18.4. Сутність і значення суспільних форм виробництва

Одним із найважливіших завдань щодо підвищення ефективності промислового виробництва є удосконалення суспільних форм організації виробництва на базі розвитку науково-технічного прогресу та подальших процесів суспільного поділу праці.

До суспільних форм організації виробництва належать: концентрація, деконцентрація, спеціалізація, конверсія, кооперування, комбінування і диверсифікація, кожна з яких має свої види.

Концентрація– це процес зосередження виробництва на все більш великих підприємствах, спрямований на збільшення випуску продукції (послуг).

Відповідно до шляхів збільшення обсягів виробництва виділяють три форми концентрації:

агрегатна– збільшення кількості машин, устаткування, технологічних ліній на колишньому технічному рівні або з більшою одиничною потужністю;

технологічна– укрупнення технологічних одиниць (цехів, дільниць) підприємства, яка здійснюється за допомогою якісного удосконалення техніки (агрегатної концентрації) і шляхом збільшення однотипного устаткування;

заводська (фабрична)– збільшення розмірів підприємства з використанням агрегатної та технологічної концентрації.

З економічного погляду найбільш доцільним є інтенсивний шлях розвитку концентрації, пов'язаний з упровадженням нової техніки і технології та збільшенням одиничної потужності устаткування.

Для аналізу рівня концентрації використовуються абсолютний і відносний рівні.

Абсолютний рівень концентраціїхарактеризує середній розмір підприємств певної галузі за допомогою показників обсягу виробленої продукції, середньорічної вартості основних виробничих фондів, середньооблікової чисельності працюючих. Найбільш об’єктивним є показник обсягів виробництва, оскільки чисельність персоналу за умови механізації та автоматизації виробництва не може свідчити про рівень концентрації, а вартісна оцінка основних фондів опосередковано характеризує розмір підприємств.

Відносний рівень концентраціїхарактеризує частку великих підприємств за певними показниками: виготовленням продукції, часткою ринку й ін.

Основні показники роботи підприємства (собівартість, прибуток, рентабельність, продуктивність праці, матеріалоємність і ін.) залежать від розвитку концентрації виробництва, тобто від обсягу продукції, що випускається. З розвитком концентрації економічні показники роботи підприємства, як правило, поліпшуються до його оптимальних розмірів, а потім можуть погіршуватися.

Великі підприємства мають певні переваги:

є провідниками НТП, тому що мають можливість здійснення всього циклу «наука – виробництво»;

швидше впроваджується і краще використовується більш сучасне і високопродуктивне устаткування;

створюють кращі передумови для застосування більш ефективної організації виробництва;

збільшенням обсягу виробництва постійні витрати на одиницю продукції знижуються, що веде до зниження витрат виробництва;

більше можливостей для поглиблення поділу і кооперування праці, зростання продуктивності праці.

Незважаючи на низку переваг великі підприємства мають недоліки, до яких належать:

збільшення транспортних витрат на підвіз сировини, матеріалів і комплектуючих виробів до підприємства і відправлення готової продукції споживачам унаслідок зростання радіусу транспортування;

необхідність великих інвестицій на спорудження великих підприємств і тривалий термін їх будівництва;

ускладнення процесу управління зі зростанням масштабів підприємства;

підвищення навантаження на природне середовище з наслідками, що звідси випливають;

не можуть швидко переорієнтуватися на попит ринку;

порушення принципу рівномірного розміщення промислового виробництва і комплексного розвитку окремих регіонів країни;

можливість монополізації виробництва.

У зв’язку з означеними негативними напрямами функціонування великих підприємств, набуває актуальності зворотний процес концентрації – деконцентрація. Такий процес відбувається завдяки утворенню широкої мережі малих і середніх підприємств і поділу існуючих великих підприємств.

Спеціалізація– це процес зосередження підприємства чи його окремих підрозділів на випуску певних видів продукції чи виконанні окремих технологічних операцій.

Розрізняють декілька форм спеціалізації:

предметна– охоплює підприємства і галузі, що випускають будь-який вид кінцевої однорідної продукції (автомобілі, літаки й ін.);

подетальна– характерна для підприємств, які випускають окремі вузли та частини продукції, що надходять на інші підприємства для комплектації основного виду продукції (двигуни, карбюратори й ін.);

стадійна (технологічна)– це самостійне виробництво з виконання окремих стадій технологічного процесу (лиття, кування, штампування, зварювання та ін.);

функціональна(спеціалізація допоміжних виробництв) – виділення допоміжного господарства (ремонтного, інструментального, технологічного й ін.) в окремі виробництва.

Залежно від масштабності виділяють внутрішньогалузеву,міжгалузевуіміждержавнуспеціалізацію.

