щоб вона відмовилася від підтримки Сербії [7, № 8].
Вільгельм II і німецький канцлер Т.Бетман-Гольвег схвалили пропозицію Франца-Йосифа і дали згоду на союз Австро-Угорщини з Болгарією. А відносно Румунії Німеччина через свого посланника в Бухаресті Вальдбурга рішуче заявила, що вона буде виступати на боці Болгарії в тому випадку, якщо Румунія не відмовиться від Сербії [12, 96− 97 ].
Таким чином, якщо раніше Німеччина підтримувала Румунію в її суперечках з Болгарією і рішуче виступала проти вступу Болгарії в Троїстий союз, то тепер вона змінила свою позицію. Становище Румунії погіршувалось тим, що саме в липні 1914 р. на румуно-болгарському кордоні відбулися прикордонні сутички. Такі інциденти мали місце 7, 13, 18 і 21 липня. На думку румунського уряду прикордонні інциденти були спровоковані Австрією, щоб відволікти Румунію від підтримки Сербії в момент, коли у Відні готували тиск на Сербію [8, № 91].
Румунський уряд був сильно занепокоєний вказаними подіями, а загроза Німеччини і Австро-Угорщини укласти союз з Болгарією проти Румунії мусила була подіяти на нього вельми сильно. В зв'язку з цим Кароль І дав вказівку румунському послу в Берліні заявити німецькому уряду, що Румунія не схильна міняти своєї політики відносно Троїстого союзу, але агресивні дії Болгарії можуть позбавити її можливості виконувати свої союзні обов'язки
Після такої заяви, яка фактично стала відмовою від підтримки Сербії у австро-сербському конфлікті, Австро-Угорщина дала «пораду» болгарському уряду не вдаватися до дій пересування військ та ін., котрі могли б викликати підозру в Румунії до того часу, поки Румунія не займе ворожу позицію по відношенню до Троїстого союзу [6, 589].
Таким чином, австро-німецькій дипломатії вдалося домогтися відмови Румунії від підтримки Сербії. Ось чому спроби Росії схилити Румунії на захист Сербії не мали успіху.
В таких умовах російська дипломатія почала залякувати Румунію можливістю австро-болгаро-турецької змови, спрямованої не тільки проти Сербії і Росії, а можливо і проти Румунії. Сазонов зокрема доручив Поклевському привернути увагу румунського уряду на те, що, як стало відомо Росії із секретних джерел, між Туреччиною, Болгарією і Австрією почалися переговори про участь перших двох країн у майбутньому конфлікті [8, № 50].
Участь Туреччини і Болгарії в європейському конфлікті означала загрозу порушення положень Бухарестського миру 1913 р., дотримання якого було дуже важливим для Румунії. В Петербурзі сподівалися, що таке повідомлення змусить Румунію до згуртування із Сербією та пошуків цих країн підтримки у Росії. Але в російському міністерстві закордонних справ не знали, що можливістю австро-німецько-болгарського союзу Румунії вже загрожувала Німеччина. І ця загроза не пропала даремно. Румунський уряд відтепер знав, що Німеччина вирішила підтримувати Австро-Угорщину до кінця і справа йде до світової війни. Виступати проти Німеччини Румунія боялася. До того ж Кароль І був Гогенцоллерном. Тому на зондаж румунської позиції відносно австрійського ультиматуму, котру з'ясував сербський прем'єр Н.Пашич 24-25 липня, румунський уряд дав пораду прийняти австрійські вимоги, виходячи з того, що він не може дати іншої поради, адже Румунія не спроможна надати Сербії збройну підтримку проти Австрії [8, № 72].
Таким чином, Братіану не виконав даної ним під час Констанцьких переговорів обіцянки про підтримку Сербії. І ніякі нагадування румунській стороні про цей факт з боку російських дипломатів не давали результатів. Румунські дипломати аргументували свою позицію відносно австро-сербського конфлікту відомими заявами австро-угорської дипломатії, що Австро-Угорщина не претендує на захват сербських територій і що, якщо їй доведеться зайняти своїми військами сербську територію, то це буде лише тимчасово [8 , № 128].
