43. Правовий економізм

Три основні тези правового економізму

Правовий економізм (law and economics, economic analysis of law), на відміну від радикального економічного правового пози­тивізму, не намагається редукувати право до економіки. Він претендує лише на економічний аналіз деяких аспектів правових систем та їх функціонування.

Для правового економізму характерні три тези. По-перше, фактичними підставами, на які спираються правники, ухвалюю­чи правові рішення й обґрунтовуючи доцільність існування пра­вових інститутів, є утилітарні міркування. Саме тому виправдані тільки ті рішення й інститути, за допомогою яких можна досяг­нути максимального блага (багатства, щастя) у суспільстві й вод­ночас звести до мінімуму страждання.

По-друге, індивід діє раціонально заради максимального за­доволення своїх бажань та інтересів.

По-третє, для кількісної характеристики (квантифікації) по­нять блага й рівня заінтересованості індивіда в тому чи іншому виді блага використовуються теоретичні моделі й емпіричні ме­тоди економіки.

При цьому вважається, з одного боку, що механізм вільного ринку дає змогу виявити характер заінтересованості індивіда, як­що проаналізувати його економічну поведінку. З іншого - ринко­вий механізм створює можливості для виміру інтенсивності заінтересованості індивіда певною сумою грошей, яку індивід згодний заплатити за реалізацію своїх бажань (інтересів). За умо­ви добровільності ринкову угоду розглядають як справедливу для її учасників, оскільки кожний з них і суспільство в цілому виграють матеріально й тим самим у суспільстві примножується кількість благ і щастя.

Є кілька критеріїв для порівняння економічного становища учасників до й після реалізації угоди на вільному ринку. Станови­ще після угоди називається кращим за Парето (Vilfredo Pareto, 1848-1923), якщо його порівняти зі станом до угоди, коли внаслідок реалізації угоди є принаймні один учасник, який виграє матеріально й водночас ніхто не програє. Становище після угоди називається оптимальним за Парето, якщо немає ніякого іншого становища, яке було б ліпшим, ніж це. В угодах з перерозподілу благ, зазвичай, є більш як одна оптимальна за Парето ситуація.

За реальних умов важко визначити ситуації, в яких виграє принаймні одна людина й ніхто не програє. Так, внаслідок дій уряду (укладання контрактів із приватними фірмами, збирання податків, надання пільг і т. ін.) найчастіше є сторони, які вигра­ли, та сторони, що програли.

Критерій Калдора - Хікса (Nicholas Kaldor, 1908-1986; John Hicks, 1904-1989) модифікує критерій оптимальності за Парето й стверджує, що угода (наприклад, законодавчий акт, су­дове рішення) поліпшує добробут суспільства, якщо сторони, які виграли внаслідок її реалізації, здатні компенсувати програш сторонам, становище яких погіршилося.

Економіко-правовий аналіз права

Значна частина економіко-правового аналізу полягає в обґрунтуванні законодавчих і судових рішень з погляду кри­терію Калдора - Хікса.

Інша частина пов'язана з ідеями А.Пігу (Arthur Pigou, 1877-1969) і Р.Коуза (Ronald Coarse, 1910-). А.Пігу наголошу­вав на важливості для функціонування ефективної економіки правового регулювання відшкодування збитків, що спричиняють суб'єкти підприємницької діяльності окремим індивідам, суспільству та природі.

Теорема Коуза описує взаємозв'язок ринку й розподілу юри­дичних прав. Змістовно ця теорема стверджує, що за будь-якого вихідного розподілу прав власності, вільний ринок веде до еко­номічно найефективнішого їх розподілу. Одна з її інтерпретацій розглядає інституціональні й організаційні умови виробництва й торгівлі як наслідок вибору, спричиненого вимогами мініміза­ції трансакційних витрат. Останні розуміються як витрати, пов'язані з процесом ведення переговорів про зміст угоди, її укладенням і контролем за її виконанням.

До числа досягнень правового економізму належать експліка­ція таких понять загального права, як «розумна обережність», «недбалість» і «найближча причина». Правовий економізм також досліджував довгострокові впливи на конкуренцію конкретних видів вертикальної та горизонтальної інтеграції компаній (анти-монопольне право). Він акцентував увагу на розходженнях корот­кострокових і довгострокових наслідків правових актів тощо.

