Youth and Youth Policy - Demo Aspects (UA)

Рис. 4.7.

Кількість вищих навчальних закладів та чисельність студентів ВНЗ

в Україні у 2000-2010 рр.

Джерело: дані Держкомстату

Зниження обсягу освітніх послуг, що її надають коледжі та технікуми, пов’язано як із загальним підвищенням вимог до освітнього рівня працівників і відповідною орієнтацією молоді на більш високий рівень освіти, так і – не меншою мірою – занепадом цієї ланки освіти (особливозатехнічнимиісільськогосподарськимнапрямами).

До речі, у розвинених країнах на етапі становлення постіндустріалізму саме молодші коледжі являли собою сектор освіти, що зростав найшвидше5. При цьому дослідження західних спеціалістів свідчать, що у периферійних містах, де є державні коледжі, до них вступає значно більша частка молоді (у тому числі з сімей нижчого класу), ніж у тих містах, де їх немає, тобто наявність ВНЗ у регіонах сприяє збільшенню вступу до них випускників із незаможних сімей6. При цьому й вітчизняні соціологічні дослідження підтверджують націленість сільських випускників, дітей із незаможних родин на вступ до ВНЗ І–ІІ рівня акредитації7. Вважаємо, що врахування цієї обставини є необхідним при подальшій розбудові освітньої інфраструктури в Україні з огляду на

5Белл Д. Грядущеe постиндустриальное общество: опыт социального прогнозирования. – М.: Academia. – C.336.

6Trow M. The Democratization of Higher Education in America. – N.-Y., 1972. – С. 255-256.

7Молодь на порозі самостійного життя / Д.А. Дмитрук (кер. авт. кол.). – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2004.- С. 75.

151

помітні міжпоселенські й регіональні розбіжності за рівнем освіти населенняічасткоюосібзвищоюосвітоюзокрема.

У теперішній час в Україні переважна більшість студентів ВНЗ представлена особами, які навчаються у ВНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації. У динаміці трансформаційного періоду деяке короткострокове зменшення чисельності студентів цих ВНЗ спостерігалося лише у першій третині 1990-х років, надалі ж вона зростала доволі високими темпами. Після доволі стрімкого збільшення студентських контингентів, зокрема студентів ВНЗ ІІІ–IV рівнів акредитації, у другій половині 1990-х та на початку поточного десятиріччя, останніми роками чисельність студентів ВНЗ у нашій країні почала зменшуватися. Так, у ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації скорочення розпочалося ще у 2004 р. і за 2000–2009 рр. чисельність студентів зменшилась у півтора раза (за скорочення кількості закладів на 23%). У ВНЗ ІІІ–VІ рівнів акредитації скорочення студентських контингентів почалось у 2008 р., кількість же таких навчальних закладів зменшилася лише останнього року (на три одиниці). Зрештою на початок 2009/2010 навчального року у 350 вищих навчальних закладах ІІІ–VІ рівнів акредитації в Україні навчалося 2245,2 тис. студентів, що на 127,3 тис. менше, ніж у 2007/2008 навчальному році. Більш повне уявлення про зміни чисельності студентських контингентів (включаючи обсяги прийому та випуску студентів ВНЗ) дають також показники, наведеніутабл. 4.1.

Скорочення чисельності студентів та кількості ВНЗ в Україні зумовлено впливом демографічного чинника, зокрема, ефекту «демографічних хвиль». Загальна чисельність населення країни неухильно зменшується, наразі та у найближчі роки скорочуватиметься і чисельність молоді «студентського» віку. Так, скорочення чисельності випускників середніх шкіл (а відповідно, й абітурієнтів ВНЗ) відбувається вже нині та помітно прискориться у наступне п’ятиріччя (як віддзеркаленняобвальногопадіннянароджуваностіу1990-хроках).

152

Нарешті відмітимо, що за роки незалежності в Україні помітно збільшилися обсяги підготовки кадрів найбільш високої кваліфікації: чисельність аспірантів – а це майже виключно молодь – зросла у 2,6 раза. Хоча основний приріст був досягнутий в 1990-х роках, однак і після уповільнення темпів зростання обсягів підготовки аспірантів триває збільшення їх чисельності (рис.4.8). І хоча не всі вони стають кандидатами наук, але навіть недостатньо успішне (у сенсі здобуття ступеня) навчання в аспірантурі зазвичай приводить до поглибленняпрофесійнихнавичоктаумінь.

