3. Планувальна організація території як процес і результат
Планувальна організація території (планування територій 3.1.) – це раціональне просторове з'єднання функціонально-територіальних елементів (виробництва, розселення, природокористування), об'єднаних структурами управління з метою створення і підтримки повноцінного середовища мешкання людини.
Об'єктами планувальної організації 3.2 території є просторові соціально-економічні системи різних ієрархічних рівнів.
Оцінка території з погляду програмних цілей розвитку суспільства і відповідних їм нормативів (соціальних, виробничих, містобудівних, екологічних і ін.) дозволяє виявити об'єктивні закономірності просторової взаємодії різних сфер життєдіяльності суспільства і здійснити в процесі містобудівного проектування моделювання планувальної організації території.
Таке моделювання у передпроектний (інформаційно-аналітичний) період дозволяє:
- розкрити передумови і обмеження розвитку в часі і просторі різних видів діяльності;
- встановити просторові відмінності цих умов;
- встановити оптимальний режим розвитку окремих територій;
- обґрунтувати шляхи найбільш ефективного використання природних і економічних ресурсів, охорони і збагачення природного середовища.
Підвищення ефективності суспільного виробництва вимагає досягнення повної відповідності між характером використання простору і його потенційними можливостями. При цьому із зростанням впливу інтенсивних чинників розвитку значущість такої відповідності підвищується, тому що необґрунтоване розміщення господарських об'єктів у протипоказаному для цього середовищі призводить до економічних, соціальних і екологічних втрат.
Моделювання організації території в конструктивний період (розробка прогнозу) дозволяє:
- обґрунтувати всю сукупність конструктивних рішень містобудівних проектів;
- визначити найраціональніший для даної системи розподіл територій між різними функціями;
- визначити види й інтенсивність господарської діяльності, взаємне розташування виробничих і невиробничих об'єктів, трасування інженерно-транспортних комунікацій тощо.
В результаті з'являється можливість прогнозувати не тільки просторову організацію, але і профіль, і масштаби розвитку народногосподарського комплексу відповідної територіальної системи.
Це моделювання забезпечує гармонійний зв'язок на конкретній території часто суперечливих інтересів людини, виробництва і природи. Соціальні і економічні критерії є основоположними при моделюванні організації території.
Отже процес планувальної організації території за своєю сутністю – це ії моделювання.
Результат моделювання організації території на різних ієрархічних рівнях - це її функціональне зонування 1.19 і конструювання її планувальної структури 3.3
Основними елементами планувальної структури є точково-вузлові (планувальні центри 3.4), лінійні (планувальні осі 3.5) і площинні (планувальні зони 3.6). Ці елементи поділяються на
- головні і другорядні
- природно-ландшафтні - річки, побережжя морів, родовища корисних копалини, гори, лісу; і штучні - міста, міська агломерація, крупні енергетичні та промислові об'єкти, магістральні лінії і вузли інженерно-транспортної інфраструктури.
Найважливіше конструктивне значення мають планувальні осі і планувальні центри, формуючі опорний каркас (планувальний каркас 1.18) території, які являють собою головні поля тяжіння майбутніх інвестицій (рис. 3.1).
Це пов'язано із зростанням привабливості та капіталоємності науково-інформаційних центрів, магістральної інфраструктури, найбільш зручних для життя людини територій для розміщення нового і вдосконаленого існуючого виду діяльності. Кожний з елементів опорного каркаса (залежно від свого типа та ієрархічного рівня) має свій радіус дії на прилеглу територію.
Рис 3.1. – Опорний каркас території (за концепцією територіального планування Донецької області. – Інститут Урбаністики, Київ, 2002) : 1 - точково-вузлові планувальні центри – головні вузли урбанізації; лінійні планувальні осі: 2а - осі урбанізації 1-го порядку; 2б – осі урбанізації 2-го порядку; площинні планувальні зони: 3а – бажаного зниження урбанізаційного тиску, 3б – приморська зона переважно рекреаційного використання, 3в – прирічкова зона переважно рекреаційного використання.
Моделювання перспективної планувальної організації території доцільно здійснювати у декілька етапів:
перший – виявлення існуючого стану організації території, її недоліків і проблем;
другий – ретроспективний аналіз формування цієї організації, виявлення головних тенденцій такого формування, ступеня їх прогресивності;
третій – накопичення прогнозної інформації, необхідної для удосконалення організації території (демографічний прогноз, тенденції виробничого розвитку, оцінка соціальних, економічних і екологічних наслідків, принципи локалізації можливих об'єктів будівництва тощо);
четвертий – оцінка обмежень (природних і антропогенних);
п'ятий - існуючий і прогнозований стан організації території крупнішої територіальної системи, в яку входить та, що проектується;
шостий – прогноз розвитку окремих елементів організації території;
сьомий - ув'язка результатів попередніх етапів і розробка концепції 1.6 організації території.
Отже, рішення задач планувальної організації територій дозволяє сконструювати цільову модель розвитку відповідної просторової системи, не прив'язаної до конкретних тимчасових рубежів. Така модель є відносно стабільною основою містобудівних рішень. (рис. 3.2).
Рис. 3.2. Опорний каркас території локальної системи розселення:
1 – ядро системи розселення; 2 – ближній пояс; 3 – межі території міста-центру; 4 – дальній пояс; 5 – центр системи; 6 – підцентри системи; основні функції поселень: 7 –промислово-сельбищні; 8 – промислові; 9 –сельбищні; 10 – аграрні; 11 – рекреаційні; 12 – транспортні; 13 – ландшафтно-рекреаційні території; 14 – головні планувальні осі; 15 – залізниця; 16 – основні автошляхи
Конструювання територіальної організації дозволяє визначити послідовні етапи реалізації цієї моделі в часі і просторі. Кількість і тривалість цих етапів повинні не стільки встановлюватися директивно, скільки обґрунтовуватися шляхом виявлення критичних точок розвитку системи, яка проектується, коли цей розвиток стикається з необхідністю складного перетворення територіальної структури із значними капіталовкладеннями.