Контрольні питання до лекції 1:

1. Як визначається предмет етики?

2. Чи змінювалося визначення сутності предмета етики в процесі розвитку науки?

3. Прокоментуйте визначення етики, з якими ви познайомились?

4. Який зв'язок існує між поняттями етика, мораль, моральність?

5. Які етапи пройшла етика в процесі свого розвитку від античності до XX ст.?

6. З якими суміжними науками співвідноситься етика?

7. Що таке «золоте правило моральності»?

8. Що таке «найвищі моральні цінності» і чи актуальні вони для сучасної молодої людини?

9. Що вивчає етика як наука?

10. Що таке «прикладна етика» і які проблеми визначають її проблемне поле?

11. Як співвідносяться між собою поняття етика – мораль – моральність?

12. Які підходи існують в сучасної науці по визначенню сутності моралі?

13. Які компоненти моралі можна виокремити?

14. Що таке моральна свідомість і її структура?

15. Що таке моральна норма?

16. Що таке моральний принцип? Які моральні принципи можна виділити в історії етики?

17. Що таке категорії моральної свідомості?

18. Які концепції морального добра існують в історії етичних вчень?

19. Які різновиди морального зла виділяються в історії етики?

20. Що таке об’єктивні і суб’єктивні категорії моральної свідомості?

21. Що таке щастя? Які підходи до розуміння щастя існують в історії етичних вчень?

22. Що таке моральна самосвідомість?

23. Який зміст мають основні категорії моральної самосвідомості: «совість», «гідність», «гріх», «сором», «каяття»?

24. Що таке «моральний ідеал» і як змінювалося розуміння шляхів його втіленя в історії культури?

25. Який зміст має категорія «святыня»? Чи актуальна ця категорія для моральної свідомості сучасної людини?

26. Що таке «смисл життя» як одна із моральних проблем етики?

27. Свобода як моральна цінність буття людини?

28. Що таке моральна діяльність?

29. Які компоненти моральної діяльності можна виділити?

Розділ 2. Моральні вчення давнього світу

Ключові слова і поняття:

2.1. святині,

2.2. свадхарма,

2.3. ахімса,

2.4. атман,

2.5. Брахман,

2.6. мокша,

2.7. варни,

2.8. сансара,

2.9. карма,

2.10. буддійська етика,

2.11. нірвана,

2.12.йога,

2.13. ли,

2.14. жень,

2.15. сяо,

2.16. цзюнь-цзи,

2.17. даосизм,

2.18. Дао,

2.19. де,

2.20. цзи-жань,

2.21. у-вей,

2.22. Старий Заповіт,

2.23. Талмуд,

2.24. теоцентризм,

2.25. теономність,

2.26. етика одкровення,

2.27. гріхопадіння,

2.28. гріх,

2.29. Декалог,

2.30. завіт,

2.31. таліон,

2.32. Новий Завіт,

2.33. христоцентризм,

2.34. літургійність,

2.35. синергія,

2.36. агапе,

2.37. Нагірна проповідь,

2.38. кенозис

2.39. Коран,

2.40. Сунна,

2.41. шаріат,

2.42. «п’ять стовпів ісламу»,

2.43. джихад.

Зміст теми:

2.1. Особливості моральних вчень Давнього світу. Моральність і релігія.

2.2. Релігійно-філософські моральні вчення Давнього Сходу:

2.2.1. Моральний зміст індуїзму і буддизму;

2.2.2. Етичні вчення конфуціанства і даосизму.

2.3. Біблійна етика:

2.3.1. Етика Старого Заповіту.

2.3.2. Етика Нового Заповіту.

2.4. Етика ісламу.

2.1. Особливості моральних вчень Давнього світу.

Моральність і релігія

І у своїх витоках, і, в цілому, впродовж розвитку всієї історії людської культури, можна дослідити генетичний зв'язок моралі і моральності з релігією. Суть релігійного світогляду складають віра в Бога, в існування духовного світу, в існування душі, в можливості спілкування людини з Богом, в Одкровення як спосіб пізнання таємниць духовного світу, в можливість подолання смерті, у вічне життя і у високе моральне призначення людини.

