2. Моделі економічного зростання

При регулюванні економічного зростання використовують такі основні моделі:

1. Неокейнсіанська модель Домара – Харода.

2. Неокласична модель Солоу.

3. Теорія інвестицій.

Модель Домара і модель Харода розглядаються разом, проте, незважаючи на їхню подібність, вони розрізняються.

Модель Домара досліджує роль інвестицій у збільшенні сукупного попиту й у збільшенні виробничих потужностей сукупної пропозиції у часі. При цьому у моделі передбачається забезпечення повної зайнятості у довгостроковому періоді. Модель Домара виходить із таких передумов:

1. У моделі представлений тільки збалансований ринок благ.

2. Технологія виробництва представлена виробничою функцією.

3. Відсутня взаємозамінність чинників виробництва.

4. Ціни на ринку негнучкі, що призводить до надлишкової пропозиції на ринку праці.

5. Середня продуктивність капіталу постійна, вибуття капіталу відсутнє.

6. Випуск продукції залежить тільки від капіталу.

Оскільки економічна система знаходиться у рівновазі при повній зайнятості, то для збереження рівноваги сукупний попит повинен зростати тим же темпом, що і виробничий потенціал. Тому для підтримки рівноваги і повної зайнятості на ринку благ потрібно постійно збільшувати обсяг інвестицій певним заданим темпом.

Модель Харода відображає функціональні зв'язки в економіці і психологічні мотиви поведінки підприємців. У даній моделі надано також тільки ринок благ. Але є ряд особливостей:

1. У модель включена ендогенна функція інвестицій, на відміну від екзогенне заданих інвестицій у Домара.

2. Розмір капіталоємності постійний.

3. Поведінка підприємців залежить від їхніх очікувань щодо попиту на товари і послуги.

У моделі введені поняття "гарантований" і "природний" темп зростання капіталу.

Гарантований передбачає повне використання виробничих потужностей, розвиток економіки по рівноважній траєкторії і виправданість очікувань підприємців щодо сукупного попиту.

Природний темп зростання капіталу – забезпечує повну зайнятість при збільшенні пропозиції праці, тобто природний темп зростання дорівнює збільшенню трудових ресурсів.

Якщо природний темп зростання національного доходу відстає від гарантованого, то очікування підприємців щодо темпів зростання не виправдуються, тому що нестача трудових ресурсів викликає скорочення інвестицій і економічна кон'юнктура буде характеризуватися депресією.

Якщо природний темп зростання національного доходу перевищує гарантований, то надлишок трудових ресурсів буде стимулювати зростання інвестицій, викликаючи піднесення, і фактичний темп приросту національного доходу перевищить очікуваний.

Динамічна рівновага у даних моделях економічного зростання хитка. Тому виникає необхідність державного регулювання економіки методами кредитно-грошової політики.

Модель економічного росту Солоу – це модель, яка визначає механізм впливу заощаджень, збільшення трудових ресурсів і НТП на рівень життя населення і його динаміку. Вона призначена для дослідження рівноважних траєкторій економічного зростання. У даній моделі подані тільки домогосподарства і фірми.

На відміну від попередньої моделі, передбачається взаємозамінність таких чинників виробництва, як праця і капітал. Модель побудована на таких передумовах:

1. Досконала конкуренція на ринку чинників виробництва і повна зайнятість.

2. Гнучкість цін на ринку благ.

3. Постійна віддача від масштабу.

4. Спадаюча продуктивність капіталу.

5. Постійна норма вибуття капіталу.

Капіталоозброєність – це капітал, що припадає на одного працівника. У моделі розглядається зв'язок виробництва, споживання й інвестицій на основі кривої капіталоозброєності, що містить у собі функцію споживання. Тому розмір продуктивності складається із споживання й інвестицій, оскільки заощадження, як правило, є майбутніми інвестиціями.

Y f (k)

C

f (c)

Y I

K

Рисунок 11.2 – Розподіл продукту між споживанням та інвестиціями

Щоб врахувати у моделі амортизацію, припустимо, що щорічно вибуває фіксована частка капіталу, тому вибуття пропорційне запасам капіталу.

Зміна запасу капіталу є різниця між інвестиціями і вибуттям капіталу.

Існує єдиний рівень капіталоозброєності, при якому інвестиції дорівнюють розміру зносу К0. Якщо в економіці досягнутий такий рівень, то він не буде змінюватися у часі, тому що сили, які діють на нього (інвестиції і вибуття), точно збалансовані.

У випадку, коли запаси капіталу будуть меншими від сталого рівня, інвестиції перевищують вибуття, і тому капіталоозброєність зростає до рівноважного рівня К0. Коли ж запаси капіталу будуть перевищувати К0, то інвестиції менші вибуття і капітал вибуває швидше, ніж додається. Тому капіталоозброєність знижується до сталого рівня К0.

I I = K

I0 = K0

I0 sf(k)

I1

K

K1 K0 K2

Рисунок 11.3 – Зміна запасу капіталу залежно від інвестицій і вибуття

Сталий рівень капіталоозброєності відповідає рівновазі економіки у довгостроковому періоді. З моделі Солоу випливає висновок, що високий рівень заощаджень веде до швидшого економічного зростання, але це прискорення - лише рух до нового стійкого стану. Зберегти високі темпи економічного зростання достатньо тривалий період часу або постійно неможливо.

Водночас дана модель дозволяє проаналізувати, яка частина виробленого продукту повинна споживатися у даний момент, а яка зберігатися для використання у майбутньому.

Теорія інвестицій. В основі теорії інвестицій лежить функція технічного прогресу, тобто співвідношення між темпом накопичення капіталу і темпом зміни прибутку.

Характер кривої показує, що по мірі прискорення темпів зростання інвестицій на одиницю праці продуктивність праці зросте, тому що збільшення інвестицій дозволяє глибше застосовувати технічні знання, але це використання має свої межі. Нахил кривої залежить від появи нових ідей і швидкості їх упровадження.

І

Е Т

ЧНП

Рисунок 11.4 – Функція технічного прогресу

Найважливішим напрямком сприяння економічному зростанню повинно бути стимулювання технічного прогресу з боку держави. Зокрема заохочення наукових досліджень; розвиток патентної системи, що дає тимчасову монополію винахіднику; проведення податкової політики, що включає надання пільг науково-дослідним організаціям, а також перехід ряду фундаментальних досліджень на бюджетне фінансування. Такі заходи держави найдоцільніші, тому що це єдине джерело зростання ВВП у довгостроковому періоді.