Рис. 4.8.

Чисельність аспірантів в Україні в 1990 р., 1995 р. та у 2000-2009 рр. (станом на кінець року)

Джерело: дані Держкомстату

На жаль, за сприятливою динамікою загальних показників, які характеризують навчальну активність молоді та обсяги підготовки молодих спеціалістів, часто приховується низка наявних у цій сфері проблем, зокрема пов’язаних з невисокою якістю професійної підготовки та невідповідністю структури підготовки фахівців вимогам ринку праці, що зумовлює серйозні труднощі в їх працевлаштуванні. Так, основний внесок у загальне зростання чисельності випускників вищих навчальних закладів внесло багатократне збільшення масштабів підготовки юристів і економістів: у 14,5 раза зросла кількість випускників юридичних ВНЗ, уп’ятеро – економічних, бухгалтерських і комерційних (табл. 4.2, рис. 4.9). А от фахівців з техніко-технологічних дисциплін, тобто тих, хто покликаний впроваджувати нові технології, інноваційнуекономіку, за1990-2009 рр. сталобільшелишена15%.

154

*З 2004р. у загальній кількості випускників ВНЗ не враховуються особи, які отримали робітничі професії Джерело: дані Держкомстату

155

Рис. 4.9.

Розподіл випускників ВНЗ Україниза галузями знань, %

Джерело: дані Держкомстату

Вказана тенденція до не завжди виправданого збільшення масштабів підготовки економістів і юристів пов'язана з інерцією високої престижності здобуття саме цих професій та відповідною реакцією ринку освітніх послуг. Якщо існує великий попит на зазначені спеціальності, заклади освіти надають можливість всім охочим отримати відповідну освіту, незважаючи на те, що на ринку праці вони вже не є такими затребуваними. Наразі ринок праці насичений і юристами, і економістами. Тому збереження значних масштабів їх підготовки неминуче зумовлює загострення проблем з працевлаштуванням. Так, уже нині серед випускників ВНЗ, зареєстрованих у Державній службі зайнятості, найбільшою є частка представників економічних спеціальностей.

Водночас усупереч необхідності забезпечення економіки фахівцями з інженерних спеціальностей, які наразі необхідні для забезпечення технологічного прогресу, впродовж останніх років обсяги випуску цих фахівців практично не змінилися, а їх частка у складі випускниківВНЗзнизиласяз29,2% у2000 р. до20,9% у2009 р.

Ще одним із своєрідних перекосів у структурі підготовки фахівців з вищою освітою вочевидь є те, що останніми роками акцент явно зміщено на підготовку спеціалістів та магістрів (рис. 4.10), хоча остання категорія професіоналів орієнтована переважно на ведення науковихрозробок(аджемагістр– цепершийнауковийступінь).

Можливо, у сучасних вітчизняних умовах більш доцільним був би певний перерозподіл обсягів підготовки осіб з вищою освітою на користь фахівців, що їх випускають ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації, та бакалаврів, які отримують професійну підготовку у ВНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації.

Опосередкованим підтвердженням наявних проблем у царині працевлаштування молодих людей, які нині отримують професійну підготовку, слугують думки студентської молоді з приводу перспектив пошуку прийнятної роботи після закінчення навчального закладу (зокрема, професійно-технічнихнавчальнихзакладівтаВНЗ)(рис. 4.11).

156

Рис. 4.10.

Розподіл випускників ВНЗ України за освітньо-кваліфікаційними

рівнями у 2005-2009 рр., %

Джерело: дані Держкомстату

З-поміж загалу опитаних у рамках обстеження «Молодь України» молодих людей працюючих осіб було 53% (ті, хто тільки працює, та особи, які працюють, а також навчаються заочно тощо), ще 2% становили особи, які навчаються та при цьому підробляють у вільний від навчання час, майже чверть опитаних була представлена учнями та студентами, решта – тими, хто не навчається і не працює (серед останніх чисельно переважали зайняті у домогосподарствах та група безробітних). Респондентам, які наразі навчаються у ВНЗ, ПТНЗ або в інший спосіб здобувають професійну підготовку, було поставлено запитання: «Як Ви вважаєте, наскільки легко Ви зможете знайти роботу, яка б Вас влаштовувала, після закінчення навчання?» Як видно з рис. 4.11, доволі значна частина молодих людей усвідомлює, що у пошуку роботи їй доведеться стикнутися з певними труднощами, подеколи – вельми суттєвими. Сільська молодь небезпідставно оцінює свої перспективи щодо пошуку роботи більш песимістично, аніжгородяни.

