9.3. Аналіз ефективності та інвестиційної привабливості підприємства

Аналіз й оцінювання ефективності діяльності та інвестиційної привабливості підприємства — кінцевий етап фінансового аналізу.

Ефективність діяльності господарюючого суб’єкта вимірюється в один із двох способів, що виявляють результативність його роботи відносно величини авансованих ресурсів або величини їх споживання (витрат) у процесі виробництва. Її можна описати такими двома загальними формулами:

, (9.13)

тобто ефективність авансованих ресурсів (ЕАР) дорівнює відношенню продукції (ПРД) до авансованих ресурсів (АР);

, (9.14)

тобто ефективність витрачених ресурсів (ЕВР) дорівнює відношенню продукції до витрачених ресурсів (ВР).

Співвідношення між динамікою продукції і динамікою витрат визначає характер економічного зростання. Економічне зростання виробництва може бути досягнуто екстенсивним або інтенсив­ним шляхом. Перевищення темпів зростання продукції над темпами зростання ресурсів (витрат) свідчить про інтенсивний шлях розвитку підприємства.

Для оцінювання ефективності діяльності підприємства використовуються також показники дохідності (рентабельності) капіталу та його складових, продукції (див. розділ 6).

Рентабельність підприємства показує ступінь прибутковості його діяльності. Аналіз ділової активності (див. п. 9.1 і п. 9.2) та рентабельності полягає у досліджуванні рівнів і динаміки різнобічних коефіцієнтів оборотності та рентабельності, що виступають відносними показниками фінансових результатів діяльності господарюючого суб’єкта.

Після оцінювання ефективності діяльності підприємства постає питання щодо аналізу його інвестиційної привабливості.

Під інвестиційною привабливістю підприємства розуміється доцільність вкладання в нього вільних коштів. Вона аналізується зовнішніми суб’єктами з метою вибору найкращого варіанта вкла­дання вільних коштів. Проте й господарюючий суб’єкт повинен виявити свої можливості для залучення зовнішніх інвестицій. Тому оцінка інвестиційної привабливості досліджується як у зовнішньому, так і у внутрішньому фінансовому аналізі. Для аналізу використовується певна система показників, яка охоплює структуру активів підприємства, джерел їхнього формування, ліквідність і фінансову стійкість, якість прибутку, дохідність і оборотність капіталу. Розглядаються рівень і динаміка кожного показника за 3—5 років.

Рекомендована система показників для аналізу інвестиційної привабливості:

1. Структура джерел формування активів, %:

1.1. Власні джерела

1.2. Позикові джерела

1.2.1. Довгострокові пасиви

1.2.2. Короткострокові пасиви

1.2.3. Кредиторська заборгованість

2. Структура активів, %:

2.1. Необоротні активи (основний капітал)

2.2. Поточні активи (оборотний капітал)

2.2.1. Матеріальні оборотні кошти

2.2.2. Грошові кошти та їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції

2.2.3. Дебіторська заборгованість та інші оборотні активи

3. Ліквідність і фінансова стійкість:

3.1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності

3.2. Коефіцієнт швидкої ліквідності

3.3. Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності)

3.4. Коефіцієнт критичної ліквідності

3.5. Коефіцієнт забезпечення матеріальних запасів власними коштами

3.6. Коефіцієнт маневреності власного капіталу

3.7. Стабільність структури оборотних коштів

3.8. Індекс постійного активу

3.9. Коефіцієнт співвідношення позикового і власного капіталу (плече фінансового важеля)

3.10. Коефіцієнт реальної вартості основних засобів

3.11. Коефіцієнт співвідношення кредиторської і дебіторської заборгованості

4. Якість прибутку:

4.1. Питома вага прибутку від основної діяльності в загальному прибутку, %

4.2. Темпи зростання загального прибутку, %

4.3. Питома вага чистого прибутку в загальному, %

5. Прибутковість (рентабельність) і оборотність капіталу:

5.1. Прибутковість загального капіталу

5.2. Прибутковість реалізації

5.3. Прибутковість оборотного капіталу

5.4. Прибутковість власного капіталу

5.5. Коефіцієнт оборотності загального капіталу

5.6. Коефіцієнт оборотності поточних активів (оборотного капіталу)

5.7. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

6. Діловий імідж керівництва підприємства

Додатково у процесі аналізу інвестиційної привабливості досліджуються й показники ефективності виробничих ресурсів:

• продуктивність праці;

• фондовіддача і фондомісткість;

• матеріаловіддача і матеріаломісткість.

