Розділ 3 характеристика риб ряду коропоподібні cypriniformes р. Случ

Характеристика біології та поширення коропа Cyprinus carpio

Поза сумнівом короп займає перше місце серед усіх риб свого роду, яке отримало від нього назву, по своїй величині та значенню для рибалок. Окрім того, короп має й важливе значення у промисловому відношенні, хоча поступається тут місцем лящу, тарані, плітці.

Сьогодні короп водиться майже у всіх великих і середніх річках Росії, України, Польщі, Білорусі і деяких країн Західної Європи. Вкрай рідко його можна зустріти у річках Балтійського басейну, ще рідше – у річках, яуі впадають у Біле море, верхніх течіях Волги і Уралу, озері Селігер (Середня Росія). У нижніх течіях Волги і Уралу короп зустрічається в великій кількості, оскільки в більшій частині він водиться в їх устях. Найбільше всього короп водиться в річках, що впадають в Чорне, Азовське і Аральське моря. В українських річках Дністер, Буг, Дніпро, Прип’ять, Десна, Сейм, Ворскла і багатьох інших він зустрічається досить часто. Також він є звичайним видом річки Случ.

Справжній річковий короп дуже красивий. Вкритий він незвичайно великою темно-жовто-золотистою лускою, яка на спині темніша, з блакитним відтінком, а на животі – світліша. З першого погляду короп, особливо молодий, має деяку схожість з карасем, але останній не такий високий в спині, ширині і довжині. Особливо вирізняється він своїми 4 грубими і короткими вусиками на жовтуватих, надзвичайно м’ясистих губах. Ці вусики попарно розміщені з кожної сторони. Спинний плавець дуже широкий і займає майже усю задню половину темно-сірої спини. Крім широких розмірів, він відрізняється від інших коропових дуже міцним пилкоподібним, зазубреним переднім променем. Усі ж нижні плавці сірувато-фіолетові, хвостовий – червоно-бурий. Очі золотисті.

Зуби, що лежать в глотці слугують для подрібнення їжі, відзначаються своєю масивністю. Вони знаходяться з кожної сторони по 5, розміщені в два ряди. Молодь коропа 2-3-річного віку значно ширші, горлатіші і світліші старших, як наслідок, – називаються місцевими горбильками. Великі коропи мають майже циліндричне тіло [9].

В зв’язку з великою популярністю і знаменитістю коропа, цю рибу часто одомашнюють, що приводить до значних і сильних видозмін, як в кольорі, так і в структурі тіла. З однієї сторони, зустрічаються зміни з дуже циліндричним і видовженим тілом, з іншої – по формі тіла нагадують сріблястого карася. Так в середній Росії (зокрема ріки Балтійського басейну) справжній річний короп зустрічається досить таки рідко. Тут переважно мешкає ставковий короп, який певним чином розводився в великих польських і великоруських маєтках і звідти, більшою мірою «переплив» до другорядних рік, де і розмножився.

Те, що короп і сом – корінні жителі Південно-Західної Європи і Середньої Азії – доказується високою температурою, необхідною для нересту і розвитку ікри в цих риб. Короп, або ж сазан, нереститься дуже пізно, іноді пізніше навіть сома, линя і карася, проявляючи велику чутливість до низьких температур (ще з осені залягаючи на зимівлю і припиняючи харчуватись до остаточного сходження льоду).

Найраніше настає нерест на півдні в останніх числах квітня – другій половині травня. Основним місяцем для нересту вважають квітень-травень, іноді червень. Тривалість періоду нересту зовсім не стандартна і обумовлюється як віком риби, так і місцевими умовами. Усюди короп нереститься групами: швидше всіх нереститься самий менший сазан, за ним середній, і, під кінець, самий більший. Нерест кожної групи триває не більше 10 діб, а весь нерест – біля місяця. Як виняток, деякі особини спізнюються і з відкладанням: спіла ікра помічалась у коропів навіть в серпні.

Зрілість ікри більшою мірою залежить від температури води (не менше 15^оС). Сам процес відкладання ікри відбувається при ранніх умовах, до 11-12 год., невеликими партіями. Ікра зеленуватого кольору – по величині нічим не відрізняється від ікри ляща, язя та інших коропоподібних. Кількість ікринок значна, тому коропа дійсно називають чи не самою найплодовитішою рибою: 342000 – 621000 ікринок. Ці цифри дають не саму вірну інформацію. Адже, без сумніву, що ікри буває тим більше, чим ситіша риба [7].