Російський уряд вирішив висловитися більше визначено. Сазонов дав доручення Поклевському заявити в Бухаресті, що якщо зусилля Росії запобігти австро-сербській війні будуть невдалими, вона не зможе залишитися нейтральною і підтримає Сербію. Але і Румунія може опинитися в такому ж становищі і стати об'єктом агресії з боку Дунайської імперії і тоді їй доведеться назавжди відмовитись від досягнення національного ідеалу. Тому для Росії важливо, яку позицію у випадку війни займе Румунія.
Натякуючи «на досягнення національного ідеалу» Сазонов мав на увазі можливість придбання Румунією Трансільванії. З іншого боку російська дипломатія дала чітко зрозуміти, що Росія буде воювати проти Австро- Угорщини (що на думку Сазонова мусило підбадьорити Румунію) [8, № 132].
На питання про позицію Румунії у випадку війни Братіану відмовився дати відповідь, посилаючись на необхідність консультацій з представниками усіх політичних партій. Безпосередньо за цим він поцікавився у Поклевського, які великі держави візьмуть участь у війні і яких цілей будуть домагатися Росія і її союзники в ній [8, № 148]. Аналіз цих та інших розмов дає підстави для висновку, що Румунія вже на початку липневої кризи свою позицію визначала в залежності від того, що їй пообіцяють. Тому в Петербурзі остаточно переконалися в невдачі планів, розрахованих на залучення Румунії на ґрунті спільності сербсько-румунських інтересів, тобто «безплатно». Пришилось переконатися в необхідності заплатити румунським керівникам за участь у війні.
В дійсності Румунія не збиралася поки що вступати у війну. Братіану займався дипломатичним зондажем, намагаючись з'ясувати, хто краще заплатить − Антанта чи Центральні держави. Залишилось відкритим і інше питання − хто сильніше? Не зовсім визначеною залишилась позиції Великобританії, Італії та інших держав. В зв'язку з цим керівники Румунії вважали доцільним вичікувати, торгуючись і з однією, і з іншою стороною. Разом з цим вони розуміли, що зберігаючи нейтралітет, викличуть до Румунії негативне ставлення обох таборів держав. Тому Братіану намагався з'ясувати, як віднесеться Росія до можливого румунського нейтралітету, зокрема під час зустрічі з Поклевським. Але в той же час в ході цієї розмови румунський прем'єр цікавився, як би поставилась Росія до Австрії у випадку перемоги над нею. Іншими словами його цікавило, що здобуде Румунія якщо вступить у війну з Австро-Угорщиною. Що це було саме так свідчить і заява Братіану, що Росії в будь-якому випадку не слід очікувати виступу проти неї Румунії [8, № 152].
Разом з цим, Румунія і Греція в цей же день попередили болгарський уряд, що якщо Болгарія нападе на Сербію вони виступлять проти Болгарії [8, № 156].
Таким чином, на 28 липня ситуація почала складатися благоприємно для Росії. Хоча Румунія відмовлялась прийти на допомогу Сербії, але вона перешкоджала нападу на Сербію Болгарії. Братіану гарантував, що Румунія не виступить проти Росії. Він з'ясовував питання, як віднесеться Росія до нейтралітету Румунії і водночас запитував про те скільки дасть Росія за вступ Румунії у війну. Одне суперечило другому. Це свідчило, що румунський уряд за відповідну ціну допускав спільні з Росією дії проти Австро-Угорщини.
Але починаючи з 26 липня в Петербург почали доходити і інші свідчення відносно позиції Румунії, зокрема повідомлення, ніби румунський посланник у Берліні Бельдіман заявив, що «якщо Румунія буде впевнена, що Болгарія не нападе на неї з тилу, то Румунія в такому випадку буде мати можливість повернути всі свої сили проти Росії» [8, № 165].
