Скачиваний:
32
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
305.66 Кб
Скачать

Тема 4. Аудит правових основ діяльності страхових організацій

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Перевірка відповідності чинному законодавству документів, що регулюють статутну діяльність страхової організації. Фінансово-господарська діяльність здійснюється страховиком на основі статуту, установчого договору, свідоцтва про державну реєстрацію, ліцензії на проведення конкретних видів страхування і перестрахування. Аудит правових основ передбачає отримання відповіді на запитання, наскільки діяльність страховика відповідає цим документам і узгоджується з вимогами Закону України «Про страхування» та вимогами інших законодавчих і нормативних актів.

Страхова компанія, згідно з Законом України «Про страхування», має певний статус, який відрізняє її від інших суб’єктів підприємницької діяльності. Страхова діяльність може здійснюватися лише певними видами підприємств, визначеними законодавством. Страховиками в Україні можуть бути:

  • господарські товариства;

  • державні організації;

  • товариства взаємного страхування.

Якщо страховик є господарським товариством, то він має бути створений у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливих вимог Закону України «Про страхування». Засновниками страховика можуть бути юридичні особи і громадяни (резиденти і нерезиденти).

Державна організація набуває статусу страховика лише в окре­мих випадках, встановлених законодавством. Створення страховика у вигляді державної організації передбачене Законом «Про страхування» як виняток: «В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації…» [1, ст. 2]. У цьому разі страхова компанія має право використовувати у своїй назві слова «державна», «національна» або похідні від них лише за умови, що єдиним власником такої компанії є держава.

Товариство взаємного страхування є безприбутковою, некомерційною організацією, яка створюється для страхування ризиків членів цього товариства. Засновники товариства взаємного страхування одночасно виступають у ролі страхувальників. Товариства взаємного страхування є досить поширеними у світі, хоч в Україні їх поки що немає.

Згідно з Законом України «Про страхування» предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та управлінням ними. Законодавство дозволяє виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, а також надання послуг (виконання робіт), які безпосередньо пов’язані з зазначеними видами діяльності. Треба враховувати також, що підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом простого внесення змін до статутних документів, якщо страхування не було попереднім видом їхньої основної діяльності. Згідно з Законом України «Про страхування» страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами.

Будь-яка аудиторська перевірка починається з вивчення аудитором установчих документів суб’єкта господарювання. Вивчається предмет діяльності страховика, склад його засновників і акціонерів, наявність відокремлених підрозділів (філій та представ­ництв) страхової компанії. В аудиторському висновку необхідно дати основні відомості про страховика, а саме:

  • найменування страхової компанії, код ЄДРПОУ;

  • організаційно-правова форма страховика;

  • номер свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію), дата його видачі, найменування органу, що видав таке свідоцтво. Слід враховувати, що відокремлені підрозділи страхової компанії — філії і представництва — не мають статусу юридичної особи. Замість свідоцтва про державну реєстрацію вони діють на підставі доручення головного офісу, яке має бути зареєстроване в податковій інспекції за місцем знаходження філії (представництва). Філія має право проводити страхову діяльність, а представництво такого права позбавлене;

  • юридична адреса та місцезнаходження страховика, телефон (телефакс, телетайп, телекс), номери поточних рахунків і найменування банків, де ці рахунки відкриті;

  • кількість засновників та акціонерів. Згідно з вимогами Закону України «Про страхування» засновників страховика має бути не менше трьох. Засновниками можуть бути нерезиденти (іноземні юридичні особи і громадяни), але їхня частка в статутному фонді страховика не може перевищувати 49 %. Вона може становити 50 % лише в одному випадку: коли йдеться про примусову санацію страховика і при цьому до складу засновників страховика залучені іноземні страховики за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов’язаннями та боргами страховика, термін сплати яких уже настав. При підготовці аудиторського висновку для Комісії з цінних паперів та фондового ринку зазначають, крім того, власників, які володіють більш як 5 % акцій, і акціонера, котрий володіє контрольним пакетом акцій.