Час, що потрібен для розвитку ікринки в молодь буває різним і залежить від температури води. Так як більша частина коропів виводяться влітку, то перший рік їх ріст повільний. З наступних років темпи росту їх пришвидшуються. Причиною швидкого росту коропа, не дивлячись на тривалість зимового сну, – надзвичайна його ненаситність і притому всеїдність.

Короп – риба всеїдна, не перебирає ніякими рослинними і тваринними поживними речовинами. Та як річний, так і ставковий види, надають перевагу рослинної їжі черв’якам, личинкам і комахам. Їхній головний корм – весною і на початку літа – молоді паростки комишу (Тypha) і деяких водоростей, а також ікра риб. В дуже заселених місцях річні коропи після кожного дощу мають дуже велику кількість гнойових і дощових черв’яків. А в наших невеликих річках, різноманітні зерна (овес, пшениця, просо, ячмінь) складають чи не половину їжі для коропа. Подібно всім іншим рибам, короп не нехтує і мальком. Великі коропи місцями ловлять і не одну дрібноту, а схоплюють й досить крупну рибу [15].

Як річний, так і ставковий коропи досягають іноді гігантських розмірів і глибокої старості (що не притаманно іншим короповим рибам). Один із самих великих коропів мав 55 кг, який по словам Алфераки С.Н. був впійманим на гаки на Кривій Косі (м. Таганрог). Хоча у 80-х на р. Воронеж попався в повінь гігантський і разом з тим старий короп відомому риболову Бееру А.А., який важив 68 кг і мав біля 70 см ширини. У нас, як і на більшій території Європи, зустрічаються 16-30 кілограмові коропи, а довжина їх – близько 40-45 см.

Коропи – зграйні риби, і хоча самі великі з них живуть окремо від більш менших, можна все ж зустріти серед «малюків» різноманітних за масою, зростом і віком великих коропів. Однак тримаються вони не дуже щільно. Загалом короп любить тінь і в спекотливі дні рідко виходить на поверхню води. В ставках це помітно частіше, чим у річках: тут можна спостерігати іноді цілі ряди коропів, стоячих на 15 см нижче поверхні води. Одним із самих вірних способів впізнати коропа в даній місцевості – є його плюскання. Короп вистрибує з води з надзвичайною силою, видаючи при цьому (мабуть губами) особливий звук, що схожий на жаб’яче квакання. Пригнути короп здатен іноді до 1,5 м висоти – і падаючи, створює сильний сплеск хвостом. Ймовірно, що це відбувається під час годівлі. Ніколи коропчуки серед дня не виплигують, а лише вранці і ввечері.

Коропу не притаманні далекі і нагульні міграції. Як правило, коропи належать до числа осінніх риб, тому не шукають зручних місць для нересту. В.Є. Яковлєв вважав, що річні коропи можуть долати 100-кілометрові дистанції вверх по течії, але після відкладання ікри обов’язково повертаються назад [9].

Характеристика біології та поширення плітки Rutilus rutilus

Навряд чи знайдеться інша риба, яка мала б таке велике розповсюдження, як плітка. Усюди вона складає саму багаточисельну породу риб, а тому вона заслуговує більшої уваги, аніж більш цінні риби.

По своєму зовнішньому вигляду плітка нагадує краснопірку але від останньої плітка відрізняється не такою золотистою лускою та тупо закругленим носом.

У плітки, на відміну від краснопірки, немає золотистого відливу луски, жовтуватих губ, закругленого живота з видним ребром. У плітки зазвичай буває на лівій стороні 6 (іноді 5), на правій 5 (іноді 6) глоткових зубів. Крім того, плітка дещо вужча, голова менша, і сама вона не така красива, як її подруга. Спина чорнувата з блакитно-зеленим відтінком, боки тулуба і черева сріблясто-білі, спинний і хвостовий плавці зеленувато-сірі з червоним відтінком, грудні – блідо-жовті, черевні і анальний – червоні. Це типовий колір звичайної річкової плітки. (Деякі відмінності у кольорі та формі тіла зустрічаються у Каспійської плітки або вобли і Азовської – тарані).

Іноді, за свідченнями професора Кеслєра і Яковлєва В.Є., зустрічаються також різновидність плітки, в якої всі плавці і очі яскраво-жовтого кольору, а зрідка (здебільшого виродки або гібриди) – з яскраво-золотистою лускою та червонуватим відтінком на спині та на боках [14].

Плітка в Случі нереститься досить пізно (кінець квітня – початок травня) – пізніше язя, щуки та інших видів риб, але раніше ляща, судака, коропа та сома. Статевозрілою плітка стає на 2-3 році життя, як і краснопірка. У невеликих річках вона починає відкладати ікру лише після спаду води, і, як правило, завжди в самому руслі. Безперечним є й той факт, що нерест плітки головним чином залежить від температури води. Чим південніша, а отже тепліша місцевість, тим раніше плітка звільняється від ікри.

