Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
бюджет.docx
Скачиваний:
28
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
71.14 Кб
Скачать

2.2. Бюджетне планування і прогнозування

Бюджетне планування це комплекс організаційно-тех­нічних, методичних і методологічних заходів з визначення доходів і видатків бюджетів на всіх стадіях бюджетного процесу. Воно є складовою фінансового планування і ґрунтується на однакових із ним принципах.

Його організаційно-технічний аспект регламентується законодавчими акта­ми, передусім Конституцією України, Бюджетним кодексом України, Законом "Про систему оподаткування в Украї­ні" і такими підзаконними актами, як Правила складання і виконання бюджету, бюджетними регламентами, які затверджують місцеві Ради народних депутатів. Згідно з цими документами планування показників бюджетів мають здійснювати Міністерство фінансів України і місцеві фінансові органи, які виконують заключні розрахунки та обґрунтовують їх.

Матеріали для складання бюджету подають до Міністерства фінансів і місцевих фінансових органів усі міністерства, відомства, підприємства, організації, установи, корпорації, асоціації всіх форм власності. На основі таких даних встановлюються взаємовідносини цих господарських структур із бюджетом  платежі до бюджету й асигнування з нього.

Для планування показників бюджету використовують низку таких загальноекономічних показників на плановий рік, як національний дохід, прибуток, фонд заробітної плати тощо. Крім того, застосовують сітьові показники чисельність населення, учнів, студентів, пенсіонерів, кількість шкіл, лікарень, бібліотек тощо.

Використовуючи ці показники, а також відповідні бюд­жетні норми, фінансові органи розробляють проект бюдже­ту і подають на розгляд вищим органам державної влади й управління. Згідно з чинним законодавством вони вносять поправки до показників бюджету, зміни, що випливають з положень фінансової політики держави, ставлять питання про уточнення окремих розрахунків. Після розгля­ду бюджет затверджує Верховна Рада України і він набирає силу закону. В процесі виконання бюджетів їх окремі показники можуть змінюватися або уточнюватися відповідно до вимог, що випливають із конкретної економічної ситуації в державі.

Методи планування показників бюджету прямі фінансові розрахунки і балансовий, які доповнюють один одного. За кожним видом доходів або видатків визначають вихідну базову величину за період, що передує плановому, а потім, ураховуючи фактори, які вплинуть на показник у періоді, що планується, розраховують його рівень. За допомогою балансового методу досягається узгодження показників бюджету з показниками загальної величини фінансових ресурсів в економіці країни, доходів і видатків населення, з фінансовими планами міністерств, відомств і різних суб'єктів господарювання.

Бюджетне планування досить складний і ще недостатньо розроблений у методичному плані процес. Особливо це відчувається в умовах переходу до ринку, коли втратила значення система планування, що існувала раніше. Потреба удосконалити бюджетне планування зумовлена тим, що при розробці показників бюджету закладається той механізм, який держава повністю може використати для регулювання економічних і соціальних процесів у економіці.

Слід зазначити, що переважна більшість розвинених країн застосовує програмно-цільо­вий метод формування бюджету, впровадження якого в Україні відбувається відповідно до вимог Бюджетного кодексу, що передба­чає класифікацію видатків бюджету за цільовими програмами.

Програмно-цільовий метод спрямований на визначення першочергових ці­лей держави, складання програм для їхнього досягнення, забезпечення цих програм фінансовими ресурсами, оцінювання ефективності використання бюджет­них коштів у процесі виконання завдань програми. Застосування такого методу потребує використання принци­пів середньо- та довгострокового бюджетного планування.

До основних етапів такого планування належить:

  • визначення пріоритетної мети органів державної влади та розроблення стратегії їх виконання. Такі завдання мають відображатися у програмних і прогнозних документах уряду;

  • складання відповідних програм щодо виконання визначених цілей. Програми розробляють головні розпорядники бюджетних коштів (міністерства та відомства) згідно з прогнозними й програмними документами уряду. Особливість цього етапу планування полягає у визначенні конкретних завдань для виконання програми. Кожна програма може мати одне або кілька завдань, які є короткостроковою метою і розробляються у межах наявних ресурсів. Отже, головні розпорядники планують свою податкову діяльність на осно­ві розроблених програм і визначених завдань. Варто зазначити, що програми складаються на довгостроковий період (35 років), завдання стосовно їх вико­нання - у межах одного або двох бюджетних періодів;

  • визначення потрібного обсягу ресурсів для реалізації програми. Головні розпорядники на підставі плану своєї діяльності на коротко- та середньостроковий періоди розподіляють фінансові ресурси, потрібні для виконання відповідних завдань. На основі таких розрахунків розробляються бюджетні запити головних розпорядників, які подаються на розгляд до Міністерства фінансів;

  • прогнозування системи показників ефективності використання бюджетних коштів для виконання програм і завдань головного розпорядника коштів.

