14. Зміни (je) в (o) на початку слова.

Зміна [je] в [o] на початку слова як звукове явище характерна тільки для мов східних слов’ян, причому більш послідовно вона реалізується в українській мові та невідома південно- й західнослов’янським мовам. Пор., наприклад, укр. озеро, осінь, олень, один, рос. озеро, осень, олень, один і болг. езеро, есен, елен, един. Умови переходу початкового [je] в [o] до кінця наукою не з’ясовані. Відомо, що ця фонетична зміна відбувалася, коли в наступному складі був голосний переднього ряду, крім [ь]: *jesetr > укр.осетр, але *jelь – рос. ель, укр. ялинка. Очевидно, певну роль у зміні [je] в [o] відігравав наголос. Якщо він падав після другого складу й наголошений голосний був звуком переднього ряду, то за таких умов [je] зберігалося, не змінюючись в [o]: пор. рос. ежевика, ерепениться при укр. ожина. У деяких словах зміна [je] в [o] відбувалася під впливом аналогії. Наприклад, у слові одиниця наголос віддалений від початку слова. Тут перехід [je] в [o] відбувся за аналогією до слова один, у якому зміна на початку слова закономірна. Лінгвісти припускають, що зміна початкового [je] в [o] розпочалася з утрати приставного [j]. Оскільки для протосхіднослов’янських діалектів [e] на початку слова не був характерним, він почав змінювати свою артикуляцію в напрямку до [o]. Окремі слова з початковим [je] увійшли в літературну мову під впливом книжних (старослов’янських) традицій: єдиний, єдність і под.

15. Зміна носових (е), (а).

Історія носових голосних виникли в праслов’янській мові внаслідок дії закону відкритого складу. Коли склад закривали звукосполучення голосних із носовими приголосними, то ці сполучення звуків змінювалися в носові голосні [о] та [е]. У кириличній графіці носові звуки мали спеціальне буквене позначення: для [о] носового − ‘юс великий’ для [е] носового – ‘юс. У більшості слов’янських мов, і в східнослов’янських зокрема, носові голосні не збереглися, вони втратили свій носовий призвук і змінилися: [о] носовий в [u], а [е] носовий в [a] переднього творення: *męta > m’ata, *dibъ > dubъ. Саме така зміна носових голосних пояснюється артикуляційними особливостями носових голосних і їх континуантів. Носовий [е] своєю вимовою зближувався з [а] передньої вимови. Назальний [е] міг закономірно змінитися або в передній [а], або в [е], що й засвідчують форми з різних слов’янських мов: *męso > укр. м’ясо, блг. месо. Передній [а], утративши фонематичну функцію, із часом перейде в [а], тобто в голосний непереднього ряду. Носовий [о], як і звук [u], що утворився з нього, був голосним заднього ряду, закритим, артикуляційно близьким до [u], тому він і змінився саме в [u], утративши тільки носовий призвук: *rika > укр. рука, чес. ruka. Утрата носових приголосних поширилася на всі слов’янські мови, крім польської й окремих говорів македонської мови. У польській мові ці голосні збереглися досить послідовно та є важливою типологічною ознакою звукової системи цієї мови: język, mięta, ząb, dąb. Перетворення носових голосних зумовило виникнення в українській мові низки фонетичних чергувань, а саме: [а] – [н] – [ин], [а] – [м] – [им], [а] – [м], [у] – [м] – [им]: почати – почну – почин; ім’я – імені; взяти – візьму; дути – дму – надиматися.