28 липня міністр закордонних справ Італії Ди Сан-Джуліано попередив російського посла в Римі В.Н.Крупенського, що Румунія виступає проти Росії [17, 154].Оскільки Італія сама була членом Троїстого союзу і мусила була знати про його плани, таке повідомлення було переконливим. В наступні дні італійці зробили ще два повідомлення на цей рахунок: 2 серпня − через італійського посла в Туреччині [17, 154] і 3 серпня − нове попередження зробив Сан-Джуліано Крупенському [ 8, № 494]. А ще 1 серпня аналогічне попередження президент Франції Р.Пуанкаре зробив російському послу О.П.Ізвольському [ 8, № 411]. 30 липня російський посол в Берліні Свербеєв повідомляв Сазонова, що за словами його французького і англійського колег (послів), румунський посланник у Берліні за останній час різко повернув у бік до Австрії [ 8, № 411].
Чи були реальні підстави для наведених підозр відносно Румунії? Для цього слід дати коротку характеристику того, як відносились правлячі кола Румунії до назріваючої війни. Вони ділилися на германофілів на чолі з королем Каролем І і антантофілів. Однак германофілів, прихильників негайного вступу у війну було небагато [ 16, 61]. Більша частина румунської правлячої еліти, зацікавлена в захваті у Австро-Угорщини багатої Трансільванії, стояла на антантофільських позиціях. Однак прихильники Антанти боялися Німеччини. Як пізніше заявив Братіану «кращі румунські генерали вірили... в перемогу Німеччини» [ 17, 291]. Тому в таких умовах румунський уряд був зацікавленим у тимчасовому відвернені війни, а у випадку, якщо війна все таки почнеться, − дотримуватися нейтралітету до тих пір, поки не буде вирішене питання, який із двох імперіалістичних блоків здобуде перемогу. Така позиція румунських правителів була зумовлена також слабкістю військово-промислового потенціалу Румунії, що спонукало боятися тривалої війни [18, 47]. З іншого боку румуни побоювалися що збереження їх нейтралітету викличе невдоволення обох блоків. Ось чому наближення війни ставило румунський уряд перед складним вибором і він всіляко намагався його відкласти на майбутнє. Загальноєвропейську війну румунські керівники схильні були розглядати як можливу катастрофу для Румунії [8, № 121]. Навіть король за свідченнями Поклевського, заявляв про своє бажання не вступати у війну [8, № 365]. Про це свідчить і його телеграма 30 липня 1914 р. Миколі II [8, № 317].
Разом з тим Братіану домагався від Сербії повного і беззастережного прийняття всіх умов австрійського ультиматуму [8, № 464] і навіть вважав, що окупація частини сербської території і в тому числі Белграда задовольнить австрійські амбіції після чого вони виведуть війська із Сербії [8, № 148].
У відносинах з Австро-Угорщиною румунській король також заявив 28 липня, що Австро-Угорщина не мусить розраховувати на військову підтримку Румунії і, що у випадку війни Австро-Угорщини з Росією Румунія буде ретельно дотримуватися політики нейтралітету. Але коли почався новий тиск з Берліну і німецький повірений в Бухаресті Вальдбург нагадав королю про необхідність виконання союзних обов'язків, румунський монарх здався і прийняв рішення добиватися вступу Румунії у війну на боці Австро-Угорщини [18, 58].
29 липня у Сінайї в присутності короля відбулося засідання ради міністрів, де монарх висловився за спільні дії Румунії з Троїстим союзом. Братіану і інші міністри заперечували проти цього, що спонукало короля загрозити зреченням з престолу. В результаті рада міністрів так і не прийняла ніякого рішення [8, № 365]. 30 липня була опублікована урядова заява про те, що в момент виникнення загальноєвропейської війни Румунія вирішить, яку їй зайняти позицію [8, № 365].