За однією з трактовок, латинське слово «religio» походить від латинських дієслів зі значенням: «зв'язувати», «з'єднувати», «возз'єднувати». Якщо ця етимологічна версія вірна, то сутність релігії можна розуміти як зв'язок між людиною і Богом, як можливість особистісних стосунків людини як духовної істоти з невидимим духовним світом. Оскільки «духовний світ» – це те, що називають світом абсолютним, горнім, досконалим, то головний моральний сенс релігії реалізується в орієнтації людини на абсолютне, на те, що називають абсолютними моральними цінностями. Релігія встановлює або відкриває людині Святині (2.1.) – одні з найвищих моральних цінностей. Метафорично виражаючись, вона допомагає людині встати на шлях до найвищої моральної досконалості.

(2.1.) Святині – символи або своєрідні точки концентрації цілком реального, хоча і надприродного буття, що ієрархічно підвищують особистість.

Роль релігії в моральному житті людства є визначальною, з нею можна зіставити тільки роль мови, без якої існування людської цивілізації безумовно виявилося б проблематичним. Переживання в релігії священного завжди співпадає з уявленням про найвище благо і блаженство (найвище щастя), про зустріч з морально добрим і прекрасним, воно народжує почуття благоговіння як одне з найвищих моральних почуттів, властивих людині.

Поняття «священного» невід'ємно від поняття таємниці, досвід спілкування з якою пов'язаний з практичною стороною будь-якої релігії, і ніколи не може бути цілком і до кінця раціонально збагненним.

Заклик до особистісного спілкування, що виходить від Бога як Особистості, ніколи не може бути реалізований і завершений, він відкритий вічності, тому релігія завжди закликає до вільної вольової рішучості людини у прагненні до нескінченно Вищого.

Центральною в релігії є протилежність сакрального (священного) і профанного (мирського, світського). Профанне (від грецьк. «προφανής» – «явний», «відкритий») – це світ буденного, простих життєвих цінностей людського життя, що може бути і морально нейтральним. Священне наділене особливою цінністю, особливими властивостями виведення людини зі світу буденного, поставляння його перед Таємницею, входження до якої потребує і особливої рішучості і готовності «відбутися» перед Абсолютним. Ця надзвичайно важлива сторона релігії, що пов'язана з осягненням таємниці, називається містичною (від грецьк. «μθω» – «закриватися»).

Оскільки кожне релігійне вчення містить у собі ідею спрямованості людини до вдосконалення, в усіх релігійних системах ми знаходимо ідею існування шляху до моральної досконалості і того, що можливо назвати східцями наближення до морального ідеалу. Так, шлях до моральної досконалості виражається в переході від нижчого ступеня до вищого. Найзагальнішим в цьому відношенні є розподіл морального життя на три ступеня: 1) мирян, звичайних віруючих; 2) священнослужителів, що живуть у миру; 3) ченців – аскетів і самітників, що приймають при присвяченні особливі обітниці.

Найбільш розвинені релігійні системи містять у своєму вченні цілісну моральну компоненту, яку, втім, неможливо розглядати як автономну сферу релігії. Вона характеризується такими рисами:

– релігійний світогляд – це цілісна картина світу, в якій чітко позначені межі добра і зла, гріха і доброчесності, злочину і його наслідків.

– в образі Бога формуються поняття про ідеал як вищий моральний зразок, наближення до якого – це завдання кожного віруючого;

– формулюються і кодифікуються найважливіші моральні вимоги до людини у вигляді Божественного Закону і моральних заповідей, що мають універсальний характер;

– складається обґрунтування вчення про морально досконалу людину і основні позитивні і негативні моральні якості – доброчесності і вади;

– розробляються шляхи і методи досягнення морального ідеалу, наприклад, аскетична практика, існуюча, практично, в усіх релігіях;

Число релігійних моральних систем відповідає числу релігій, що коли-небудь існували в історії людства і існують нині. У розгляді ми обмежимося тільки тими, що найбільш вплинули і по сьогодні продовжують впливати на моральний розвиток людства.