Водночас правовий економізм гостро критикують за абсолю­тизацію грошово-вартісного вираження всіх людських цінностей, за зведення правового підходу до економічного, за неспро­можність пояснити приватноправові питання і т. ін.

Познер

Провідний теоретик і практик правового економізму Р.По-знер (Richard Posner, 1939-) у своїх ранніх працях стверджував, що ідеєю максимізації багатства країни можна пояснити рішен­ня судів у загальноправових питаннях, і що водночас вона є кри­терієм оцінки справедливості дій суддів і посадових осіб. Познер уважав, що судді повинні вирішувати справи згідно з принципа­ми, що максимізують загальне багатство суспільства. Багатство тут треба розуміти в широкому сенсі. Це поняття охоплює всі ма­теріальні й нематеріальні цінності й послуги.

Згідно з Познером, держава через своїх службовців може ли­ше частково моделювати ринкові механізми, визначаючи як різні сторони комерційних угод оцінюють ті чи інші товари. Тому державні правові акти, і це найбільше, на що вони спро­можні, - мають створити умови, за яких суспільство може на­близитись до того обсягу багатства, який би створив ринок, якби не було трансакційних витрат. Отже, державне втручання в ри­нок заради забезпечення його ефективності виправдане тільки тоді, коли великі трансакційні витрати унеможливлюють зви­чайні ринкові угоди між учасниками.

У пізніх працях Познер пом'якшує характер своїх ранніх тверджень і розглядає економічний метод аналізу права лише як одну, хоча й ефективну форму нормативного мислення про пра­во, яку доповнюють ліберальні й прагматичні міркування. Еко­номічні методи дослідження права виявляються важливими в то­му інструментальному сенсі, що створюють і перевіряють моделі людської поведінки, призначені для її прогнозування й, по змозі, регулювання. Він обґрунтовує думку про те, що для створення ліпших правових норм законодавці мають використовувати мето­дику різних соціальних наук, у тому числі й економіки [Posner].

Пеню, Пестю:

Економіка і право

Терміном «економіка і право» позначають спосіб розуміння світу через призму моделей, які розвиваються за допомогою двох систем інтерпретації: економічної і правової.

За допомогою першої інтерпретації прагнуть визначити умови максимальної економічної ефективності за певних інституціональ-них і правових обмежень, на взірець режиму виняткових і переда­них прав власності та права укладати договори за умов контролю й примусового виконання. За допомогою правової інтерпретації намагаються визначити принципи, норми та процедури, необхідні для надання «карт орієнтації» й забезпечення упорядкованого розв'язання конфліктів у суспільстві. Право й економіка, очевидно, укорінені в сучасних інститутах, які відкривають і обмежують мож­ливості, при цьому правове й економічне мислення перетворюють ці інститути й одне одного.

Тривалий час ці системи інтерпретації розвивалися незалежно, але недавно розпочалося їх об'єднання, проте бракує згоди з при­воду того, як найліпше це зробити. Три окремі школи правової думки пропонують досить різні шляхи розвитку напрямку «право й економіка».

...[Чиказька школа] розглядає право як служницю економіки: норми, конвенції тощо є хитромудрими винаходами, придуманими для зменшення трансакційних витрат. У довгостроковій перспек­тиві права власності й інші ліберальні інститути формуються рин­ковими силами.

Друга школа ... має антропологічний відтінок і розуміє право як відбиток фундаментальних цінностей і звичаїв суспільства. Право­ву систему з її сталістю, послідовністю, єдністю й загальністю розглядають як таку, що ідентифікує, класифікує, запам'ятовує й скасовує. З цього погляду, право як аспект культури формує економічну організацію. Зазвичай, економіка впливає на культуру, але культура також, що більш важливо, впливає на економіку.

Третя школа дотримується центристського підходу. Для її прибічників економічно-правовий зв'язок не заданий заздалегідь, а виникає внаслідок соціального навчання. Правовий порядок й еко­номічна організація спільно еволюціонують: правові рамки, не­обхідні для функціонування економіки, формуються історично за допомогою природно-технічних обмежень і цінностей конкретних суспільств, на які, у свою чергу, впливає економіка, і які інтерпре­туються за її допомогою. Ця школа концентрує увагу на процесі взаємодії, право й економіка спільно виробляють ефективні рішен­ня, владні структури і т. ін.