Відповідність здійснюваної діяльності страхової організації виданим ліцензіям. Зважаючи на те, що страхування належить до переліку видів ліцензованої діяльності, аудитор перевіряє наявність ліцензії, її номер, термін та місце дії. Слід звернути увагу при цьому, що ліцензія видається Уповноваженим (наглядовим) органом у сфері страхування не в цілому на страхову діяльність, а на проведення конкретних видів страхування. Страховики мають право займатися тільки тими видами страхування, які визначені в ліцензії. Перелік конкретних видів добровільного страхування, на які можна отримати ліцензію, міститься в ст. 6 Закону України «Про страхування». Це зокрема:

1. Страхування життя;

2. Страхування від нещасних випадків;

3. Медичне страхування (безперервне страхування здоров’я);

4. Страхування здоров’я на випадок хвороби.;

5. Страхування залізничного транспорту;

6. Страхування наземного транспорту (крім залізничного транс­порту);

7. Страхування повітряного транспорту;

8. Страхування водного транспорту (морського, внутрішнього

транспорту та інших видів водного транспорту);

9. Страхування вантажів і багажу;

10. Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

11. Страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

12. Страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

13. Страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

14. Страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена видами 11, 12, 13);

15. Страхування кредитів;

16. Страхування інвестицій;

17. Страхування фінансових ризиків;

18. Страхування судових витрат;

19. Страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;

20. Страхування майна (інших, ніж передбачені видами 5, 6, 7,8, 9, 10).

Перелік видів обов’язкового страхування, зазначених у ліцензії, має відповідати ст. 7 Закону України «Про страхування». Слід зауважити, що обов’язкове страхування здійснюється в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Необхідно пам’ятати, що страховикам, які отримали ліцензію на страхування життя, чинним законодавством України забороняється займатись іншими видами страхування, і навпаки.

Аудит статутного фонду (капіталу) страховика. Найважливішим пунктом у програмі аудиторської перевірки страхової компанії є аудит статутного фонду. Здійснюючи аудит статутного фонду, аудитор повинен:

  • співставити розмір статутного фонду, що показаний у балансі страхової компанії, з установчими документами;

  • відстежити всі зареєстровані протягом звітного періоду зміни статутного фонду, правильність оформлення цих змін;

  • перевірити дотримання вимог законодавства щодо сплати статутного фонду;

  • виявити та з’ясувати причини несплати засновниками внесків у статутний фонд, якщо такі є.

Наявність сплаченого статутного фонду — неодмінна умова початку статутної діяльності страховика і видачі йому ліцензії, одна з основних вимог чинного законодавства щодо забезпечення платоспроможності страховика. Пропорційно частці засновників та акціонерів у статутному фонді відбувається розподіл між ними дивідендів за підсумками фінансового року. Величина статутного фонду фіксується в статуті. Відповідно до вимог Закону України «Про страхування» мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, має становити суму, еквівалентну 1 млн євро, а страховика, який займається страхуванням життя — 1,5 млн євро за валютним обмінним курсом валюти України. При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду він повинен бути сплачений виключно в грошовій формі (при цьому забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу; забороняється також використовувати як внески у вигляді нематеріальних активів). Як виняток із зазначеного правила дозволяється формувати статутний фонд страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їхньою номінальною вартістю, але не більше 25 % загального розміру статутного фонду.

Особливу увагу звертають на наявність у складі акціонерів (засновників) страхової компанії інших страховиків. Згідно з Законом України «Про страхування» загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків не може перевищувати 30 % його власного статутного фонду, у тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 %. Остання вимога не поширюється на страховика, який проводить види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який проводить страхування життя).

Наявність статутного фонду підтверджується довідками банку, оскільки статутний фонд формується внесками в грошовій формі його учасників-засновників.

У бухгалтерському обліку для відображення стану статутного фонду (капіталу) та його руху використовується пасивний рахунок 40 «Статутний капітал». За кредитом рахунку 40 відображають збільшення статутного фонду, за дебетом — його зменшення (вилучення). Цей рахунок може мати тільки кредитове сальдо. Сальдо повинно відповідати розміру статутного фонду, який зафіксовано в установчих документах страхової компанії і в І розділі пасиву балансу на останню звітну дату.

Аналітичний облік статутного фонду ведеться за видами внесків і за кожним засновником, учасником, акціонером.

