Тема 9. Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства

Розглядувані питання:

1. Задачі аналізу фінансових результатів.

2. Методика аналізу прибутку.

3. Аналіз складу і динаміки балансового прибутку.

4. Аналіз Рентабельності діяльності підприємства.

5. Резерви збільшення суми прибутку і рентабельності.

6. Аналіз розподілу і використання прибутку підприємства.

1. Задачі аналізу фінансових результатів

Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою отриманого прибутку і рівнем рентабельності. Прибуток підприємства одержують головним чином від реалізації продукції, а також від інших виглядів діяльності (здача в оренду основних фондів, послуги населенню, роботи не стосовні до основної діяльності підприємства і ін.).

Прибуток – це частина чистого прибутку, створеного в процесі виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг), що безпосередно одержують підприємства. Тільки після продажу продукції чистий прибуток приймає форму прибутку. Кількісно вона подає собою разность між виручкою (після сплати ПДВ, акцизного податку і інших відрахувань з виручки в бюджетні і позабюджетні фонди) і повною собівартістю реалізованої продукції.

Обсяг реалізації і величина прибутку, рівень рентабельності залежать від виробничої, снабженческой, збутової і комерційної діяльності підприємства.

Основними задачами аналізу фінансових результатів діяльності підприємства є:

• систематичний контроль за виконанням планів реалізації продукції і одержанням прибутку;

• визначення впливу як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів на обсяг реалізації продукції і фінансові результати;

• виявлення резервів збільшення обсягу реалізації продукції і суми прибутку;

• розробка заходів по використанню виявлених резервів.

2. Методика аналізу прибутку

Формування прибутку є центральною проблемою в економіці підприємства. Звідси зрозумілий інтерес господарюючих суб'єктів до визначення оптимального асортименту випуску продукції, що дасть максимальний прибуток. Підходи до рішення задачі зумовлені внутрішніми і зовнішніми умовами функціонування підприємств. Внутрішні умови визначаються головним чином системою обліку затрат, що формує відповідну інформаційну базу для аналізу. До зовнішніх умов слідує віднести рівень розвитку інфраструктури ринку, в тому числі насиченість ринку товаром і матеріальними ресурсами, направлення співвідношення ємності ринку з виробничим потенціалом підприємства.

Специфіка зовнішніх умов, в свою чергу, визначає орієнтири виробничої програми підприємства (рис.).

Р еалізація		Виробнича програма		Матеріально-технічне забезпечення
		А)
Р еалізація		Виробнича програма		Матеріально-технічне забезпечення
		Б)
Р еалізація		Виробнича програма		Матеріально-технічне забезпечення
		В)

Рис. 9.1. Орієнтири виробничої програми підприємства.

Іменно через задоволення споживачів виробники реалізують свою кінцеву мету – одержання прибутку.

В Україні в умовах переходу до ринкових відносин для багатьох підприємств обострилась проблема матеріально-технічного забезпечення внаслідок порушення традиційних зв'язків і кризи платежів. Підприємства, що піддаються обмеженням, формують свою виробничу програму засобом, зворотним орієнтиру, прийнятому в високорозвинених країнах (рис. А). Спочатку встановлюють що ресурси має підприємство, а після цього, спираючись на ці дані, будують виробничу програму (рис. Б). При Цьому структурна політика виробництва сориентирована головним чином на «виробництво заради виробництва». Те є підприємство виробляє не те, що можна продати, а намагаються продати те, що виробляють. В даних умовах рішення задачі про визначення оптимального асортименту продукції, максимизирующего прибуток, набуває досить вероятностный характеру, оскільки внаслідок игнорирования основної вимоги – вимога споживачів, - знайдене оптимальне рішення максимизирует не реальний, а потенційний прибуток.

Орієнтація виробничої політики підприємства на реалізацію (потреби потенційних покупців) в умовах певних обмежень на матеріальні ресурси дозволяє розробити економічні обгрунтовану (по обсягу і асортименту) виробничу програму (рис. В). Дана задача успішно вирішується засобами лінійного програмування, найбільш розповсюдженим з яких є засіб послідовного поліпшення плану – симплексный засіб, що дозволить вирішувати її шляхом переходу від одного плану до іншого.

