Розділ 1 характеристика природнокліматичних умов району дослідження

Дослідження видового складу риб в річці Случ здійснювалось влітку та восени 2014 року на ділянці між м. Сарни, селами Чудель та Кам’яне-Случанське (Додаток А).

Для визначення видового складу та чисельності риб в річці Случ нами здійснювався аналіз літературних джерел та опитування місцевих рибаків.

Случ – річка в Україні, в межах Хмельницької, Житомирської та Рівненської областей. Права притока Горині (басейн Прип'яті).

Довжина 451 км, площа басейну 13900 км². Похил річки 0,4 м/км. Ширина долини від 0,2-0,8 км (у верхів'ї) до 5 км (у нижній течії). Ширина річища – від 5 до 50 м, найбільша – 110 м. Живлення переважно снігове і дощове. Замерзає в грудні, скресає в березні. Судноплавна на 290 км [6].

Частково використовується для водопостачання, у верхів'ї – невеликі ГЕС.

Починається на Подільській височині; витікає з невеликого озера, поблизу села Червоний Случ Гальчинецької сільради Теофіпольського району Хмельницької області. У пониззі проходить Поліською низовиною (Додаток Б).

Спочатку тече на схід, далі поступово повертає на північ, згодом на північний захід, а від міста Сарни – знову на північ. Впадає до Горині на південь від села Велюнь.

Основні притоки: Ікопоть, Хомора, Смілка, Церем, Корчик, Стави, Серегівка, Язвинка, Михайлівка (ліві); Тня, Тюкелівка, Попівка, Бобер, Полична, Тусталь (праві).

Великі населені пункти на Случі: Старокостянтинів, Любар, Миропіль, Першотравенськ, Баранівка, Рогачів, Новоград-Волинський, Березне, Сарни.

Іхтіофауна річки представлена 37 видами круглоротих і риб, найбільша кількість видів трапляється поблизу села Маринин Березнівського району (36 видів). Згідно з Червоною книгою України охоронний статус в іхтіофауні річки мають ялець звичайний (Leuciscus leuciscus L.), карась звичайний (Carassius carassius L.) та минь річковий (Lota lota L.) у категорії вразливих, а також бистрянка російська (Alburnoides rossicus Berg, 1924), гольян озерний (Eupallasella percnurus Pallas, 1814), марена дніпровська (Barbus borysthenicus Dybowski, 1862), йорж носар (Gymnocephalus acerinus Gueldenstaedt, 1774), мінога українська (Eudontomyzon mariae (Berg, 1931) у категорії зникаючих. Найчисленнішими видами є щука, плітка, краснопірка, верховка, плоскирка, лящ, в'юн, окунь [6].

Розділ 2 характеристика риб ряду окунеподібні perciformes р. Случ

Характеристика біології та поширення судака Lucioperca lucioperca

В промисловому відношенні судак, безперечно, відіграє провідну роль між всіма променеперими рибами. Зовнішність його відома кожному. Він легко пізнається по своєму подовженому тілу і довгому, загостреній морді, що додає йому деякої схожості з щукою, до якої він наближається і своєю хижістю. Щелепи судака озброєні сильними зубами, між якими знаходяться дрібні зуби. Спина його зеленувато-сіра, черево біле, на боках тулуба знаходяться великі буро-сірі плями, які часто утворюють 8-10 правильних поперечних смужок; спинні плавці та хвостовий вкриті рядами темних плям.

По розмірам судак також займає перше місце у всьому ряді. В більшості випадків він має від 1,2 до 2,8 кг, але у великих річках та у великих озерах він досягає іноді 92 см довжини і ваги 6-10 кг [11].

Корінне місцеперебування цієї риби – басейни Чорного та Азовського, і самі моря, в яких він водиться у великій кількості.

В річці Случ судак любить глибоку і разом чисту, не каламутну воду і тому зустрічається або у верхній течії, або в нижній. В невеликих загачених річках судак тримається переважно нижче дамби, у вирах, рідше в самих ставках, і то якщо вони мають, хоча б місцями, піщане дно.

Взагалі судак, хоча живе (пересаджений) навіть в копаних ставках з дуже сильними джерелами, однак уникає стоячої води.

