3. Поняття і макроекономічні індикатори рівня життя населення

Рівень життя – це ступінь забезпеченості населення необхідними для життя матеріальними, духовними і соціальними благами.

Його визначають також і як сукупність умов життєдіяльності людей, тобто праці, побуту, дозвілля. Рівень життя залежить, по-перше, від фактичного споживання матеріальних, духовних благ, по-друге, від розвитку потреб.

Розрізняють три рівні споживання:

- індивідуальний, на якому відбувається споживання кожної окремої людини;

- колективний, споживання на рівні колективу людей;

- суспільний, пов'язаний із споживчими інтересами всіх громадян країни.

Для оцінки рівня життя застосовують такі показники:

Індекс людського розвитку – цей показник запропонований ООН як інтегрована оцінка рівня цивілізованості країни. Індекс людського розвитку включає тривалість життя населення; рівень освіти; обсяг ВВП на душу населення.

Індекс якості життя – характеризує рівень освіти, медичного обслуговування, тривалість життя, ступінь зайнятості населення, його платоспроможність, доступ до політичного життя і т. ін.

Прожитковий мінімум – рівень грошового прибутку населення, що забезпечує придбання мінімального науково обґрунтованого набору матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людини. При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють:

- фізіологічний мінімум – вартість товарів і послуг, необхідних для задоволення тільки основних фізіологічних потреб, причому протягом відносно короткого періоду, без придбання одягу, взуття, інших непродовольчих товарів;

- соціальний мінімум – це мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб, тобто це вартість товарів і послуг, які суспільство визнає необхідними для зберігання рівня життя.

Прожитковий мінімум визначається на основі кошика споживача.

Кошик споживача – це вартість стандартного набору товарів і послуг масового споживання середнього споживача у конкретній країні у певний час.

Індекс вартості життя – характеризує зміни цін на споживчі товари і тарифи на послуги відносно фіксованого набору товарів і послуг, що входять у споживчий набір окремих категорій населення.

Коефіцієнт життєздатності населення характеризує можливості зберігання генофонду, інтелектуального розвитку населення в умовах проведення конкретної соціально-економічної політики.

Індекс інтелектуального потенціалу суспільства відображає рівень освіти населення і стан науки у країні. При його розрахунку враховуються: рівень освіти дорослого населення; питома вага студентів у загальній чисельності населення; частина витрат на освіту у ВВП; частина зайнятих у науці і науковому обслуговуванні у загальній чисельності зайнятих; частина витрат на науку у ВВП.

Людський капітал на душу населення відображає рівень витрат держави, фірм і громадян на освіту, охорону здоров'я й інші галузі соціальної сфери на душу населення.

4. Прибутки населення і їх диференціація

Прибутки населення – це сума коштів, отриманих за певний період часу і призначених для придбання товарів і послуг з метою особистого споживання. Мета державного розподілу і перерозподілу ринкових прибутків – це зменшення різкої диференціації за рівнем прибутків і капіталу. У зв'язку з тим, що в ринковій економіці основна частина споживчих благ реалізується за гроші, рівень споживання населення визначається головним чином рівнем прибутків. Розрізняють номінальний, розпоряджуваний і реальний прибуток.

Номінальний прибуток – це вся сума грошового прибутку, яка не залежить від оподаткування і зміни цін.

Розпоряджуваний прибуток – це сума номінального прибутку після сплати податків.

Реальний прибуток являє собою кількість товарів і послуг, які можна придбати на розпоряджуваний прибуток, тобто реальний прибуток – це розпоряджуваний прибуток з урахуванням рівня цін і інфляції.

Основними каналами надходження прибутків є:

- трудові прибутки робітників – це оплата робочої сили як чинника виробництва, застосовуваного у виробничому процесі;

- підприємницький прибуток – це прибуток, що залишається в розпорядженні суб'єкта підприємницької діяльності після відшкодування понесених матеріальних витрат і виплати відсотків;

- прибутки від власності у вигляді відсотків по вкладах, дивідендів, ренти;

- соціалізовані прибутки – надходять незалежно від трудового внеску. Це виплати із суспільних фондів споживання; трансфертні платежі, що надходять від держави; допомога по безробіттю; виплати по соціальному страхуванню;

- прибутки від тіньової економіки – це сукупність неврахованих, а також протиправних або інших, прирівняних до них видів економічної діяльності.

Абсолютна бідність – це відсутність прибутку як такого або відсутність прибутку, необхідного для забезпечення мінімуму життєвих потреб людини або сім'ї. Абсолютна бідність стосується насамперед таких категорій громадян, як особи без певного місця проживання, безпритульні діти, особи, що не мають статусу вимушених переселенців.

Відносна бідність визначається розміром прибутку нижче бюджету прожиткового мінімуму. Відносна бідність характеризується прибутком, що не перевищує 40 – 60 % середнього прибутку громадян.

Основною складовою грошових прибутків населення є заробітна плата.

Мінімальна заробітна плата – це гарантований державою соціальний мінімум нетарифікованої праці. Функція мінімальної заробітної плати – це мотивація власника робочої сили до участі в трудовій діяльності. Її розмір служить точкою відліку для всіх інших ставок заробітної плати.

Для визначення ступеня нерівності в прибутках використовується крива Лоренца. На горизонтальній осі відкладається частка всієї кількості сімей від 0 до 100 %, на вертикальній – їхні частки в сукупному прибутку. Крива показує фактичний розподіл отриманого прибутку між окремими групами сімей. Чим більший вигин кривої і чим далі вона стоїть від кривої абсолютної рівності, тим більша нерівність у розподілі прибутків, і навпаки.

Однак крива показує тільки грошові прибутки, одержувані населенням від суспільного господарства, не торкаючись натуральних прибутків і трансфертних платежів.

Якщо площу між кривою абсолютної рівності ОF і кривою Лоренца визначимо буквою Т і співвіднесемо її з площею трикутника ОFК, то одержимо показник ступеня нерівності у розподілі, що одержав назву коефіцієнта Джині:

G = Т / ОFК

Іншим способом вивчення диференціації прибутків є розрахунок децильного коефіцієнта. Для цього виділяють дві групи населення: 10 % сімей із найбільшим прибутком і 10 % із найменшим прибутком у розрахунку на одну людину. Відношення показників прибутку першої групи до прибутків другої групи показує диференціацію прибутків у цілому по країні. Як правило, диференціація прибутків не повинна бути більш ніж у 5 – 7 разів.

прибуток,