- •Тексти лекцій з навчальної дисципліни «педагогіка вищої школи» вступна лекція 1. Предмет і завдання педагогіки вищої школи. Правові документи розвитку і становлення вищої школи в Україні
- •Література
- •Педагогіка вищої школи. Предмет і завдання педагогіки вищої школи.
- •Система освіти України, її структура
- •Принципи діяльності освітніх закладів
- •Характеристика вищої освіти України початку третього тисячоліття
- •Стандарти вищої освіти.
- •Організаційна структура вищого навального закладу.
- •Лекція 2. Дидактика вищої школи. Зміст освіти у вищій школі та стандарти вищої освіти
- •Література
- •Предмет і об’єкт дидактики вищої школи
- •Мотиви навчання
- •Зміст освіти у вищій школі
- •Лекція 3. Організаційне та методичне забезпечення навчального процесу
- •Система планування й організація навчального процесу у внз
- •Принципи навчання у вищій школі
- •Місце і роль лекції у системі професійної підготовки студентів. Типи лекцій. Дидактичні вимоги до лекції у вищій школі.
- •Технологія і техніка підготовки академічної лекції
- •Дидактичні і методичні вимоги до академічної лекції
- •Дидактичні основи семінарських, практичних, лабораторних, індивідуальних та інших форм занять
- •Література
- •Психологічні особливості студентського віку
- •Типологія студентів
- •Особливості діяльності викладача внз
- •Сутність, складові та зміст педагогічної культури викладача внз
Література
Аникеева Н. П. Психологический климат в коллективе. – М.: Просвещение. 1989.
Бойко В. В., Ковалева А. Г. Социально-психологический климат коллектива и личность. – М.: Мысль, 1983.
Вітвицька С. С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 316 с.
Красовицький М. Проблеми дитячого колективу в аспекті гуманізації школи // Рідна школа. – 1995. – № 2–3.
Макаренко А. С. Коллектив и воспитание личности. – М.: Педагогика, 1972.
Освітні технології: Навч.-метод. посіб. / О. М. Пєхота, А. З. Кіктенко, О. М. Любарська та ін.; за заг. ред. О. М. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2001. – 256 с.
Павлова М. П. Педагогическая система А. С. Макаренко. – М.: Высшая школа, 1972.
Педагогика и психология высшей школы: Учебное пособие. – Ростов н/Д.: Феникс, 2002. – 544 с.
Петровський А. В. Личность. Деятельность. Коллектив. М.: Политиздат, 1982.
Сухомлинський В. О. Методика виховання колективу / Вибрані твори: В 5 т. – К.: Рад. шк., 1976. – Т. 1.
Якунин В. А. Педагогическая психология: Учеб. пособ. / 2-е изд. – СПб.: Изд-во Михайлова В. А. , 2000. – 349 с.
Психологічні особливості студентського віку
Студентський вік (17–23 роки) охоплює і пізньодитячий, юнацький період, і частину дорослого етапу в розвитку і становленні людини. Студент (лат. той, хто навчається, старанно працює, оволодіває знаннями) як особистість, що перебуває на конкретній стадії розвитку, може характеризуватися такими вимірами: психологічним (характер, темперамент, воля, здібності); біологічним (фізичні дані, тип вищої нервової діяльності, безумовні рефлекси, інстинкти). Ці чинники детерміновані спадковістю і вродженими задатками; соціальним (місце в соціумі, національність).
Студентський вік характеризується найбільш сприятливими умовами для психологічного, біологічного і соціального розвитку. В цей період має місце найвища швидкість пам’яті, реакції, пластичність в утворенні навичок. Як в особистості на цьому етапі домінантним є становлення характеру та інтелекту. Активно розвиваються морально-ціннісні і естетичні почуття. Швидко освоюються соціальні ролі дорослого: громадянські, професійні, економічні, сімейні. Формуються і закріплюються схильності, інтереси. Визначаються життєві цілі і прагнення. Досягається високий рівень розвитку фізичних та інтелектуальних сил, активно зростають творчі можливості, збагачується емоційно-чуттєвий зміст, розквітає зовнішня привабливість. Все це часто спричинює дещо ейфорійні, ілюзорні уявлення про невичерпність і безмежність такого стану й приводить до нераціонального, безцільного, безплідного розтрачання фізичних і духовних сил.
Студентський вік – пора активної самооцінки. Вона може бути об’єктивною, завищеною і заниженою. Характерними для людини із заниженою самооцінкою є занижена самоповага, нестійка власна думка про себе, намагання приховати від оточуючих своє дійсне “Я”, зіграти роль, яка, на її думку, буде більш прийнятною і ефектною у конкретному середовищі. Молоді люди такого типу підвищено чутливі і ранимі. Вони більш болісно реагують на критику, насмішки, зневагу, осудження. Для них характерні закритість, самоізоляція, схильність до віртуального спілкування зі світом, одинокість.