Найчисельніший судак в малосолоних ділянках морів. Значну частину року судак (осілий) тримається на дні, в глибоких місцях річки, з кам’янистим або піщаним дном і обривистими берегами. На поверхню води, також в затоки і на мілини він виходить тільки під час нересту або ганяючись за здобиччю, звичайно вранці і увечері; в тихі, ясні вечори судаки нерідко невеликими зграйками тримається біля поверхні. Взагалі вони навряд чи не більш іншим рибам віддають перевагу вирам, а тому в невеликих річках живуть головним чином в млинових вирах, на судноплавних же вибирають ями з корчами і затонулими барками. Лише дрібні судаки зустрічаються в неглибоких і навіть трав'янистих місцях, разом з окунями, такими ж зграйками (іноді в декілька сотень штук, навіть в річках, не особливо ними багатих). Середні судаки зазвичай попадаються зграями в 5-10 штук; дуже великі екземпляри тримаються поодинці і постійного місця проживання не мають [19].

Своєю хижістю дорослий судак перевершує окуня і майже не поступається щуці. Це надзвичайно ненажерлива, сильна і швидка в рухах риба, що, втім, видно і по її зовнішності. Судак не дає пощади навіть власному молодому поколінню, але, маючи порівняно нешироку пащу, більше віддає перевагу дрібним рибам. Схопивши здобич, він швидко віддаляється на глибину. Взагалі, головна його їжа – дрібна риба і лише влітку він їсть також раків та жаб. Дрібний судак, мабуть, вважає за краще черв'яків і комах.

Нерест судака починається під час розливу, в березні, риба ця нереститься вже після спаду води – в травні та навіть на початку червня; до цього часу у судаків значно відростає два ікла.

Відклавши ікру, судак одразу ж йде на глибину річки або в озера, а прохідний скачується переважно в моря через те що не може виносити каламутної весняної води.

Судак росте дуже швидко і, за сприятливих умов, наприклад в гирлах річок і вздовж узбереж, в один рік досягає 600 г ваги, а через два – 1 кг.

Характеристика біології та поширення окуня річкового Perca fluviatilis

Разом із пліткою ця «смугаста» риба належить до самих багаточисельних мешканців Случа. Усюди – в річках і річечках, ставках і озерах, водосховищах – окунь водиться дуже масово. Навіть деякі озера заселені лише однією цією рибою. Географічне поширення окуня досить просторе. Мешкає він в солонуватих озерах Киргизії, в прісноводних частинах Каспійського, Аральського, Чорного морів, у Фінській затоці і на мілководдях Балтійського узбережжя. Одним словом «смугастий» зустрічається в усій Європі (крім Іспанії і гірських швидкотекучих струмків), навіть в Сибірі, до басейна Лєни, і в озері Байкал.

За своїм складом і кольором тіла окуня ніяк не можна сплутати з іншою рибою. Тулуб його досить широкий і дещо горбатий; спина темно-зелена, по бокам тулуба помітні зеленувато-жовті барви; черево жовтувате; поперек всього тіла тягнуться 5-9 поперечних темних смужок, які й роблять його дуже незвичайним. Хвостовий плавець у нижній своїй частині оливоковий, черевні плавці яскраво-червоного кольору. Грудні плавці більш жовтіші, перший спинний плавець сивуватий, з великою чорною плямою в кінці, другий – жовто-зелений. Очі помаранчевого кольору. Доречно сказано, що колір окуня, втім як і інших риб, залежить від кольору ґрунту. На зябрових кришках знаходяться по одному гострому шипу. Рот великий, озброєний великою кількістю дуже дрібних зубів.

Статева зрілість окуня, як правило, настає на 2-3-му році життя. Нерідко трапляються і півторарічні окунці, масою до 200 г. Але ця риба у річках росте досить повільно, і окунці, народжені майже два роки назад, рідко досягають 13 см і майже завжди нерестяться на третю весну. Період нересту окуня різний, залежно від широти місцевості. У науковій літературі зустрічаються березневі (іноді навіть і в кінці лютого) дні, а в чорноземних смугах – в першій половині квітня. Залежить нерест і від часу остаточного танення криги на воді [8].