А німецько-австрійська дипломатія посилювала тиск на Румунію. Німецький уряд зажадав від Кароля І щоб він довів до відома уряд Росії про союзні зобов'язання Румунії відносно Австро-Угорщини, змусивши таким чином Росію відмовитися від надання військової допомоги Сербії. Ця пропозиція вмотивовувалася тим, що ніби чітке визначення румунської позиції допоможе відвернути війну. Але Кароль І відмовився виступати з подібними демаршем відносно Росії. При цьому він заявив австро-угорському посланнику О.Черніну, що хоча його «німецьке серце повністю на боці Троїстого союзу», однак він боїться, що «народ і армія не підуть за ним, якщо він виступить проти Росії». Тому король висловив думку, що Румунії краще залишатися нейтральною до тих пір, поки не з'ясується, на якому боці буде перемога. Чернін на це заявив, що «ні про який нейтралітет не може бути і мови, і хто не з нами, той проти нас». Однак король заявив посланнику, що питання відносно позиції Румунії буде вирішуватися на засіданні коронної ради [8, № 502]. Після цього в компанію тиску на Румунію включилися німецький і австрійський монархи. 1 серпня Вільгельм II повідомив Кароля І, що Німеччина вирішила виступити на боці Австро-Угорщини проти Росії і закликав його до виконання союзницьких зобов'язань [12, 97].
2 серпня надійшла телеграма Франца-Йосифа, в якій він закликав румунського монарха виступити з його армією проти Росії. За таку підтримку союзники обіцяли передати Румунії російську Бессарабію, а також долину річки Тимока. Однак на пропозицію Бессарабії Братіану відповів, що вона матиме для Румунії цінність лише тоді, коли Росія передасть Австро-Угорщині інші території і буде настільки послаблена, що ця провінція на тривалий час залишиться за Румунією. Сам Кароль II, хоча і вагався, але, принаймні з 29 липня по 3 серпня намагався виконати вимоги своїх союзників і добитися вступу Румунії у війну на боці Троїстого союзу. Чутки про це дійшли не тільки до російського, а і до французького та британського посланників. Але вони переоцінювали вплив румунського короля. Точку зору найбільше впливових кіл Румунії висловлював Братіану, котрий не збирався негайно виступати на боці будь-якої сторони і одночасно намагався зберегти лазівку до обох таборів [ 23, 85]. В такій ситуації, отримуючи з різних боків інформацію про поворот Румунії до Троїстого союзу, російська дипломатія вирішила використати останній засіб − пообіцяти Румунії певну винагороду за її позицію, хоча Сазонов вважав доцільним на перших порах ще поторгуватися і не вказував розміри можливої вигоди для Румунії, очікуючи з цього, що їх назвуть самі румуни [8, № 216]. Тим часом повідомлення і чутки про переговори Румунії з Центральними державами надходили до Петербургу, що змусило російську дипломатію поспішати. 31 липня Сазонов доручив Поклевському з'ясувати в Бухаресті можливість оголошення румунською стороною нейтралітету, чи відкритого переходу на бік Росії шляхом відповідної винагороди. У випадку останнього Росія могла обіцяти підтримку в придбанні Румунією Трансільванії [8, № 341]. Новим в цій вказівці було те, що Сазонов обіцяв можливість винагороди не тільки за військову допомогу, а і за нейтралітет Румунії.
Виконуючи інструкцію Сазонова Поклевський під час зустрічі з Братіану вирішив спочатку прозондувати питання про румунський нейтралітет. Однак в самому початку їх розмови Братіану підкреслив, що його заява 28 липня відносно того, що Росії не слід очікувати будь-якого ворожого виступу з боку Румунії, мала суто особистий характер і не може впливати на свободу дій Румунії [8, № 365]. Це злякало Поклевського, який врешті решт мусив був обіцяти підтримку Росії в справі приєднання до Румунії Бессарабії. Останнє зацікавило Братіану, але він запитав, як до цього поставляться союзники Росії, насамперед Англія. Поклевський відповів, що союзники будуть рахуватися з даними Росією обіцянками. Почувши таке від російського посланника, Братіану запевнив його, що можливість кооперації Росії з Румунію не виключається [8, № 365 ]. І дійсно, вже 1 серпня російський посол у Франції О.П.Ізвольський повідомляв, що в Парижі стурбовані позицією Румунії і президент Пуанкаре висловлює думку, що необхідно не втрачаючи часу справити вплив на неї, пообіцявши Трансільванію [8, № 411 ].