Однією із особливостей нерестового періоду плітки є твердий висип, який з’являється за 2 тижні до початку нересту. Висип має вигляд білих плямок, які згодом темнішають і тверднуть, роблячи луску шорсткою. Як правило, цим висипом вкриті самиці зі значною кількістю ікри. Сліди ж бородавок зникають через тиждень по закінченню нересту.

Плітка треться дуже великими косяками об підводні предмети (каміння, коріння, різний мотлох, пісок, траву, мох, очерет, лежачі у воді дерева та гілки), часто збираючись біля самісінького берега, або й навіть запливають на мілину (устя струмків, джерела, яри, канави). Ікра у плітки м’яка, прозора, з зеленуватим відтінком. У великих особин кількість ікринок перевищує кількість 84 000.

Врожай молоді залежить від вдалих для неї умов в перший час її існування. Мальок плітки народжується не раніше тижня, при дуже теплій погоді і температурі води, а в середньому – 10-15 днів. На перший час мальок ховається у заростях підводної рослинності, харчуючись дафніями, циклопами та іншим кормом [11].

«Зелень», тобто нитчасті водорості, трава, мох – головна їжа плітки в Случу влітку. Крім того вона харчується (травень-червень) і мальками. Після кожного дощу великі косяки плітки піднімаються вверх по течії у пошуках їжі, адже стічна вода змиває усю «зелень» і рештки тваринного гумусу у річку. Також у ріках з повільною течією і мулистим дном, плітка не відмовиться від мотиля та різних комах, які також слугують основним харчовим раціоном для риби. Личинки комах, зокрема личинки волохокрильців, мошкари (Phryganea) – додають плітці завжди приємного смаку. Взимку плітка залягає на дно в ями і, періодично в часи незначних потеплінь, харчується переважно все тим же мотилем і мошкою, хоча не відмовиться і від черв’яків. Харчуються плітки незалежно від тривалості доби – як вдень, так і вночі.

Плітка – вкрай непередбачлива і непосидюча риба: вона добре приживається як в невеличких річках, майже струмках, ставках, озерах, так і у великих річках. При цьому, плітка майже всюди лідирує по кількості особин між усіма європейськими видами. Взагалі то, плітка нехтує холодною і дуже швидкою водою та надає перевагу більш теплим, тихим (зрідка мулистим і затіненим) місцям. Ранньою весною плітка гуляє біля самісінького берега як у ставках, озерах, так і у річках. Як і у інших риб, у плітки також домінує потяг до підняття вверх проти течії, викликане мутністю води, проте при першій же нагоді, вона намагається вийти на розлив або ж в устя приток і не відходити далеко від своїх володінь, чим відрізняється від язя. Плітка завжди переміщається зграєю [4].

Відклавши ікру, плітка з’являється у тих місцях, де є трава (затоки, канавки, балки, яри, притоки), а також у ямах зі слабкою течією. У літні жаркі дні плітка заходить на глибину, або ж забивається під берег і в коріння прибережних кущів. На відміну від краснопірки, плітка тримається глибших вод, хоча і не повзає по дні, як йорж, і на поверхні з’являється вкрай рідко. У більшості випадків плітка розміщується на 9-18 см вище від самого дна.

Характеристика біології та поширення карася сріблястого Carassius carassius

Карась належить до числа досить розповсюджених риб. Лише в Іспанії та Франції, з усієї взятої Старої Європи, він розводиться штучно, та й то не завжди. Загалом же його географічна картина простежується від Великої Британії до крайнього Сибіру і Камчатки. Немає його в Криму і на Закавказзі.

Загалом ця риба зустрічається майже виключно в болотистих озерах і ставках. У гірських озерах та й взагалі гірських місцевостях карась складає досить рідке явище [13].

Зовнішність карася дуже добре усім відома – він легко відрізняється від усіх інших прісноводних риб своїм круглуватим тулубом, сильно сплюснутим з боків (але значно товстіший за ляща). Від свого найближчого родича – коропа, карась відрізняється своїм високим стиснутим тілом, відсутністю вусиків по бокам рота, а також числом: положенням глоткових зубів, яких у нього (себто карася) по 4 з кожної сторони і водному ряду.

Зрештою, карасі, на відміну від коропів, та й взагалі усіх риб, мають велику кількість різновидностей, відрізняючись не лише по кольору і величині, а й по самій формі. Розрізняють карасів двох видів, або ж мабуть, порід – круглий, або звичайний золотистий карась і подовжений/сріблястий карась.