У напівпроточних ставках Случа нерест починається на декілька днів пізніше, ніж в річках, а в непроточних озерах він уповільнюється ще більше. Окунь, очевидно, нереститься коли вода досягає +7 +8^оС, яка при першому прибутті наповнює протоки, що звільнилися від криги. Тут ймовірно і відкладають свою ікру окунці. Чисельність весняних зграй окуня залежить від віку риби, адже найбільшими зграями відкладає ікру молодий, зазвичай 2-літній 13-сантиметровий окунь, а великі особи «труться» невеличкими сім’ями.

Власне процес нересту відбувається в місцях, де немає течії, і обов’язково, там де окуні можуть знайти предмети, об які й труться (залишки комишу і очерету, коріння водних рослин, підводних гілочок дерев, різноманітне сміття, іноді гілочки затоплених кущів, камені, пісок). Число ікринок досить значне. Так, 200-грамовий окунь відкладає від 200 000 до 300 000 ікринок, а крупніші особини набагато більше. Відклавши ікру, окунь деякий час блукає біля берега на невеликих глибинах, а потім, приблизно на початку квітня, вибирає собі район, що слугує місцем перебування йому цілий рік. Молодь окуня вилуплюється через 2-3 тижні.

Головною їжею для окуня в Случі являється, звичайно, дрібна риба – мальок або ж найдрібніші види риб. Крупніша 7 см риба дістається лише самим великим представникам смугастих, і то вкрай рідко. Але ж окунь не дає спокою нічому живому і часом навіть живиться переважно черв’яками (весною), рачками, що линяють (влітку), дрібні рачки-бокоплави, мормишки (восени і взимку). Із дрібних риб окунь надає перевагу тим, які найбільш поширені і постійно живуть в заростях водної рослинності, тримаються на більш чистих акваторіях (плітка і її мальки, вівсянка, верховодка, молодь сигів, пічкур, риба-гонець, бичок). Разом з тим він в змозі їсти і своїх потомків, не упускаючи шансу схопити 9-10-сантиметрового побратима при голодуванні.

При своїй ненажерливості та шкоді, яку приносить він іншим рибам, окунь перевершує щуку, яка до того ж не є такою чисельною. Іноді, не встигнувши проковтнути одну рибу, він хапає другу. Так, в 13-15-сантиметровому окуні нерідко можна знайти до 5 верховодок, або ж іншої дрібноти [3].

Молоде покоління окуня після народження ховається на дно між густими заростями рослинності, харчуючись різноманітними мікроскопічними організмами, дрібними ракоподібними (дафніями, циклопами), дрібними личинками комах, черв’яками. Лише з приходом холодів і перших заморозків вони приєднуються до основної, старшої зграї і охоче полює з ними за дрібною рибою. Першу третину зими окуні ще досить енергійно переслідують зграї мальків, а з утворенням товстого шару криги, в середині зими, окуні, опускаючись, залягають на дно і майже не харчуються до березневих потеплінь.

Маса тіла окуня в Случі не перевищує 800-1200 г. У рідких випадках він досягає 2-3 кг. Хоча, наприклад, в Онежському озері попадаються 3,5 кілограмові, а в Чудському – навіть 4-х кілограмові окуні. У річках Сибіру і деяких північних річках України окунь, вкрай рідко і випадково, зустрічався рибалкам з 4,2-4,5 кг ваги. Втім, крупні окуні зовсім не такі великі, як очікувалось би, адже вони ростуть не в довжину, а в висоту і ширину. Окуні майже ніколи не бувають більше 54 см, але товщина їх в спині іноді сягає до 18см, а висота – до 27 см. В українських водоймах довжина окуня коливається в межах 20-40 см, 750-1500 г (іноді до 2 кг) ваги. Вік окуня складає 9-11 років [9].