Особливістю програмно-цільового методу є те, що бюджетні програми, розроблені розпорядниками коштів, повинні відповідати стратегічним ці­лям держави і мати чітко визначену мету й завдання для кожного розпорядни­ка, забезпечувати контроль за ефективним використанням бюджет­них коштів. Слід зауважити, що виконання бюджетних програм має чітко відповідати функціям, що здійснюють розпорядники коштів відповідно до зако­нодавства. Значна перевага бюджетних програм можливість організації дієвого контролю за цільовим використанням бюджетних коштів, визначення осіб, відповідальних за виконання основних завдань програми.

Не менш важливим аспектом є оцінка виконання програми, тобто інфор­мація про результати виконання головних завдань із реалізації програми, яка завершує управлінський цикл "планування виконання оцінка", допомагає керівництву приймати рішення про подальші кроки реалізації програми і визна­чати пріоритети. На основі такої оцінки подається звітність про виконання програм та аналізуються результати діяльності розпорядника бюджетних коштів. Результати подаються не ли­ше керівникам відповідних установ та програм, а й представникам громадськості.

Одним із найважливіших етапів програмно-цільового методу є визначення та оцінювання показників результативності програм. Реально розраховані показники виконання програм дають змогу оцінити віддачу від використання бюджетних коштів, економічність (співвідношення результатів і видатків), визначити, чи за призначенням були використані бюджетні кошти, чи дося­гають програми поставленої мети.

Система показників результатів виконання програм охоплює чотири показники: витрат, продукту, ефективності та результату.

Показники витрат мають відображати необхідний обсяг фінансових ресур­сів для виконання програми. Показники продукту є основою для визначення потреби у фінансових ре­сурсах, вказують на обсяг виробленої у результаті виконання програми продук­ції чи наданих громадських послуг. Показники ефективності використовують для оцінювання ефективності вико­нання програм, зіставлення її результатів у динаміці, відоб­ражають вартість одиниці виробленої продукції або наданих послуг. Показники результату вказують на результативність програми щодо вирі­шення завдань. Їх застосовують для визначення результатів діяльності розпорядника бюджетних коштів стосовно виконання бюджетних програм, розрахун­ку обсягу додаткових ресурсів для подальшого виконання програм. Показники результату відображають специфіку виконання окремої прог­рами і відрізняються залежно від її мети, сфери виконання тієї чи ін­шої програми.

Слід зауважити, що розроблення системи показників виконання програм залишається актуальною проблемою для виконавців таких програм. Потребує удосконалення і відповідна система показників для виконання кожного із зав­дань програми.

Окремі елементи програмно-цільового методу впроваджуються в Україні із прийняттям Бюджетного кодексу. Зокрема, розроблено і впроваджено форми бюджетних запитів, де передбачається обов'язкове визначення головними роз­порядниками коштів основної мети діяльності, головних завдань на плановий рік, а також аналіз результатів, досягнутих у минулому році та очікуваних у по­точному, обґрунтування розподілу граничного обсягу за функціями й напряма­ми діяльності. Починаючи із 2002 р. впроваджується програма класифікації видатків державного бюджету. Здійснюють розподіл бюджетних програм го­ловні розпорядники за пріоритетами. Розробляється система результатив­них показників та показників звітності розпорядників бюджетних коштів.

Щоб успішно впровадити програмно-цільовий метод, потрібно мати чітко визначені стратегічні програми уряду, запроваджувати елементи стратегіч­ного бюджетного планування, розробляти й удосконалювати програми розвитку регіонів в Україні, розвивати систему показників виконання бюджетних програм. Важливою передумовою застосування програмно-цільового методу форму­вання бюджету в Україні є стабільний економічний стан держави, забезпечен­ня основних макроекономічних показників у межах параметрів, визначених фі­нансовою стратегією держави.

Зауважимо, що бюджетне прогнозування визначення ймовірних по­казників доходів і видатків бюджету на перспективу. По суті це науково-аналітична стадія розробки бюджету, в процесі якої формуються концепція, шляхи її вирішення і головна мета, якої потрібно досягти.

У бюджетній роботі прогнозуванняпочали застосовувати в останні роки, тому більша частина розрахункового апа­рату перебуває в неопрацьованому, тобто початковому стані. Проте прогнозування показників бюджету має вели­ке майбутнє в Україні, тому заслуговує на серйозну увагу. В умовах ринкової економіки, коли суттєво змінюються ін­формаційні джерела для розробки бюджету, прогнозуван­ня може стати надійним інструментом фінансової політи­ки держави.