В економічній практиці рекомендується використати два підходу до визначення мета оптимизации, що зумовлені конкретними умовами роботи підприємства, в частковості, його зв'язками з ринком. Якщо потреби ринку перевищують виробничий потенціал, те мета оптимизации – знайти таку виробничу програму, що при мати в наявності факторах виробництва забезпечила б максимальний фінансовий результат. Якщо же ринок насичене і підприємство примушене використати не весь виробничий потенціал, те мета оптимизации перебує в тому, щоб скласти таку виробничу програму, при якій затрати підприємства були б мінімальні.

В обидва випадках рішення цієї задачі засобами лінійного програмування полягає в знаходженні оптимума: в першому випадку – максимума прибутки, в другому – мінімуму собівартості.

В другому випадку минимизация собівартості є не єдино можливим варіантом рішення задачі. При введенні додаткових обмежень, обумовлених чинністю ринкових факторів, в якості критерію цільовий функції оптимального асортименту продукції може бути використаний показник прибутку. Тоді в загальному вигляді задачу визначення оптимального асортименту продукції можна сформулювати слідуючим чином: знайти максимальне значення цільовий функції

При обмеженнях в вигляді нерівностей:

;

;

.............................

;

;;,

Де - коефіцієнти при змінних, що використаються для прийняття рішення;

- оптимальний план;

- забезпеченість підприємства j-ì ресурсом;

- видаток j-ãî ресурсу на i-é вигляд продукції;

- максимально можлива кількість реалізації i-ãî вигляду продукції.

Даний варіант рішення задачі оптимизации є найбільш обгрунтованим в ринкових умовах, коли окремі вигляди продукції користуються індивідуальним попитом на ринку. Використання даного підходу дозволить визначити оптимальний асортимент продукції, з одного боку, що відображає вимоги споживачів, а з іншої – що забезпечує при заданих ресурсних обмеженнях максимальний прибуток.

Зараз в зв'язки з обострившейся проблемою матеріально-технічного забезпечення в зв'язки з проблемою неплатежу і спадом матеріального виробництва в усіх сферах підприємства України перейшли на «голодний» режим роботи, неповне використання виробничих мощностей. В даній ситуації при визначенні оптимального асортименту продукції симплексным засобом в частині ресурсних обмежень подається достатнім виділення лише тих з них, що зв'язані з забезпеченістю підприємства матеріальними ресурсами і їхнім використанням в виробництві.

Введення в модель ринкових обмежень є не єдиною умовою що забезпечують вірогідність і обгрунтованість отриманих результатів рішення задачі оптимизации. В випадках, якщо в цільовий функції в якості коефіцієнтів при змінних () використовується плановий прибуток на одиницю продукції, задача вирішується бездоганно лише з математичної точки зору. З Точки Зору економіста таке порушення і рішення задачі не можуть бути визнані науково обгрунтованими, оскільки до її умови віднений прибуток на одиницю продукції як величина постійна для будь-яких обсягу виробництва. На самій же справі ця величина існує тільки для певного обсягу і асортименту випуску. При зміні обсягу або асортименту продукції змінюються собівартість виробу, а отже і прибуток.

В зарубіжній аналітичній практиці для знаходження оптимального варіанту випуску продукції засобами лінійного програмування в якості коефіцієнтів при () використовується результат брутто – маржинальний доход, т. Е. Різниця між ціною і змінними витратами (або прибуток в сумі з постійними затратами підприємства).

Таким Чином, введення в модель ринкових обмежень і використання в розрахунку маржинального доходу дозволяють обгрунтовано провести аналіз з точки зору оптимального асортименту випуску продукції симплексным засобом (засобом послідовного поліпшення плану).

Необхідними умовами впровадження в практику підприємств викладеного підходу до рішення задачі оптимизации є ділення собівартості продукції на змінну і постійні частини і встановлення нормативів маржинального доходу по кожному виробу, проведення кількісних і якісних ринкових досліджень, оцінка ситуації збуту окремих виглядів продукції.