Головні відмінності між золотистим і срібним карасями полягають у тому, що перший – ширший, темно-золотистого, іноді червоно-золотистого кольору. Другий – з видовженим сріблястим тулубом, з менш випуклою дугою, сріблястою (іноді темною) лускою і більш вирізаним хвостом. На даний час обидва карасі добре прижилися у всіх водоймах України, і Європи загалом, розводяться у всіх водоймах [8].

У глибоких ямах, більшою мірою зарившись в мул, карасі проводять усю зиму і початок весни, і лише після повного танення криги та снігу, з’являються у комишах. Власне кажучи, головний їхній вихід починається при нересті, коли вода вже потеплішає, після крижаних подихів, піднімуться з дна водяні трави і заквітує шипшина. Здатність до розмноження карась набуває на 3-му році життя. Слідуючи за погодними умовами і місцеположенням озера, ставка, розмножуватись карась починає рано чи пізно, але зазвичай він відкладає ікру майже по всіх рибах (крім линя і коропа) – на початку травня, дуже рідко в червні. Для нересту карася, вірніше для розвитку ікри, необхідна більш тепла вода і плюсова температура повітря – +13+15ºС.

До цього часу карась збирається в густі, іноді багаточисельні зграї і пливе в берегові комиші і очерет, де і відбувається відкладання ікри. Ікра карася, і більшості коропових має однакову вагу з водою і може плавати на будь-якій глибині. Тривалість нересту не перевищує двох діб. Як правило, на дні водойми розміщуються самки, а самці вистрибують, крутяться і обертаючись, один за одним виливають молочко на ікру, яку одночасно випускають самки.

Нерідко рибалки можуть спостерігати і слухати чавкання у комиші та очереті. Так харчується карась. Раціоном його харчування є як рослинна так тваринна їжа. Їсть карась молоді стеблинки водоростей, водних рослин, особливо зламані частинки комишу. Охоче ласує карась і водяною травою. Карась завжди тримається глибоких мулистих місць, тому тут він шукає різну поживність – трубочник, п’явок і інших [9].

Поза всяким сумнівом, ріст карася залежить головним чином від кількості їжі. Там, де басейни з піщаним дном, позбавлені водної рослинності, він росте досить повільно. У невеликих басейнах – ставках, особливо поблизу від господарського житла, карасі рідко коли сягають 1-1,2 кг ваги, хоча при відмінних умовах вони незрівнянно більші за розмірами і ростуть тоді виключно в товщину чи висоту, досягаючи 1,5-2 кг.

До 4-5 років карась рідко коли досягає 400 г ваги (зазвичай це 320-360 г). Нормальною довжиною двохрічного карасика є 4 см, але при калорійній і поживній їжі у цей самий вік він буде важити до 300 г. Звичайний вік карася не перевищує 8-12 р. Хоча не рідко зустрічаються екземпляри, які сягають більше 20 років.

Карась – тиха рибина – тобто любить тихі місця. Промислове значення у місцевостях, що являють собою стоячі води, складають головне місцеперебування цього виду. Карась мешкає в більш-менш значній кількості не тільки в озерах, ставках, річках, але й попадається і в напівпідземних озерах, майже повністю зарослих очеретом, і в невеличких ямах, де взагалі немислиме життя будь-якої риби.

Взагалі карась має здатність водитися у різноманітних водоймах, і якщо іноді й буває досить рідкісним у річках і деяких озерах, то це, звісно ж, залежить від його манери перебувати у глибоких місцях на дні у мулі. Замулені місця – їх стихія. Тут вони і живуть, їдять, і сплять в період зимніх холодів.

Характеристика біології та поширення краснопірки звичайної Scardinius erythrophthalmus

Серед прісноводних риб краснопірка вважається тепловодним представником іхтіофауни.

В наш час у складі родини Коропових краснопірка відмічається в басейнах річок Балтійського, Чорного, Азовського, Аральського і Каспійського морів. Нема її в водоймах Сибіру, і в більшості озер і річок Криму. В Случу краснопірка – звичайний вид.

З першого погляду краснопірка багато в чому нагадує плітку, проте той, хто хоча б раз тримав цю рибу в руках, ніколи не сплутає її з близьким своїм родичем пліткою. У краснопірки тіло має більш різкі риси (опис тіла складений як би із ломаних ліній), а сама риба більш високотіла, аніж плітка. Окраска дуже яскрава: спина зазвичай темно-зеленого забарвлення, боки золотисто-жовті, краї лусочок інтенсивно забарвлені. Дорослі особини завжди забарвленні яскравіше, аніж молоді [15].