Подібно щуці, окунь веде денний спосіб життя і з настанням сутінок, до повного світанку, стоїть нерухомо в своїй схованці в напівсонному стані і в цей час не приймає їжі. Лише в кінці травня і на початку червня він блукає всю ніч, але й то в більш північних частинах. В жаркий літній день зграї окунів збираються у тінистих місцях, в густій траві, під лопухами, похиленими деревами, а то й під самим берегом до тих пір, доки не спаде спека. Інколи при такій спеці окунь в непроточних ставках пересувається на глибину, ховаючись під наплави; в простих – виходять в русло на течію, іноді піднімаються в верх по річці. Ця зміна поведінки, як правило, викликана температурою води та турбуючими їх паразитами, що змушують плисти вверх по течії. При кожному паводку створена каламуть і сильна течія гонить мальок в затоки і в устя малих приток, де вода швидше очищається і має більш слабку течію. Вслід за мальком випливає і окунь куди разом з ним скочується назад в річку. В річках окуні практично завжди зимують в ямах.

Великий окунь – дуже рухлива, сильна і хижа риба. З великою впертістю і кмітливістю він може годинами переслідувати будь-якого малька, який відбився від зграї. Плавають окуні дуже швидко з послідовними ривками. Сам же він порівняно рідко стає жертвою інших хижих риб, яким не дуже до смаку його гострі спинні голки.

Характеристика біології та поширення риб родини Бички Gobius

Бички – досить багаточисельна родина (у народі вони ще отримали назву «бабка»), які відрізняються від інших риб з першого порядку своїми зрослими черевними плавцями. Більшість з них населяють моря, зокрема Чорне і Каспійське, частково у річках, що в них впадають. Власне кажучи, у річках зустрічаються лише 8-10 видів, а саме: бичок-кнут, бичок-гонець, бичок-цуцик, бичок-пісочник, білий бичок, бичок-головач, товстоголовий представник з роду Benthophilus – пуголовка і деякі виключно кавказькі види (Gobius cyrius і Gobius Weidemann).

Бичок-гонець Gobius gymnotrachelus – виключно річковий вид, що зустрічається в Случі та його притоках. Тім’яна частина і потилиця у бичка-гонця голі, голова менша ніж у побратима бичка-кнута, не широка. Колір тіла – жовтувато-сірий, з бурими плямами, які іноді зливаються в косі поперечні лінії. Луска бичка-гонця складається з 60-70 рядів, маленька. Розміри тіла не перевищують 145-150 мм. Вага – до 50 г [2].

Бичок-кругляк Gobius Kessler – також річковий вид, ареалом якого є Дністер, Буг, Дніпро і їхні притоки, зокрема, Случ. Може зустрічатись і у Чорному та Каспійському морях (зокрема устях річок, що впадають в них). Серед інших відрізняються великою сплющеною головою, верхньою губою, що сильно розширена зі сторін, видовженим конусоподібним тілом. Нижня щелепа бичка-кругляка довша верхньої, луска дрібна у 70-77 рядків. Колір тіла сірувато-бурий, зрідка – червонувато-бурий, з більш-менш виразними темними плямами. Біля кінчика хвоста – чорнувата пляма. Ріст і вага подібні до росту і ваги бичка-гонця.

Деякі з бичків (особливо морські) «будують» несправжні гнізда, в які складають ікру. Інші ж – приклеюють ікринки до каменя, стебел підводних рослин і інших предметів і потім залишаються при ікрі – охороняючи її. Під час розвитку у ікринках зародки сильно видовжуються, приймаючи капсулоподібну форму. Власне зародок завжди обернений головною частиною до світла, тобто до гострого кінця конуса. Нерест проходить ранньою весною (березень).

Їжа бичків в Случі складається з молодих риб (малька), комах, черв’яків, виповзків, дрібних слимаків. Подібно усім іншим рибам, бички можуть харчуватися мотилем, личинками волохокрильців.

Майже усі представники родини полюбляють свіжу проточну воду і піщане чи кам’яне дно. Тут вони залюбки ховаються під камінням або ж влаштовують собі норки в піску. Іноді вони зустрічаються і в мулистих місцевостях. Тримаються вони постійно на дні водойми (або ж на підводних скалах), і коли пливуть – спираються на зрослі черевні плавці, іноді злегка чіпляючись за каміння, нахиляючи свій тулуб [17].