Але становище залишалось не з'ясованим: Поклевський 2 серпня відмічав, що румунський уряд «сильно коливається і остаточного рішення, очевидно ще не прийняв» [8, № 470 ]. В цей же день він мав нову зустріч з Братіану, який повідомив його про оголошення Німеччиною війни Росії. Під час розмови Поклевський не тільки підтвердив обіцянку російського уряду відносно Трансільванії, а і запитав, що могла б зробити Росія для зміцнення становища Румунії, якщо Румунія висловить під час кризи, що наступила, дружнє відношення до Росії. Братіану, як повідомив Сазонова Поклевський, запитав, чи вважатиме Росія румунський нейтралітет проявом дружби до неї [8, № 469]. Поклевського, який до цього отримав телеграму від Сазонова, де говорилося про можливість збройного виступу Румунії проти Росії [8, № 502], задовольнила така позиція. Таким чином, до 2 серпня результат був таким, що російський уряд змушений був задовольнятися нейтралітетом Румунії. І визнавши румунський нейтралітет як «прояв дружби» до Росії тим самим визнавав, що Румунія зробила послугу Росії. А це давало румунським керівниками підстави вимагати компенсації за свій нейтралітет. Останнє привело до угоди 1 жовтня 1914 р., за якою Румунія мала отримати Трансільванію і частину Буковини тільки за дотримання нею нейтралітету [41, 86].
Не припиняла свого тиску на Румунію і австро-німецька дипломатія. 2 серпня була досягнута домовленість між Німеччиною і Австро-Угорщиною, з одного боку, і Болгарією з іншого про приєднання Болгарії до Троїстого союзу. За умовами цієї угоди, якщо Румунія пішла б за Троїстим союзом, то їй нема чого було боятися Болгарії і при майбутніх територіальних змінах Болгарія мала отримати території лише на заході, тобто за рахунок Сербії. Якщо ж Румунія приєдналась би до Росії, то Болгарія мала получити свободу дій, пред'явивши свої права на Добруджу і інші території Румунії. В ході підготовки вказаної домовленості Болгарія, ще 30 липня заявила румунському уряду, що буде займати відносно Румунії дружню позицію і відмовиться від намірів повернути Добруджу, якщо Румунія не стане заважати здійсненню болгарських планів відносно Македонії.
Таким чином, для Румунії склалася наступна ситуаці:
відмовитися від пропозиції Болгарії і виступити проти неї у випадку нападу Болгарії на Сербію − означало тепер вступити у війну проти Німеччини і Австро-Угорщини;
Росія і Франція не вимагали вступу Румунії у війну і розглядали її нейтралітет як дружній акт. Більше того − виникла надія отримання Трансільванії за нейтралітет;
придбання Трансільванії мусить цілком компенсувати послаблення Сербії.
Результатом таких розрахунків стало рішення румунського уряду відмовитись від Бухарестського договору і надати Болгарії свободу дій відносно Сербії. 2 серпня Братіану заявив німецькому посланнику, що Румунія не нападе на Болгарію, якщо вона виступить проти Сербії [40, 54]. Це рішення, як вважав Ф.І.Нотович було великою поступкою центральним державам і значило більше ніж сама участь Румунії у війні на боці центральних держав [34, 167].
Тим часом 3 серпня відбулось засідання коронної ради за участю лідерів опозиції. Обговорювалось відношення Румунії до загальноєвропейської війни. Король, загрожуючи зреченням, вимагав негайного приєднання до Австро-Угорщини. Однак його підтримав лише один із лідерів консервативної партії, і рада майже одноголосно прийняла рішення «посилити заходи для оборони кордонів Румунії». Це рішення як відмічав Поклевський, було не проголошенням нейтралітету, а як би відображало бажання Румунії зарезервувати свою позицію і вичікувати [8, № 504]. Так воно на справді і було. Вичікували румунські правлячі кола досить тривалий період − майже два роки. Але поспішати їм особливо великої потреби і не було, оскільки як відмічалося вже, керівникам Румунії вдалося домогтися визнання за Румунією права на Трансільванію і південну частину Буковини всього лише за «доброзичливий нейтралітет» відносно Росії в світовій війні [9, № 349]. Це було значним успіхом румунської дипломатії.