Рот у краснопірки косий, напрямлений вверх. Основа спинного плавця по відношенню до основи черевного завжди зміщена до хвостового плавця. Очі помаранчеві з яскраво-червоною плямою у верхній частині. І, звичайно ж, неможна не помітити яскраво-червоні плавці, завдяки розкрасці яких ця риба й отримала свою назву. Крім того, краснопірка не покрита слизом, подібно плітці. У краснопірки з кожної сторони знаходиться по 8 зубів, розміщених у 2 ряди, тим часом як у плітки всього 6, навіть 5 зубів. Краснопірка завжди дещо товстіша і ширша за плітку і більше схожа на підлящика.

Статевозрілого віку краснопірка досягає у віці 3-4 років при довжині 10-11 см. Так як краснопірка теплолюбна, її нерест проходить при температурі води – +17 + 22^◦С, і зазвичай починається наприкінці травня – початку червня.

В нерестовий період самцям властива особливо яскрава окраска тіла. Відкладання ікри протягом весни-літа може затягнутись до липня: у краснопірки – так званий порціонний нерест, під час якого самки викидують ікру порціями.

Плодовитість цих риб дуже висока – у крупних самок довжиною 30-32 см нараховують до 250-300 тис. ікринок. Ікринки прикріплюються до підводної рослинності (коріння і стовбури очерету, рогозу, комишу). Через 7-8 діб відбувається вилуплювання личинок, які не довгий час мешкають біля місця народження, а потім пливуть на більш глибокі місця. Іноді за звичайних умов можуть з’являтися гібриди між краснопіркою і густерою, пліткою і краснопіркою і навіть між верхівкою та краснопіркою.

Краснопірку вважають перехідним видом від власне рослиноїдних риб до риб з рослинно-тваринним типом харчуванням. В молодому віці їжа краснопірки складається з інфузорій і дрібних водоростей, у двохрічному віці – безхребетних і рослин, а при досягненні 8-10 см довжини краснопірка майже повністю переходить на рослинне харчування, зокрема нитчастими водоростями (Spirogyra, Сladophora). Хоча зрідка не відмовляє собі і у черв’яках, комахах, ікрі інших риб. У водоймах, де рослинності мало краснопірка росте повільно [8].

Літом і на початку осені краснопірка поститься: в цю пору року переважає вегетаріанська їжа. Ось чому її м’ясо влітку має дещо гіркуватий присмак. Рослинний період закінчується у краснопірки у розпалі осені, коли в її раціоні з’являються личинки комах, жуків, водних безхребетних.

В наших умовах ця рибина не досягає значних розмірів і маси тіла. Незважаючи на режим харчування, краснопірка росте повільно. В перші роки життя приріст її довжини не перевищує 3-4 см, а двохрічна краснопірка важить всього 10-11 г при 9-10 см довжини. До 4 року життя маса тіла її не перевищує 50 г. Ті 100-150-грамові екземпляри, які потрапляють до рук рибалок, зазвичай 6-7-літні.

Як правило вік цієї риби, вірогідно, не перевищує 20-ти років. Проте відомий факт вилову з Фінляндії краснопірки віком 17 років, яка важила 0, 845 кг.

Максимальна маса окремих особин не перевищує 1,5 кг. В наших водоймах, як і в європейських, екземпляри вагою більш ніж 500 г на сьогодні дуже рідкі. Лише в високогірних та сильно зарослих степових водоймах, де краснопірку ніхто не ловить, можливі екземпляри достатньо крупних рибин.

Краснопірка – риба досить в’яла, лінива і осіла. По способу життя займаючи так звану середину між пліткою і карасем. Все своє життя вона проводить у заростях підводної рослинності, практично не покидаючи їх. Вона постійно тримається середніх глибин в траві, ще більше комишів. Найулюбленіші рослини – прибережна тростина, елодея, рогіз, роголистник, де вона досить таки часто зустрічається разом з карасями, линями і лящиками і веде майже осіле життя.

Як і плітка, краснопірка риба зграйна, але створення зграї прямо залежить від освітлення: якщо день достатньо сонячний, зграйки краснопірки збираються протягом півгодини, із зменшенням освітленості і при появі вітру вони швидко розпадаються. В нічні години вона неактивна.

В жаркі літні дні невеличкі краснопірки полюбляють плавати біля самої поверхні води поблизу заростей рослинності. Крупна риба завжди тримається в самій гущі очеретяних заростей та водоростей.

Вважається, що в зимові місяці краснопірка залягає на ями і впадає в заціпеніння до весни, однак в теплі зими та на півдні України ця риба може активно пересуватись під прошарком льоду, харчуючись і потрапляючи на вудочки зимових рибалок [14].