Обов’язково треба звертати увагу на форму власності підприємства та галузеву його належність, на зв’язок із загальноекономічними обставинами в державі. Оцінка інвестиційної привабливості має базуватися на комплексному підході до суб’єкта госпо­дарювання як об’єкта дослідження в конкретних макро- і мікросередовищах.

Прогнозування фінансових показників діяльності підприємства Розділ 10

Господарюючий суб’єкт — самостійний економічний суб’єкт ринкової економіки. Він сам визначає напрям своєї діяльності, розміри виробництва, асортимент продукції, розраховує її собівартість, дохідність, склад та обсяг джерел фінансування.

Щодо процесу здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства розрізняють історичну і прогнозовану фінансову звітність.

Історична звітність фіксує результати діяльності за минулий період.

Прогнозована звітність формується до початку відповідного періоду згідно з обраною стратегією діяльності господарюючого суб’єкта. Метою створення підприємства, його подальшої діяльності є отримання прибутку. Щоб спланувати прибуток, доцільно скласти точний прогноз доходів і витрат. А для цього треба бути впевненим у тому, що підприємство зможе реалізувати визначену кількість своєї продукції за визначеною ціною. Отже, перед підприємством стоять такі завдання:

1. Дослідження каналів реалізації та прогнозування збуту продукції, який безпосередньо пов’язаний з ринком товарів. Відсутність такої інформації означає, що підприємство виходить на ринок із великим ризиком, не знаючи своїх шансів на успіх.

2. Постановка виробничого питання, визначення потреб у робочій силі, матеріальних ресурсах, основних засобах, складання кошторису (бюджету) витрат.

3. Визначення потреб у джерелах фінансування.

4. Визначення фінансових результатів підприємства.

Для прогнозування збуту продукції треба добре знати кон’юнк­туруринку, характер конкуренції, обсяги реалізації продукції в попередні періоди. Прогнози реалізації виражаються у натуральному і вартісному вимірі. Вони виступають інструментом менеджменту, допомагають визначити вплив таких явищ, як ціна, обсяг виробництва, інфляція на грошові потоки підприємства [3, с. 173].

До основних методів прогнозування збуту можна віднести:

1. думки групи керівників;

2. оцінювання думок працівників збуту;

3. метод минулого обороту;

4. аналіз часових рядів;

• аналіз тенденцій;

• аналіз циклічності;

• аналіз сезонності;

5. економетричні моделі;

6. кореляційний метод;

7. опитування споживачів.

У випадку, коли виникло протиріччя між методами прогнозування збуту, необхідно обрати той з них, який має найвагоміші фактичні основи і найобґрунтованіший спосіб розрахунку.

Базуючись на прогнозах збуту і попиту споживачів, менеджер виробництва планує загальний обсяг і структуру виробництва. Відповідні служби підприємства, володіючи прогнозними показниками, розробляють прогнози потреби у виробни­чих ресурсах. Наприклад, якщо у виробника є ефективна й точ­на система нормування витрат на виробництво відповідних видів продукції, то дані для його прогнозу можна отримати як добуток обсягу виробництва кожного виду продукції, вказаного у прогнозах, на нормативи витрат виробництва відповідних видів продукції. На основі отриманих показників виробник (керівництво) може зробити висновок про достатність у нього коштів для виконання таких виробничих планів або необхідність залучення додаткових коштів.

Великого значення для складання прогнозу фінансових показників набув метод «витрати—обсяг—прибутки». Він дає змогу:

• визначити обсяги виробництва та реалізації продукції з позицій їхньої беззбитковості;

• приймати рішення про цільові розміри прибутку;

• підвищувати гнучкість фінансових планів шляхом урахування можливих змін: у витратах матеріалів, витратах праці, накладних витратах, реалізаційній ціні, в обсязі реалізації.

Метод «витрати—обсяг—прибутки» називають також аналізом беззбитковості або «break-even-point» аналізом (аналізом точ­ки розриву).

Сутність цього методу полягає в пошуку точки нульового прибутку (точка беззбитковості), яка означає, що валовий дохід підприємства від реалізації дорівнює його валовим витратам. Тобто треба визначити такий мінімальний обсяг реалізації, починаючи з якого підприємство не понесе збитків. При цьому витрати суб’єкта господарювання дорівнюють його доходам:

Валовий дохід = Валові витрати,

тобто

ОР  ЦР = ПВ + ЗВ  ОР, (10.1)

де ОР — обсяг реалізації;

ЦР — ціна реалізації;

ПВ — постійні витрати;

ЗВ — змінні витрати на одиницю продукції.

