Збереження і невиснажливе використання ресурсів очерету південного (Phragmites australis) в Україні

За біологічними запасами та обсягами щорічних заготівель, зокрема для технічних цілей, ресурси Phragmites australis серед трав'янистих рослинних ресурсів України займають одне з провідних місць. Лише в південних регіонах площі зайняті очеретом перевищують 100 тис. га і щорічно продукують понад 600 тис. т наземної повітряно-сухої маси, у тому числі в Одеській області - 270 тис, Херсонській -210 тис, Миколаївській - 80 тис, Запорізькій - 110 тис. т. Вони виконують виключно важливу екотопічну, біотопічну і геохімічну роль в регіоні з обмеженими і надмірно виснаженими рослинними ресурсами.

Щорічно близько 60% площ очерету стихійно випалюється, що зумовлено необхідністю утилізації частини органічної речовини внаслідок її гіперакумуляції в екотопах і, відповідно, негативними змінами біорізноманіття, які, на жаль, мають тенденцію до збільшення. Однак ці заходи поліпшують стан угруповань очерету лише на короткий термін і, звичайно, не розв'язують проблеми охорони та оптимального функціонування їх та інших типів організації біорізноманіття. Це зумовлено тим, що вилучення біогенних сполук та елементів із кругообігу не відбувається, а процеси антропогенного евтрофування, навпаки, через деякий час посилюються.

Більш ефективним і альтернативним способом поліпшення стану угруповань очерету є зимове викошування його фітомаси з подальшим використанням її для господарських цілей. При цьому повністю вилучаються біогенні речовини, акумульовані очеретом та іншими видами рослин, а отже поліпшується стан оточуючого природного середовища. Останнє є надзвичайно актуальним з огляду на те, що основні масиви очерету знаходяться на територіях, які за Рамсарською конвенцією є водно-болотними угіддями, а також входять до складу територій природних ядер і відповідних екокоридорів проектованої екомережі Азово-Чорноморського природного коридору

Як показали наші дослідження, щорічно лише надземні органи очерету в південних районах акумулюють з грунту, донних відкладів і води 1714 кг стронцію (включаючи радіоактивний ізотоп Sr 90), 11 221 кг фосфору, 1145 кг свинцю, 1074 кг цинку, 448 кг нікелю і 16207 кг марганцю.

У світовій практиці для господарських потреб широко використовують сухі стебла очерету (солому). Щорічно у світі заготовлюється близько 500 млн умовних снопів очерету. Комерційна оптова вартість умовного снопа складає близько 2 доларів США, а заготівля комерційної сировини з 1 га - близько 600 доларів.

У зв'язку з тим, що попит на сировину, зокрема, у Західній Європі, є досить високим (практично необмеженим), в Україні розширюються обсяги його заготівель на експорт. Лише в Одеській області вже функціонує п'ять комерційних вітчизняних і поєднаних із зарубіжними фірм. Заготівля очерету на експорт ведеться також в Херсонській, Запорізькій, Волинській та інших областях.

Разом із цим, як показали трирічні спостереження, на ділянках заготівель має місце деградація угруповань очерету, що ставить актуальним питання розроблення стратегії збереження і сталого використання його ресурсів.

Вилучення фітомаси за умови дотримання збалансованого циклу відновлення - відтворення має базуватися на екологічних принципах, сутністю яких є створення умов для відновлення фітомаси в існуючому обсязі і різноманітності. При природному розвиткові екосистем водно-болотних угідь обсяг їх первинної продукції відповідає стану їх розвитку. Від'йом частини водного стоку, його зарегулювання і забруднення, антропогенне евтрофування водойм, осушення й обводнення окремих частин водно-болотних угідь призвело в Україні до порушення вищезгаданої відповідності. Виникла реальна загроза втрати певної частини рослинних ресурсів і, відповідно, біорізноманіття водно-болотних угідь. У зв'язку з цим у ситуації, що склалася, є очевидною необхідність введення юридичної системи обмеження використання рослинної сировини, а також впровадження відповідних природоохоронних технологій відчудження фітомаси. Якщо в юридичному аспекті використання фіторесурсів водно-болотних угідь регламентується Законами України „Про рослинний світ", „Про природно-заповідний фонд", положеннями „Про водно-болотні угіддя міжнародного значення", „Про водно-болотні угіддя державного значення" та ін., то в технологічному воно залишається майже не опрацьованим. Останнє, почасти, було зумовлено домінуванням підходів про невичерпність ресурсів очерету південного і хибним уявленням про стійкість його угруповань до антропогенних факторів. З огляду на зростання обсягів зимових заготівель очерету південного, зокрема на експорт (лише на території Кілійського гирла Дунаю у 2002 р. було заготовлено понад 400 тис. снопів), а також на негативні зміни, що відбуваються в екотопах внаслідок їх порушення викошуванням, є вкрай необхідною розробка відповідної інструкції, яка могла б стати інструментом природоохоронного невиснажливого використання ресурсів очерету.