Бюджетне прогнозування один із видів економічного прогнозування, у часі воно може поділятися на коротко- (15 ро­ків) і довгострокове (510 років). Найприйнятнішими його методами є екстраполяція, моделювання, експертні оцін­ки. При прогнозуванні показників бюдже­ту дотримуються такої послідовності дій: визначення завдань, мети; збирання й аналізування інформації; вибір моделі прогнозування; розробка рекомендацій для оптимізації рішень, що приймаються за даними прогнозних розра­хунків.

Актуальною проблемою бюджетної практики, яку потрібно розв'язати, є також визначення чинників, що впливають на якість розробки бюджету. Важливим у розумінні впливу чинників (рис. 2.1.) є не кількісне вимірювання їх відносної значущості або частки, а те, які умови їх вияву призводять до позитивного чи негативного ефекту.

Рис.2.1.Сукупність чинників, що визначають якість розробки бюджету

Наприклад, якщо економіка перебуває у стабільному, врівноваженому стані, то об'єктивно можна передбачити економічні параметри на короткостроковий період, тобто на один рік, що є достат­нім для планування чергового бюджету.

І навпаки, якщо економічна система не сформована, економічні процеси нестабільні, а економічна політика хаотична, то об'єктивно звужується зона передбачуваності змін економічних параметрів. Таку об'єктивну невизначеність неможливо компенсу­вати надійністю методик розрахунків і шляхом досягнення продуктивного компромісу між впливовими силами при розгляді проекту бюджету в парламенті.

До широкого кола чинників, що визначають планування державного бюджету, належить економічна політика і програма діяльності уряду. Положення відповідних документів ураховуються і вони є в Бюджетній резолюції, прогнозах соціального й економічного розвитку, в розрахунках і пропозиціях, які подають обласні держадміністрації і головні розпорядники коштів державного бюджету.

Отже, оскільки бюджет система всеохоплювальних перерозподільних відносин, то його формування і стан мають особливе значення для держави, кожної юридичної і фізичної особи та суспільства загалом. Формування бюджету передбачає вирішення триєдиного завдання:

  1. визначення реальних обсягів доходів;

  2. оптимізацію структури видатків на основі критерію забезпечення максимального рівня зростання ВВП при задоволенні мінімуму соціальних потреб;

  3. збалансування бюджету.

Бюджетний контроль є одним із видів фінансового кон­тролю, що здійснюється в процесі складання, розгляду, за­твердження і виконання бюджетів. Він спрямований на встановлення фактів порушення чинного законодавства при визначенні доходів і видатків бюджету. Його здійснюють на державному рівні законодавчі та вико­навчі органи влади, а на рівні місцевих органів самовряду­вання представницькі та адміністративні структури.

Проте в умовах ринкової економіки напрями і форми бюджетного контролю змінюються, виникає потреба докорінно переглянути уявлення про його роль і методи впливу на економічні процеси в державі. На стадії складання бюд­жету, його розгляду і затвердження органи влади й управ­ління мають справу з прогнозними розрахунками доходів і видатків бюджету, тому тут розглядається їх зв'язок із за­гальноекономічними показниками, насамперед із прогнозною величиною національного доходу, загальним обсягом фінан­сових ресурсів. На цьому етапі бюджетної роботи важливо досягти збалансованості між ними і доходами та видатками бюджету, не допустити його дефіциту.

Основна робота в сфері бюджетного контролю здійсню­ється на стадії виконання бюджету. При фінансуванні ви­датків, передбачених у бюджеті, виконавчі органи контролюють цільове і ефективне використання коштів, їх вплив на результати діяльності підприємств, організацій, установ, яким виділяються бюджетні асигнуван­ня. Одночасно при мобілізації доходів до бюджету органи податкової інспекції здійснюють контроль за господарською діяльністю платників, правильністю відображення в звітності результатів їхньої діяльності.

Результати бюджетного контролю дають широку інфор­мацію для прийняття обґрунтованих управлінських рішень у сфері фінансової та бюджетної політики держави.

Отже, державний бюджет це надзвичайно складне соціально-економічне явище, що є головною ланкою фінансо­вої системи держави. Вона опосередковує понад 70 % усіх фінансових відносин і містить різні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює фінансову діяльність і перерозподіляє значну частину ВВП.

Безперечно, у бюджетній системі України є певні здобутки, що дають змогу її ланкам хоч і не синхронно, але більш-менш ефективно працювати за умов ринку. Проте є багато проб­лем, які слід розв'язувати і тим самим реорганізовувати дер­жавний бюджет.