Методології, які використовують ці три школи, - різні. Перша школа відверто позитивістська. Вона стверджує, що економічна раціональність переважає й задана заздалегідь, а правова система виникає на її основі й гарантує оптимальні наслідки. Основний її інструмент — дедуктивні виводи, а прогнозування випливають з ме­ханічної, певною мірою, концепції економіки. Цікавою ілюстрацією цього способу міркувань є пояснення прав на власність в індіанців Північної Америки, яке аналізує Г.Демзетц [Harold Demsetz). Він пояснює, як ріст комерційної торгівлі хутром привів до виникнення прав власності на землю - хутрові тварини стали цінуватися й, отже, треба було охороняти мисливські угіддя. Навіть якщо право­вий порядок, можливо, не завжди адаптується настільки швидко й не зовсім так, як хотіли б теоретики, представники Чиказької шко­ли послідовно наголошують, що адаптація відбудеться в довгостро­ковій перспективі. Тимчасові недосконалості пояснюють шоком і окремими тимчасовими обставинами. Якщо ж іноді правовий поря­док не реалізується чи не забезпечує ефективності та сталості, потрібно вдатися до раціональних міркувань, враховуючи конкретні обставини. Наприклад, оскільки система прав на власність у сере­довищі північноамериканських індіанців виявилася неспроможною забезпечити підтримку поголів'я хутрових тварин і призвела до його виснаження, Дж.МакМанус (John MacManus) стверджує, що полю­вання, яке зменшує поголів'я, було зумовлене звичаєм допомагати сусіднім племенам, які потрапляли в складні умови, дозволяючи їм полювання заради продуктів харчування й підтримки життя.

Цей фактор «доброго самаритянина» є певною поступкою другій школі. Вона майже настільки ж схильна до дедуктивного мислення, як і перша школа, але менш оптимістична щодо чітких прогнозів. Це зумовлено насамперед тим, що облік великого спектра цінностей, характерів людей і випадкових історичних чин­ників не веде до чітких узагальнень щодо природи економіки. Зав­важуючи згадане вище посилання на торгівлю хутром у Північній Америці в XVII—XVIII ст., А.Ротстайн (Abraham Rotstein) показує, як на особливості торгівлі хутром впливали складні політичні й со­ціальні обставини, які відображали глибинні цінності північноамери­канських індіанців. Згідно з А.Ротстайном, торгівля хутром цілком регулювалася угодами, які діяли замість правової системи. Угоди домінували й упорядковували правила хутрової торгівлі. Досліджен­ня, які аналізують ситуації, ближчі до сучасних, використовують цю ж лінію аргументації. Е.Бенфілд (Edward Banfield) і Р.Патнем (Robert Putnam) показали, що певні типи нормативних порядків мо­жуть вести до ефективнішої організації економіки та її поступу.

Третя школа використовує зовсім іншу методологічну стратегію. Правові й економічні елементи є одночасно причинами й наслідка­ми. Правові й економічні перспективи, які еволюціонують, а також інститути й організації, що втілюють напруженості між цими пер­спективами, є мінливими феноменами, що не забезпечують прогно­зування. Еволюційні процеси завжди містять у собі можливість раптових змін і, коли можна ідентифікувати напрямок розвитку інституціональної сфери, його не можна використовувати для прогнозування наслідку. Тому третя школа прагне забезпечити не пояснення, а розуміння наявних видів практики. Щоб надати пояс­нення в позитивістському сенсі, потрібно оперувати тотожними ситуаціями, що повторюються. Але коли трапляються унікальні явища, які змінюються, найліпше, чого можна домогтися, — це ви­явити сенс еволюційних змін. Найвідоміший представник цієї шко­ли — У.Семуелс (Warren Samuels) [Paquet, Pestieau, 1999].

У сучасної філософії науки розрізняють контекст відкриття та контекст обґрунтування. Коротко кажучи, перший - це сукуп­ність обставин (історичних, культурних, суспільних, наукових, філософських, психологічних та ін.), яка привела до висування певної гіпотетичної тези* (ідеї, поняття, закону, моделі, теорії тощо). Другий - це сукупність методів і засобів, за допомогою яких доводять обґрунтованість внесення цієї тези до системи на­укового знання. Унаслідок обґрунтування гіпотетична теза набу­ває статусу наукової істини.

•У цьому посібнику як теза фігурує переважно та чи інша певна модель права.