Концептуальні засади невиснажливого використання трав'янистих ресурсів України

• Облік трав'янистих ресурсів як основи для визначення заходів по їх відтворенню (приймаючи до уваги наявність районів, які зазнали забруднення) і забезпечення періодичного їх перегляду в частині обсягів експлуатації у зв'язку з екологічними і економічними змінами.

• Економне освоєння і використання трав'яних ресурсів з урахуванням впливу, який здійснює використання одного виду фіторесурсів на інші і на оточуюче середовище в цілому.

• Досягнення оптимальної продуктивності фіторесурсів при практично постійному збереженні достатнього їх відтворення.

• Створення єдиної програми досліджень, яка б охоплювала всі аспекти раціонального використання болотних, плавневих, прісновод­них, морських, солонцевих і солончакових, а також степових і аренних фіторесурсів.

• Створення установ, які змогли б забезпечити періодичний та всесторонній перегляд стратегій експлуатації ресурсів та володіли б владою, повноваженнями і можливостями для уточнення керівних принципів і завдань, а також для перегляду і перебудови відповідних існуючих програм відповідно до наукових досягнень і змін умов середовища.

Виходячи із зазначеного та з огляду на сучасний стан трав'янистих фіторесурсів ми даємо наступні рекомендації щодо обсягів використання фіторесурсів у народному господарстві та для відтворення довкілля на першому етапі переходу до сталого розвитку.

Зокрема, передбачається зменшити на 17,4% площі природних територій, фіторесурси яких прямо використовуються у народному господарстві. На сучасному етапі розвитку продуктивних сил вони складають 38,7% від загальних площ, зайнятих трав'янистими типами організації рослинності. Тобто лише п'яту частину площ угідь доцільно використовувати, відчужуючи певну частину фітомаси. Решта має використовуватися для відтворення довкілля.

Оптимальною є заготівля лише 35% від обсягів, які мають місце. Причому доцільно різко зменшити використання фіторесурсів боліт (на 76,3%), солонців і солончаків (на 93,4%), а також степів та арен (на 95,4%).

На наступному етапі переходу до збалансованого розвитку доцільно збільшити використання рослинних ресурсів прісноводних водойм і морів на 25 - 30%. Це зумовлюється необхідністю видалення частини органічної речовини з метою послаблення процесів антропогенного евтрофування.

Поліпшенню довкілля сприяє вилучення частини ресурсів камки морської, масиви якої в останні 15-20 років різко збільшилися, що пов'язане з посиленням антропогенного евтрофування Чорного і, особливо, Азовського морів. Загальні площі камки в Україні складають 131,0 тис. га, з яких близько половини придатні для експлуатації. Щорічно без шкоди для довкілля можна збирати 15374 тис. т сировини. Переробка лише десятої частини можливих річних обсягів заготівель сировини камки на альгінати забезпечує п'яти - семикратну річну потребу населення України в цьому препараті. Найбільші площі й запаси камки зосереджені у Кримській, Херсонській та Запорізькій областях.

Найважливішими шляхами поліпшення угідь трав'янистих ресурсів на першому етапі переходу до сталого розвитку сировинної галузі є реставрація, рестабілізація та відтворення масивів природних ресурсів, мінімізація забруднення та процесів антропогенного евтрофування і підтоплення, регулювання антропогенного впливу та формування мережі природоохоронних об'єктів. Остання має досягти 10 - 15% від існуючих територій, зайнятих трав'янистими рослинними ресурсами.

Керівними принципами впровадження політики подолання дисбалансу та використання фіторесурсів мають бути розуміння важливості, зокрема з боку директивних органів, суттєвої загрози втрати фіторесурсів, об'єктивність експертних оцінок сучасного стану фіторесурсів та відповідальність виконавців за ефективність розроблених заходів.