Розвиток спеціалізації та кооперування істотно впливає на ефективність суспільного виробництва й окремого підприємства унаслідок певних обставин:

спеціалізація є основою для комплексної механізації та автоматизації виробництва;

на спеціалізованих підприємствах, як правило, вище якість продукції, ніж якби ця продукція випускалася на неспеціалізованих підприємствах;

на спеціалізованих підприємствах більше можливостей для застосування більш продуктивної техніки і технології та найбільш ефективного їх використання;

спеціалізація дозволяє знизити витрати виробництва за рахунок більш високого рівня механізації та автоматизації праці, використання більш кваліфікованої робочої сили і концентрації виробництва;

розвиток спеціалізації обумовлює необхідність об'єктивного розвитку стандартизації та уніфікації виробництва;

спеціалізація дозволяє навіть на малих підприємствах механізувати й автоматизувати виробництво і забезпечити високу ефективність.

Упровадження спеціалізації є важливою передумовою підвищення ефективності діяльності господарчих одиниць. Це здійснюється передусім за рахунок застосування прогресивної техніки і технології, високопродуктивного устаткування, упровадження механізації та автоматизації взаємозв’язаних виробничих ланок.

Кооперування– це форма виробничих зв’язків між підприємствами, що спільно випускають певний вид кінцевої продукції.

Відповідно до форм спеціалізації, виділяють форми кооперування:

предметне– характеризується тим, що декілька підприємств поставляють різні вироби (мотори, акумулятори й ін.) головним заводам, що випускають кінцевий вид продукції;

подетальне– полягає в тому, що декілька підприємств поставляють різні вузли і деталі (підшипники й ін.) головним заводам, які випускають кінцевий вид продукції;

стадійне (технологічне) – це постачання різними підприємствами напівфабрикатів (пряжи, прокату металів) головним заводам, які випускають кінцевий вид продукції.

Відповідно до галузевої приналежності та територіального розташування виділяють певні види коопераційних зв’язків: внутрішньорайонні,міжрайонні,галузеві,міжгалузеві,міждержавні.

До недоліків спеціалізації та кооперування варто зарахувати:

зростання транспортних витрат на одиницю продукції внаслідок збільшення радіусу кооперування;

монотонність у роботі, тому в цьому випадку необхідно вжити заходів для зниження негативного впливу цього явища на працівника.

Вітчизняний і зарубіжний досвід свідчить про те, що вузька спеціалізація великих підприємств може призвести до втрати конкурентоспроможності, погіршення фінансово-економічного стану і банкрутство через коливання попиту на продукцію, що випускається. В умовах ринкової економіки найкращим для них є диверсифікація виробництва, що припускає розмаїття сфер діяльності підприємства і розширення номенклатури продукції, що випускається.

Конверсія– це перепрофілювання частини або всього виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом ринку або глобальних чинників розвитку економіки.

На сучасному етапі розвитку України конверсія передусім стосується перепрофілювання військово-промислового комплексу у зв’язку зі зміною зовнішньополітичного курсу держави.

Комбінування– це процес органічного поєднання на одному підприємстві (комбінаті) багатьох виробництв, що належать до різних галузей і випускають різнорідну продукцію.

Комбінати вирізняються ознаками: виробничою, економічною і територіальною єдністю; спільністю сировинної, енергетичної та транспортної бази; єдністю системи управління.

Розрізняють три форми комбінування:

вертикальне – засноване на послідовному виконанні технологічних стадій обробки сировини (металургійний комбінат, на якому здійснюються такі технологічні стадії обробки, як «залізна руда → чавун → сталь → прокат»);

горизонтальне – засноване на комплексному використанні сировини, матеріалів, енергії та відходів (нафтохімічні комбінати, на яких здійснюється комплексна хімічна переробки нафти і попутних газів, нафтовидобуток і нафтопереробка для виробництва синтетичних матеріалів);

змішане – спирається на використання відходів виробництва, (сполучення кольорової металургії з хімічною промисловістю шляхом використання відходів, що виникають при переробці руди (сірчистого ангідриду) для виробництва сірки).

Комбінування є найпрогресивнішою з форм організації промислового виробництва, тому що дозволяє найбільш повно використовувати всі ресурси підприємства. З економічних позицій комбінуваннявиробництва дозволяє:

розширити сировинну базу промисловості;

знизити матеріалоємність продукції за рахунок комплексного використання сировини, відходів виробництва і здійснення безперервності технологічного процесу;

знизити транспортні витрати;

більш ефективно використовувати основні виробничі фонди івиробничі потужності підприємства;

скоротити тривалість виробничого циклу;

скоротити інвестиції на розвиток видобувних галузейпромисловості;

зменшити виробничі відходи і тим самим впливати позитивнона природне середовище;

розвивати концентрацію виробництва й одержувати вигоди від ефекту масштабу й ін.