Рахунок 40 «Статутний капітал» кореспондує:

За дебетом з кредитом рахунків

За кредитом з дебетом рахунків

45 «Вилучений капітал»

42 «Додатковий капітал»

46 «Неоплачений капітал»

43 «Резервний капітал»

67 «Розрахунки з учасниками»

44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)»

46 «Неоплачений капітал»

67 «Розрахунки з учасниками

Аудит портфеля договорів прямого страхування та перестрахування. Аудит правових основ діяльності страхової компанії має торкатися також аудиту портфеля договорів зі страхування і перестрахування.

Аудит портфеля договорів страхування передбачає:

  1. Аналіз змісту й оформлення договорів страхування, встановлення їх відповідності вимогам Закону України «Про страхування». Згідно зі ст. 16 цього Закону договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Договір страхування повинен містити:

  • назву документа;

  • назву та адресу страховика;

  • прізвище, ім’я, по батькові або назву страхувальника і застрахованої особи, їхні адреси та дати народження;

  • прізвище, ім’я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу;

  • зазначення об’єкта страхування;

  • розмір страхової суми за договором страхування, іншим ніж договір страхування життя;

  • розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;

  • перелік страхових випадків;

  • розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

  • страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

  • строк дії договору;

  • порядок зміни і припинення дії договору;

  • умови здійснення страхової виплати;

  • причини відмови у страховій виплаті;

  • права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

  • інші умови за згодою сторін;

  • підписи сторін.

Орган нагляду за страховою діяльністю має право встановлювати, крім перелічених вимог, додаткові вимоги щодо договорів страхування життя і страхування майна громадян.

Форми типових договорів обов’язкового страхування, а також розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів відповідно до ст. 7 Закону України «Про страхування» встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Договори перестрахування відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 24.10.96 № 1290 «Про порядок здійснення операцій з перестрахування» повинні передбачати умову щодо зобов’язання перестраховика здійснити за заявою страховика (цедента, перестрахувальника) сплату частки страхової виплати, передбаченої цими договорами, безпосередньо страхувальнику в разі неплатоспроможності страховика (цедента, перестрахувальника).

  1. Встановлення відповідності укладених страхових договорів тим видам страхування, на які страховик має ліцензію. Особливу увагу при цьому слід приділити договорам перестрахування, оскільки згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.96 № 1290 «Про порядок здійснення операцій з перестрахування» перестраховикам дозволяється здійснювати операції з перестрахування тільки з тих видів страхування, на які вони мають ліцензію.

  2. Аналіз відповідності змісту договорів страхування Правилам страхування, які розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про стра­хування», Правила повинні містити:

  • перелік об’єктів страхування;

  • порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;

  • страхові ризики;

  • виключення зі страхових випадків і обмеження страхування;

  • строк та місце дії договору страхування;

  • порядок укладення договору страхування;

  • права та обов’язки сторін;

  • дії страхувальника в разі настання страхового випадку;

  • перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

  • порядок і умови здійснення страхових виплат;

  • строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;

  • причини відмови в страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;

  • умови припинення договору страхування;

  • порядок вирішення спорів;

  • страхові тарифи за договорами страхування, іншими ніж договори страхування життя;

  • страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;

  • особливі умови.

У разі, якщо страховик запроваджує нові правила страхування чи коли до правил страхування вносяться зміни та (або) доповнення, страховик повинен подати ці нові правила, зміни та (або) доповнення для реєстрації до Уповноваженого органу.

  1. Перевірку договорів страхування на предмет виконання законодавчих вимог щодо укладення договорів перестрахування у випадках, коли страхова сума за окремим об’єктом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів (стаття 30 Закону України «Про страхування»).

  2. Перевірку дотримання страховиками оформлення договорів страхування на спеціальних бланках (відповідно до Указу Президента України від 10.09.96 № 821 «Про виключне право Банкнотно-монетного двору НБУ» та наказу Укрстрахнагляду від 25.07.97 № 55 «Про виготовлення та облік бланків цінних паперів та документів суворого обліку»).

  3. Перевірку виконання страховиками, які здійснюють страхування життя, вимоги Закону України «Про страхування» щодо ведення ними персоніфікованого (індивідуального) обліку договорів страхування життя.

Соседние файлы в папке 2548