5. Територіальний розвиток поселень
Основою для вибору оптимального варіанту розвитку міста є техніко-економічна, економіко-містобудівна і грошова оцінка території. Перша базується на порівнянні будівельної і експлуатаційної вартості інженерної підготовки території, всієї інфраструктури міста й інших заходів, пов'язаних з містобудуванням. Друга – на порівнянні їх містобудівної якості (соціальний комфорт, функціонально-планувальна, інженерно-технічна, естетична і екологічна цінність території) і споживчої вартості територій з урахуванням наявних міських фондів. На цій підставі провадять резервування територій для всіх видів містобудівної діяльності.
Резервування територій для всіх видів містобудівної діяльності 1.1. є найважливішим методом забезпечення раціонального територіального розвитку міст. Воно повинне забезпечувати маневреність поетапного освоєння різних ділянок у межах міста і приміської зони з урахуванням розміщення всіх видів будівництва.
Територіальний розвиток і резервування земель для розміщення міського будівництва базуються на матеріалах земельного і містобудівного кадастрів 2.6 з урахуванням можливостей викупу або вилучення земель у власників і землекористувачів з визначенням їх використання до початку освоєння і черговості здійснення забудови.
Для планомірного територіального розвитку міст при розробці містобудівних проектних рішень 2.11 доречним є визначення перспективної міської межі, а також меж адміністративно підлеглих місту земель з відповідним порядком землекористування виходячи з положень чинного законодавства.
Вибір територій для розвитку міст здійснюється на основі встановлення економічних і господарських зв'язків відповідних просторових систем у взаємодії з навколишніми поселеннями і господарськими комплексами приміських зон.
Територія, обрана для будівництва нового або розширення існуючого міста, визначається з урахуванням можливого перспективного розвитку його основних функціональних елементів, а тому вона повинна мати:
- площу, достатню для розміщення і розвитку всіх видів будівництва;
- сприятливі природні умови для створення комфорту проживання і відпочинку населення, естетичного збагачення ландшафту міста;
- сприятливі інженерно-геологічні умови, які дозволяють здійснювати промислово – комунальне, житлово-цивільне і зелене будівництво з мінімізацією витрат на інженерні споруди і підготовку території;
- близькість до джерел або магістральних комунікацій енерго- і водопостачання (особливо в умовах розвитку водоємних підприємств і виробництв);
- умови для формування компактного міського плану, доцільного обопільного розташування основних функцій міста, а також умови для зручного підключення до мережі зовнішнього транспорту (залізничний, авто, водний).
З метою підвищення компактності міста і обмеження вилучення під забудову цінних сільськогосподарських земель в окремих випадках дозволено використовувати під забудову (у випадку відсутності вільних міських земель) ділянок, що вимагають наднормативних витрат на їх освоєння.
6. Основні поняття розселення.
7. Мережі і системи
Перш за все, розселення означає процес заселення території під час її господарського освоєння. Однак, розселення є результатом заселення, тобто територіальною організацією населення в результаті якої формується мережа розселення 3.8, що охоплює групу населених місць. Мережа поселень - основа для формування систем розселення 3.9 різних рівнів.
Система розселення складається тільки при досягненні структурою мережі населених місць певного рівня сформованості, регламентованої щільності поселень і населення, інженерно-транспортної інфраструктури, наявності центрального міста і при сукупності сприятливих умов територіального і соціально-економічного розвитку.
Зверніть увагу!
Між поняттями «мережа» і «система» існує принципова різниця. Якщо «мережа» інертна і консервативна, досить повільно змінюється в часі, то «система» є динамічнішою, а тому втілює собою ієрархію поселень різної величини і включає їх мережу .
Внаслідок цього територія країни диференціюється за ступенем сформованості й організованості розселення: регіони систем розселення є сусідами з регіонами, де розселення ще знаходиться на стадії мережі. Тому необхідно чітко виділяти основні завдання формування систем розселення:
- розробка шляхів взаємопов'язаного розвитку територіальної сукупності населених місць, культурно-побутового обслуговування і масового відпочинку населення з урахуванням соціально-економічного районування, перспектив розміщення господарства і динаміки чисельності населення;
- визначення зовнішніх і опорних центрів систем поселення, внутрішніх меж підсистем населених місць;
- встановлення масштабів розвитку і варіантів розміщення на території системи її головних центрів і підцентрів;
- визначення раціональних пропорцій концентрації населення, зон різного режиму містобудівного освоєння, форм просторової структури розвитку системи населених місць.
Міські і сільські поселення слід проектувати як елементи єдиної системи розселення України з урахуванням територіально-адміністративного ділення, соціально-економічного і природно-містобудівного районування.
Беручи до уваги існуючі адміністративно-територіальні одиниці системи поселень поділяються на: національну, міжобласні, обласні, міжрайонні, районні, низові.
В рамках єдиної системи розселення України на перспективу виділені такі системи поселень:
Автономна Республіка Крим; 8 міжобласних; 24 обласних; 76 міжрайонних; 490 районних систем поселення (рис. 3.3).
Рис. 3.3 Система поселень на території України:
1 – межа обласної системи поселень; 2 – межа міжрайонної системи поселень; 3 – межа Автономної Республіки Крим; 4 – центр обласної системи поселень; 5 - центр міжрайонної системи поселень
На національному рівні розроблена Генеральна схема планування території України, яка затверджена Законом України від 7 лютого 2002 року за № 3059 - III. В ній для систем поселень національного і міжобласного рівнів розв'язуються питання територіального районування, напрямів перспективного розвитку розселення, соціально-економічної бази як основи систем поселень, містобудівні проблеми найбільших міст, формування підцентрів міжобласного значення, інженерно-транспортної інфраструктури, охорони навколишнього середовища, природокористування та ін.
На обласному рівні в схемах планування території відповідних областей визначаються пропорції розвитку між обласним центром, зоною його впливу і периферійними районами, уточнюються кількість і масштаби розвитку внутрішньо обласних (міжрайонних) центрів і центрів адміністративних районів. Обласні центри повинні виконувати функції управління і соціально-культурного обслуговування в рамках своїх регіонів (рис. 3.4)
На нижчих ієрархічних рівнях (міжрайонному, районному і низовому) розв'язуються питання формування систем поселення з відповідними їх рангу завданнями.
Рис. 3.4 .Схема існуючої системи поселень на території Донецької області
Площа території систем поселень, з урахуванням адміністративно - територіального ділення України, коливається для міжобласних систем від 27 до 100 тис. км2, обласних - від 8 до 33 тис. км2, міжрайонних - від 4 до 12 тис. км2, районних - від 1 до 3 тис. км2.
Залежно від чисельності населення міста-центру, його соціально-економічного потенціалу, положення в структурі системи розселення, розвиненості інженерно-транспортної інфраструктури, регіональних природнокліматичних та інших умов радіус зони впливу міста-центру для міжрайонних систем поселень складає 40 - 80 км.
Рівень сформованості структури системи поселень залежить від кількості міських поселень і чисельності населення потенційних міст-центрів, параметрів можливої зони їх впливу тощо.
Залежно від частки населення, охопленої послугами міста-центра, виділяють такі зони впливу (включаючи райцентри): високо розвинуті міжрайонні системи, що охоплюють близько 75% населення території; розвинуті - 50-75%; менш розвинуті - 30-50%; ті, що формуються - 10 -30%.
Рівень урбанізації визначається ступенем концентрації на території регіону міського населення, яка може перевищувати 90% (високий рівень).