Основними стратегічними завданнями щодо конкретної політики еколого-економічного використання фіторесурсів мають бути такі:

• координація державних, регіональних та територіальних зусиль щодо раціонального використання фіторесурсів – передбачає юридичну та правову відповідальність стосовно обсягів експлуатації фіторесурсів, поєднання дій інших видів природокористування (сільськогосподарського, лісогосподарського, рибогосподарського, комунального та ін.) з охороною фіторесурсів, включення охорони фіторесурсів у систему національної охорони біорізноманіття та розвиток управлінської інфраструктури;

• розроблення методів оцінки стану біорізноманіття для підтримання здоров'я людини і середовища, а також методів економічної оцінки біорізноманіття - передбачає зміни підходу до оцінки ресурсів фіторізноманіття з економіко-фінансового на еколого-природоохорониий, розробку критеріїв оцінки біорізноманіття з точки зору вартості для збереження позитивного балансу навколишнього середовища;

• координація між урядовими та неурядовими структурами -передбачає організацію на державному, регіональному та місцевому рівнях структур з наданням повноважень щодо управління фіторесурсами, зокрема для здійснення координації з питань раціонального використання і забезпечення впровадження програм збереження фіторесурсів, а також систематизацію рекомендацій з раціонального використання фіторесурсів;

• сприяння діяльності неурядових організацій в справі охорони та раціонального використання фіторесурсів - передбачає надання фінансової допомоги, зокрема неурядовим структурам з метою більш ефективного їх залучення до охорони фіторесурсів, сприяння в проведенні експертизи стану фіторесурсів і розвитку партнерства, зокрема з приватними власниками ресурсів, залучення їх до участі в управлінні фіторесурсами, а також розробці природоохоронних проектів;

• забезпечення економічних умов для підтримання функціонування фіторесурсів - передбачає пріоритетність урядових програм, впровадження яких не буде нести реальної загрози втрати фіторесурсів, обгрунтування економічних переваг невиснажливого їх використання, а також запобігання виконанню програм, які передбачають порушення цілісності ландшафтів і відшкодування приватним власникам втрат за обмежене використання ресурсів;

• організація, підтримка та менеджмент територій, які створюються для відновлення порушених фіторесурсів - передбачає розроблення програми дій щодо відновлення порушених природних об'єктів, заохочення неурядових організацій до розширення діяльності по виділенню названих угідь та опрацюванню їх менеджменту, а також підтримка освітніх заходів з питань охорони такого типу земель із опрацюванням механізмів їх менеджменту;

• реорганізація системи екологічної освіти у середній та вищій школі - передбачає створення нормативних курсів в галузі збереження та збалансоване використання ресурсів біорізноманіття на видовому популяційному та екосистемному рівнях з розробкою відповідних програм і підручників;

• підвищення свідомості та освіти населення в справі раціо­нального використання фіторесурсів - передбачає роз'яснювальну роботу щодо енергоакумулюючої, біогеохімічної та регуляторної функцій рослинного покриву, здійснення освітніх програм для широких верств населення, учнівської молоді та представників директивних органів, розширення форм інформування населення і забезпечення реклами видам раціонального природокористування та ощадливого використання рослинних ресурсів.

Конкретними завданнями є: розроблення ефективної програми та планування обсягів використання фіторесурсів, запобігання втрат фіторесурсів, зокрема на приватизованих землях, відновлення та реста-білізація геосистем, багатих фіторесурсами, забезпечення ефективної охорони територій, важливих у фіторесурсному відношенні, послаблення антропогенного впливу на фіторесурси, забезпечення єдності національної політики в області охорони інших біоресурсів, запобігання втрат фіторесурсів та заохочення їх відновлення, гарантія підтримки охорони фіторесурсів, відповідальність на різних рівнях щодо міжнародної охорони фіторесурсів.

Суттєвим є визначення відповідальних за впровадження конкретної політики еколого-економічної збалансованості використання фіторесурсів. Головним має бути Міністерство екології та природних ресурсів України, у завдання якого також входить забезпечення співпраці та партнерства з іншими міністерствами.

Основним механізмом усунення дисбалансу використання рослинних ресурсів є також проведення радикальних змін у законодавстві. Потрібно переглянути закони, які дозволяють використання технологій, що негативно впливають на рослинні ресурси. Існуюче законодавство неефективне, воно носить характер нерегулярних рішень. Має місце несумісність окремих положень в справі охорони ресурсів, відсутній детально розроблений інструмент забезпечення балансу інтересів, відсутні правові основи збереження фіторесурсів, зокрема їх відповідної якості та кількості. Доцільно внести уточнення до Закону України "Про рослинний світ", які стосуються більш чіткого визначення відповідальності та штрафних санкцій за негативні дії щодо рослинних ресурсів.