Дипломатична боротьба за Румунію в період липневої кризи 1914 р. пройшла в своєму розвитку ряд етапів. Методи і прийоми російської дипломатії на різних етапах були різними. Вони визначалися як завданнями, котрі стояли перед дипломатією Росії, так і особливостями обстановки.
На першому етапі − 24-26 липня − царський уряд прагнув добитися надання Румунією як дипломатичної, так і військової допомоги Сербії проти Австро-Угорщини. Для досягнення цієї мети російська дипломатія намагалася використати спільність румуно-сербських інтересів і запевнення, котрі були дані румунськими урядом в період Констанцького побачення, залучаючи Румунію до спільних дій з Росією і іншими державами Антанти в сфері дипломатії. Однак австро-німецькій дипломатії за допомогою тиску і шантажу вдалося нейтралізувати ці дії Росії. Тому початок липневої кризи 1914 р. ознаменувався серйозною невдачею російського міністерства закордонних справ. Російська дипломатія не спромоглась добитися обіцянки військової допомоги Сербії з боку Румунії.
Починаючи з 27 липня, російський уряд, ставить питання вже не тільки про допомогу Сербії в локальному австро-сербському конфлікті, а і про участь Румунії у загальноєвропейській війні, якщо вона почнеться, на боці Росії. При цьому російська дипломатія застосовує новий засіб впливу на визначення позиції Румунії − обіцянку «винагороди». Цей засіб, здавалось, справив позитивне враження на румунське державне керівництво. Принаймні не було підстав в цей період для занепокоєння відносно можливого виступу Румунії проти Росії.
Однак російській уряд був дезорієнтований тими тривожними свідченнями і чутками, що надходили із різних джерел інформації і до того ж посилювалось відомим германофільством румунського короля та обережною, вичікувальною політикою уряду І.Братіану, який активно займався дипломатичним зондажем і всіляко намагався зберегти до кращих часів хороші відносини з обома ворогуючими блоками. Все це викликало у російських дипломатів необґрунтований страх виступу Румунії проти Росії, що значно б збільшило протяжність майбутніх фронтів війни. В такій обстановці царські дипломати − спочатку російський посланник в Румунії С.А. Поклевський, а пізніше і міністр закордонних справ С.Д.Сазонов − допустили серйозну, з точки зору інтересів російського уряду помилку, радикально змінивши свої плани. Замість боротьби за вступ Румунії у війну вони стали з 31 липня добиватися її нейтралітету. Отримати згоду Румунії було не складно, оскільки правлячі кола цієї країни самі були, хоча і тимчасово, вкрай зацікавлені у дотриманні нейтралітету. Однак, визнавши нейтралітет Румунії дружнім актом відносно Росії. Поклевський дав румунському уряду можливість вимагати винагороди вже і за нейтралітет. Цю винагороду, причому, значну, російський уряд невдовзі змушений був обіцяти, уклавши 1 жовтня 1914 р. з Румунією угоду про передачу їй Трансільванії і південної Буковини. Сутність помилки російської дипломатії полягала в переоцінці впливу короля Кароля І і в недооцінці раду важливих чинників: непідготовленості Румунії до тривалої війни, ненадійності її тилу, прагнення румунських правлячих кіл до захвату Трансільванії і т. ін.. Саме ці чинники, а не особисті симпатії короля, визначили врешті решт політику Румунії. Врахування їх дає підстави для припущення, що Румунія в будь якому випадку зберегла б нейтралітет (принаймні до того часу поки одна із воюючих сторін не здобула б рішучих успіхів у війні). Саме в цьому і полягав головний прорахунок російської дипломатії в період липневої кризи 1914 р. і в перші дні світової війни.
Розділ II. Зовнішньополітичні маневри
(1914−1916 рр.) та вступ Румунії
у війну на боці Антанти