Тоді:

, (10.2)

де ОРБ — точка беззбитковості, тобто такий обсяг реалізації, починаючи з якого реалізаційна ціна продукції перевищує витрати на її виробництво і реалізацію.

Наприклад, підприємство шукає прогнозну точку беззбитковості:

ціна одиниці продукції — 3 грн;

постійні витрати — 10 тис. грн;

змінні витрати — 1 грн на одиницю продукції.

Тоді точка беззбитковості буде такою:

ОРБ = == 5000 (од. продукції).

Формула беззбитковості в грошових одиницях має такий вигляд:

, (10.3)

(близько 15 000 грн).

Отже, підприємство повинно реалізувати продукцію на суму близько 15 000 грн, щоб покрити свої витрати.

Логіка аналізу беззбитковості може бути застосована й для визначення обсягу виробництва та реалізації, необхідного для отримання цільової величини прибутку. Припустимо, підприєм­ство прогнозує підвищення розміру прибутку до 2000 грн (що становить 20 % обороту на фіксовані витрати). Тоді обсяг реалізації у натуральному вимірі, необхідний для отримання прогнозного прибутку, дорівнюватиме:

, (10.4)

де ПР — прибуток від реалізації продукції.

(од. продукції).

Отже, підприємство повинно виробити і реалізувати 6000 од. продукції, щоб отримати прибуток у 2000 грн.

Аналіз «витрати—обсяг—прибуток» дає змогу збільшити гнучкість фінансового прогнозування і знизити фінансовий ризик за рахунок зміни структури витрат, необхідних для виробництва та реалізації продукції. Тобто, використовуючи цей метод, суб’єкт господарювання може змінювати (збільшувати або зменшувати) частку постійних і змінних витрат у загальному обсязі витрат.

Що вигідно для підприємства: зменшити чи збільшити питому вагу постійних витрат у загальній структурі витрат?

За правилом виробничого важеля, збільшення постійних витрат вигідно впливає на прибутковість підприємства. Сутність дії виробничого важеля полягає в тому, що при збільшенні питомої ваги постійних витрат прибутковість зростає. Але за умов збільшення виробничого важеля підвищується частка витрат, яка не може бути змінена за короткий період часу. Тому структура фінансових витрат стає менш гнучкою і менше пристосованою до змін.

Наприклад, можна вкласти кошти в будівництво додаткової виробничої будівлі, а через певний час зіткнутися з тим, що попит на продукцію знизився. Але витрати на будівництво вже здійснено і вони будуть важким тягарем на балансі підприємства, знижуючи його дохідність.

Змінні витрати, навпаки, є більш гнучкими, еластичними, краще реагують на зміни у зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємства. Збільшуючи їх вагу у сукупній структурі витрат, суб’єкт господарювання робить свій фінансовий прогноз гнучкішим, менше наражуваним на ризик непродуктивних витрат.

Складаючи прогноз, треба знаходити оптимальний варіант із урахуванням переваг виробничого важеля та необхідності гнучкого прогнозування фінансів.

Складання прогнозу доходів і витрат — важлива частина процесу прогнозування фінансових показників. Основним кошторисом роботи підприємства є наявність визначених засобів і джерел їх фінансування, рахунок прибутків і збитків на майбутній період.

Прогнозована фінансова звітність являє собою узагальнюючу фінансову модель, побудовану на основі окремих моделей різних господарських задач. Наприклад, можуть бути розроблені окремі моделі, які показують придбання насіння, кормів, палива, виплати заробітної плати, фінансові операції з утворення стартового капіталу, фінансові операції з оновлення основних засобів, їх оренди, руху запасів та ін.

Мета складання прогнозованої фінансової звітності — показати майбутній фінансовий стан підприємства через визначений проміжок часу. Окремі моделі прогнозованої фінансової звітності можуть різнитися складом активів і зобов’язань залежно від поставленої мети. Модель прогнозованої фінансової звітності концентрує розрахункову інформацію прогнозованого бухгалтерського балансу, прибутків і збитків, потоку грошових коштів, структури капіталу, аналізу критичного обсягу продажу та ін. Отже, для прогнозування фінансових показників особливе значення має саме балансовий метод.

Також широко застосовуються методи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичне моделювання [8, c. 62—72].

Викладені основи складання прогнозу засновані тільки на прогнозі реалізації. Усі показники — витрати, джерела фінансування, прибутки, податки — розраховують виходячи із прогнозованої цифри реалізації на майбутній період. Такий підхід застосовують, коли внутрішнє середовище бізнесу відносно стійке і зовнішні умови діяльності піддаються прогнозуванню.

52