Не менш важливим є об'єднання зусиль та гармонізація діяльності, що, в свою чергу, робить актуальним створення міжвідомчого комітету з питань охорони та використання фіторесурсів.

Окремим, але визначальним елементом політики ліквідації дисбалансу використання фіторесурсів має бути розробка моніторингу за станом фіторесурсів та їх відтворенням. У першу чергу доцільним є фіксування змін екосистем та їх ресурсів відповідно до існуючих довготривалих впливів антропогенного походження з метою оцінки успішності здійснення окремих заходів, спрямованих на охорону та визначення втрат, якщо вони мають місце. Ми пропонуємо внести в державну програму збереження різноманіття розробку і впровадження системи моніторингу фіторесурсів

Має бути забезпечена оптимізація структури управління ресурсами та встановлені механізми координації між власниками ресурсів і відповідними галузевими відомствами і установами.

Політичну вагу має обмін світовим досвідом та інформацією щодо раціонального використання фіторесурсів з метою виховання та усвідомлення його вигоди та цінностей (послаблення ерозійних процесів, акумуляція води та збереження її якості, регулювання поверхневого стоку, біотопічна роль, рекреаційна значущість тощо). Не менш важливим є ознайомлення з традиційними технологіями раціонального використання фіторесурсів та опрацювання пілотних проектів, які демонструють ефективне природокористування, забезпечення навчання персоналу дисциплінам, які допоможуть розв'язанню проблеми охорони та невиснажливого використання фіторесурсів.

Коло науково-практичних питань екологічної політики держави має включати створення Атласу рослинних ресурсів та здійснення ресурсного зонування України, проведення оцінки виливу прямих і непрямих природних і антропогенних факторів на стан, динаміку, темпи відновлення та деградації рослинних ресурсів за умови їх сучасного використання з урахуванням тенденцій, які матимуть місце з розвитком економіки та опрацювання прогнозу на найближчий час і перспективу, розроблення екологічної стратегії вилучення фітомаси, яка б забезпечувала невиснажливе використання рослинних ресурсів та їх повноцінне відтворення.

Окремим, але визначальним елементом політики ліквідації дисбалансу використання фіторесурсів, має бути розроблення моніторингу за станом фіторесурсів та їх відтворенням. У першу чергу доцільно фіксувати зміни екосистем та їх ресурсів відповідно до існуючих довготривалих впливів антропогенного походження з метою оцінки успішності здійснення окремих заходів, спрямованих на охорону та визначення втрат, якщо вони мають місце.

Має бути забезпечена оптимізація структури управління ресурсами з метою її відповідності умовам ринкових відносин. Для цього, насамперед, слід встановити механізми координації між власниками ресурсів і відповідними галузевими відомствами і установами.

Доцільно розробити програми гармонізації та диверсифікації використання рослинних ресурсів. Вона має бути спрямована на розширення використання рослинних ресурсів у різних галузях народного господарства при зменшенні обсягів прямого відчуження фітомаси, за винятком тих випадків, коли це потрібно для збереження довкілля (зменшення антропогенного евтрофувапня тощо). Передусім, це стосується кардинального розширення видів і обсягів використання на основі опрацьованих природоохоронних технологій, збору рослинної сировини та сучасних технологій переробки пряно-смакових, харчових, ефіроолійних, фарбувальних, дубильних та інших рослинних ресурсів, що забезпечують суттєву економію валютних коштів, які нині витрачаються на закупівлю продуктів зазначеної дії зарубіжного виробництва. При цьому мають бути розроблені фінансово-економічні механізми заохочення ресурсозберігаючої діяльності з метою забезпечення стабільного розвитку довкілля.

Конкретними завданнями є: розробка ефективної державної програми обліку та планування обсягів використання трав'янистих фіторесурсів; запобігання втрат фіторесурсів, зокрема на приватизованих землях; відновлення та рестабілізація геосистем, багатих фіторесурсами; забезпечення ефективної охорони територій, важливих у фіторесурсному відношенні; створення мережі державних заказників, у яких основними об'єктами охорони виступали б фіторесурси; послаблення антропогенного впливу на фіторесурси, забезпечення зкоординованості в області політики охорони трав'янистих та інших біоресурсів; підготовка кадрів та введення в навчальні програми вищих учбових закладів курсів з питань невиснажливого використання та відтворення рослинного світу.