Розділ 4 характеристика риб ряду щукоподібні esociformes р. Случ

Характеристика біології та поширення щуки звичайної Esox lucius

За своїм поширенням, величині, яка поступається хіба що тільки сому, щука складає одну із найбільш відомих прісноводних видів риб. Вона не водиться лише в невеличких стоячих водоймах і то з багатьма винятками. У багатьох місцевостях щука досягає 32, інші й 48 і більше кілограмів ваги і 2-метрової довжини.

Щука має широке розповсюдження. Вона зустрічається у всій Європі, за виключенням Піренейського півострова, Сибіру і Кавказу.

Вже по самому вигляду щуки можна судити про її хитрість і хижість. Майже циліндричне тіло закінчується великою довгою і пласкою головою, з виданою нижньою щелепою (широка пащека щуки вкрита зверху і знизу гострими схрещеними зубами. Довга і пласка голова і далеко відігнутий назад спинний плавець відрізняють її від всіх інших прісноводних риб. Очі щуки дуже рухливі – бачить вона водночас як зверху, так і збоку. Луска дрібна, гладенька. Окраска щучої спини темна, боки тулуба сірі або сірувато-зелені з жовтуватими плямами і смужками.

Білувате черево зазвичай всіяне сіруватими плямками. Непарні плавці бурі з чорними крапельками, парні – помаранчевого кольору.

Щуці притаманно міняти колір. Загалом щука буває чим старша – тим темніша (це залежить і від кольору грунту) [3].

На противагу від більшості риб щука тримається не групами, а невеличкими сім’ями – щуки по три-чотири, де обов’язково присутня одна самка. При великій кількості щучої ікри більша її частина залишається на висихаючих розливах і болотах, адже щука нереститься дуже рано (березень-квітень) при розливі рік після танення криги та снігу.

Зрілою щука стає на третьому році життя, досягнувши 30-35 см довжини. Тенденція розмноження у щуки прослідковується наступним чином: спочатку нереститься сама дрібна щука, потім середня і на кінець – велика, з невеличкими перервами, від чого нерест набуває значної тривалості. Сам процес нересту відбувається на мілких місцях, в осоці, затоках озера чи річки. Тоді рибалки були свідками того, що у таких місцях бачили спину щуки, яка висовувалась із води. Без сумніву, такі місця є причиною смерті щуки, адже при відливі води їм властиві важкі відчайдушні стрибки, а відтак іноді щуки стають здобиччю птаха або людини.

Зеленкувато-жовта і дуже дрібна ікра щуки відкладається прямо на дно, частіше на торішню траву і стелиться в один шар Кількість ікринок при відкладанні 2,5-кілограмової щуки сягає близько 13 6000 шт., а у великої риби ця цифра зростає ще більше. Розвиток ікри щуки відбувається швидко. Для цього достатньо теплої температури +8 +10ºС, яка спонукає народженню маленьких щученят вже через 1,5-2 тижні після відкладання ікри [18].

Харчування цих хижаків і різновидність їхньої їжі справді дивовижні (Так, по словам англійців, 8 щук, біля 2,2 кг кожна, за вісім тижнів з’їли 800 пічкурів). Неодноразово шлунок щуки знаходили битком набитий дрібною рибою, а точніше пліткою та верховодками. Не факт, що щука їсть усе підряд, ніби має постійне відчуття голоду. Щука не пропустить жодної живої тварини і жадібність її не знає меж. При полюванні за йоржиками та окунями щука схоплює їх обережно: затискуючи між зубами до повної їх загибелі.

Взимку щука майже нічого на вживає. Загалом періоди жору бувають 3-4 рази на рік: перед нерестом, в квітні-травні (або ж травні-червні) і особливо восени – в вересні-жовтні. Ці періоди можуть змінюватись залежно від місцевості та клімату. Зголодніла щука втрачає будь яку обережність і, як навіжена, кидається на все живе, навіть на блешню. Харчується щука по ранках і під вечір. Вдень і вночі майже завжди віддихає – спить, нерідко навіть на незначних глибинах, коли її шлунок перетравлює здобуту їжу.

Щука сягає величезних розмірів і глибокої старості. 16-кілограмову щуку можна знайти всюди. У нас і на Росії водяться великі щуки більшою мірою у північних річках і озерах/ставках, аніж у південних – вірогідно по причині їхньої меншої доступності. Так, на Холмщині (Росія) зрідка попадаються екземпляри більш ніж 45 кг ваги.

Отож, точного визначення віку щуки і щорічного її приросту сказати не можна, адже припустимо для тієї чи іншої окремо взятої водойми. В середньому ж (по спостереженням Л.П. Сабанєєва) доросла щука виростає щорічно на 2 см. 16-кілограмові екземпляри мають завжди біля 1,5 м довжини і біля 20 років (а часто 30 і більше) [5].

Де б не перебувала щука у річках чи озерах її місцями перебування завжди будуть неглибокі місця з трав’янистою рослинністю і обов’язково прибережні. Лише дуже великі щуки живуть на глибині, в ямах і під крутоярами, де тримається і інша велика риба, що служить їжею для неї.

Щука володіє великою проворністю рухів, що обумовлено видовженою формою її тіла. Стрибки щуки вражаючі: у цьому плані вона поступається хіба що лососям. Не дивлячись на свою швидкість, щука все ж схоплює свою жертву з засідки, а не ганяючись за нею. Загалом, щука рухається мало, веде переважно осілий спосіб життя. Лише навесні, перед нерестом вона ніби вибухає, зривається і робиться несамовита. Перед настання зими вона опиняється у ближніх ямах, де відпочиває, а іноді й нічого не їсть. В цей час щук можна примітити величезними зграями, але й тут вони розміщуються «різнобічно», на значній відстані одна від одної.

Під час нересту, як вже згадувалось, щука може запливати на дуже мілкі місця (яри, затоки, канави, вимулені водою місця) долаючи іноді сотні кілометрів, при умові якщо поблизу таких немає [7].