Показово, що серед міських студентів більшою є частка як тих, хто вважає, що знайде роботу легко або ж вважає труднощі в її пошуку незначними, так і молодих людей, які ще не задумувалися над проблемами пошуку роботи та не можуть оцінити ступінь складності цихпроблем.

157

Рис. 4.11.

Думки молоді, яка здобуває професійну освіту, щодо перспектив пошуку роботипісля закінчення навчання (частка респондентів, які обрали

даний варіант відповіді)

Джерело: соціально-демографічне обстеження «Молодь України, 2010»

Зазначимо також, що молоді люди – вихідці із сімей з високим рівнем матеріального добробуту8 більш оптимістично, ніж інші, оцінюють свої перспективи щодо пошуку роботи після закінчення навчання.

У вищезазначеному контексті безумовний інтерес представляють уявлення молодих людей про стратегії пошуку роботи після закінчення навчання і, зокрема, відповіді на запитання: «На чию допомогу Ви

насамперед розраховуєте у вирішенні питання свого працевлаштування після закінчення навчання?» Майже половина опитаних учнів та студентів визнали, що у пошуку роботи після закінчення навчання вони насамперед розраховують на допомогу своїх батьків та інших родичів(рис.4.12).

Третина молоді, яка наразі здобуває професійну освіту, у пошуку роботи покладатиметься лише на власні сили та можливості. Кожен десятий опитаний сподівається, що у працевлаштуванні йому зможуть допомогтидрузіабознайомі.

8 Згідно з самооцінкою фінансового становища родини

158

Рис.4.12.

Розподіл молоді, яка навчається у ВНЗ та ПТНЗ, за варіантами відповіді на запитання «На чию допомогу Ви насамперед розраховуєте у вирішенні питання свого працевлаштування після

закінчення навчання?», %

Джерело: соціально-демографічне обстеження «Молодь України, 2010»

Думається, надто незначні частки респондентів, які розраховують у вирішенні питання працевлаштування на допомогу свого навчального закладу (ВНЗ, ПТНЗ) та особливо – на сприяння служби зайнятості у працевлаштуванні, можуть слугувати непрямим свідченням як недостатньої уваги навчальних закладів до питань працевлаштування своїх випускників, так і незадовільної роботи служби зайнятостіусучаснихумовах.

Природною видається вікова диференціація розподілу опитаних за варіантами відповіді на це питання: з віком підвищується частка респондентів, які заявили, що у пошуку роботи розраховують лише на власні сили. Зазначимо також, що серед студентів-городян і, зокрема тих, які є вихідцями з родин із середнім та низьким рівнем матеріального достатку, частка осіб, які покладаються на себе у вирішенні питання працевлаштування, виявилась вищою, ніж у багатших респондентів (останні дещо більшою мірою розраховують на підтримку батьківтадопомогудрузівабознайомих).

Загальновідомо, що серед проблем, які мають місце у царині використання трудового потенціалу в Україні, реалізації освітньо-

159

професійних установок молоді, отриманих нею знань та професійних навичок, одне з чільних місць посідає проблема роботи не за спеціальністю та на робочих місцях, які не потребують відповідного освітнього рівня. Як офіційна статистика, так і дані репрезентативного вибіркового обстеження «Молодь України» засвідчують, що насамперед ця проблема пов’язана з уже згадуваною раніше незбалансованістю ринку праці та освітніх послуг, із сучасними кризовими явищами у виробництві, фінансовій сфері тощо, а відтак – із труднощами пошуку молоддю роботи за певним переліком спеціальностей, що стають майже нездоланними у сільській місцевості, невеликихмістах, трудодепресивнихрегіонахкраїни.

Результати квітневого обстеження молоді в Україні показують, що більшість молодих людей після закінчення навчального закладу націленанароботузаспеціальністю (рис. 4.13).

Рис. 4.13.

Розподіл молоді, яка здобуває професійнуосвіту, за подальшими

професійнимипланами, %

Джерело: соціально-демографічне обстеження «Молодь України, 2010»

Однак якщо третина опитаних студентів ВНЗ та учнів ПТНЗ твердо заявляє про свій намір реалізувати набуті професійні знання та навички «за прямим призначенням», то майже половина опитаних сумнівається у можливості реалізувати свої професійні плани через

160