10. Найбільші міста і міські агломерації
Агломерація 1.13 – територіально економічне утворення, яке:
виникає на базі крупного міста (або декількох компактно розташованих міст – конурбація 1.14) і створює значну зону урбанізації, поглинаючи суміжні населені пункти;
відрізняється вищим ступенем територіальної концентрації різноманітних виробництв, в першу чергу промисловості, наукових і навчальних установ, інфраструктурних об'єктів, а також високою щільністю населення;
робить вирішальний перетворюючий вплив на навколишню територію, видозмінюючи її економічну структуру і соціальні аспекти життя населення;
демонструє високий ступінь комплексності господарства і територіальну інтеграцію його елементів.
Характеристика міської агломерації вимагає виділення спеціальних ознак: структурно-планувальних і виробничих.
До структурно-планувальних ознак належать:
Кількість міст-центрів. Існують два типи агломерації: моноцентричні 3.15 і поліцентричні 3.16 .
2. Розміри міста – центру. Чисельність населення міст-центрів – головний показник, що визначає розміри міської агломерації, соціально-економічний потенціал міста-центру, динаміку його зростання і т. д.; на підставі цього показника виділяються:
крупна агломерація - 500 – 1000 тисяч чоловік і більш;
великі – 250 - 500 тисяч чоловік;
середні – 100 – 250 тисяч чоловік;
малі – менше 100 тисяч чоловік.
3. Розмір території зони впливу міст-центрів. Залежно від цього виділяються:
крупна агломерація – 50-60 км;
велика агломерація – 30-40 км;
середня агломерація – 20 км;
мала агломерація – 15-18 км.
4. Ступінь сформованості (розвинуті, ті, що вимагають обмеження і регулювання, ті, що формуються, нові міста-центри).
5. Форма планувальної структури. Міська агломерація за формою планувальної структури може бути радіальною, лінійною і розосередженою.
Один з головних структурно-планувальних елементів, який визначає особливості перетворення агломерації в локальну систему населених місць або мегалополіс 1.21 – це урбанізоване ядро агломерації 3.17 . Планувальні межі урбанізованого ядра визначаються в результаті аналізу існуючого стану утворення міської агломерації за ознаками функціональної і територіальної єдності населених місць.
В процесі проектування урбанізованого ядра складеної міської агломерації – (рис. 3.6.), виникає альтернатива у визначенні подальших шляхів розвитку: або повного зрощення поблизу розташованих міст, або їх планомірного об'єднання в цілісний планувальний організм. (рис. 3.7) У другому випадку процес просторового зближення міст і сіл необхідно спрямувати на створення єдиного містобудівного ансамблю, тобто створити цілісну планувальну структуру, яка мала б нові якісніші властивості функціональної та об'ємно-просторової організації. Для цього міста – центри і структурно пов'язані з ними приміські території необхідно розглядати як єдиний планувальний комплекс з високою якістю міського середовища, в якому будуть сприятливі умови для розселення.
Рис. 3.6. Планувальна структура урбанізованого ядра міської агломерації (принципова схема):
1 – межа урбанізованого ядра; 2 – місто-центр; 3 – зелений пояс; 4 – групи приміських поселень; 5 – центри груп приміських поселень; 6 – зона інтенсивного освоєння; 7 - зони поселень, що мають функціональні зв'язки
Рис. 3.7. Схема територіального розвитку міста-центру в межах урбанізованого ядра агломерації:
а – лінійна (уздовж природної осі – річки);
б – лінійна (уздовж урбанізованої осі);
в – радіальна:
1 – місто-центр, 2 – місця перспективного розселення, 3 – урбанізована зона, 4 – природна зона, 5 – річка, 6 – автомагістралі, 7 – залізничні вітки, 8 – напрями територіального розвитку міста – центру.