Конспект лекций УЛП

знизився у порівнянні з 1995 на 48%. Це свідчить про більше досконале управління запасами, а також про збільшення надійності та прогнозованості постачань матеріалів,

здебільшого за рахунок виконання постачань за системою “точно в строк”.

Однак не дивлячись на явну тенденцію до зниження запасів, в реальному житті багато організацій просто не можуть їх скорочувати, тому що сама технологія виробництва передбачає їх наявність. Прикладом може служити виробництво вина, яке необхідно витримувати у бочках встановлений час.

Основна причина для збереження цих запасів – мати резерв, який дозволив би компенсувати коливання змінних та невизначених розмірів попиту та пропозиції. Отже основна мета запасу – бути буферним ланцюгом між попитом та пропозицією. Запас дозволяє виконувати операції без збоїв та не допускати перерв в роботі. Звідси можна зробити висновок, що запаси:

1.Служать буферними ділянками між різними частинами ланцюга постачань.

2.Дозволяються задовольнити попит, що перевищив очикуваний, або виник в незвичний час.

3.Дозволяють компенсувати затримку в постачанні замовлень або посачанні в меншій кількості.

4.При розміщенні великих замовлень дозволяють одержати цінову знижку.

5.Дозволяють придбати продукцію по низькій ціні, хоча з часом вона може збільшитися.

6.Дозволяють мати продукцію, яка знімається з виробництва та яку через деякий час складно буде відшукати.

7.Дозволяють проводити сезонні операції.

8.Дозволяють перевозити продукцію з повним завантаженням транспортних засобів,

чим знижують витрати на перевезення.

9.Страхують при виникненні надзвичайних умов.

10.Можуть бути вигідними, коли висока інфляція.

Запаси можна класифікувати наступним чином:

-сировина – матеріали, деталі та комплектуючі, що доставлені в організацію, але ще там не використані;

-незакінчене виробництво – матеріали, робота з якими вже почалась, але через весь виробничий цикл вони ще не пройшли;

-готова продукція – товари, що пройшли через весь процес та очикують відвантаження споживачам.

Ця класифікація досить умовна, оскільки часто буває так, що готова продукція однієї компанії – це сировина для іншої. Деякі організації, в першу чергу рітейлери мають запаси лише готової продукції, в той час як інші, скажімо виробники, мають запаси всіх трьох типів. В загальному маштабі біля 30% запасів це сировина, 40% - незакінчене виробництво та 30% - готова продукція.

Окремі види запасів буває достатньо складно включити в ці три категорії, тому можна виділити ще два додаткових типа запасів:

-запасні частини для машин, обладнання і т.і.;

-витратні матеріали (нафта, паливо, електроенергія і т.і.).

Рисунок 7.1. Типи запасів Загальні витрати на утримання запасів за рік, як правило, складають біля 25% їх

вартості, тому зрозуміло що їх потрібно мінімізувати. Вже було зазначено, що цілком відмовитися від запасів неможливо, отже витрати на їх зберігання будуть присутні у будь-якому разі. Ці витрати можна поділити на наступні 4 окремі складові:

1.Витрати на одиницю продукції – це ціна за одиницю продукції, встановлена постачальником, або витрати організації на придбання цієї одиниці. Її легко визначити, проаналізувавши розцінки або нещодавні рахунки, що одержані від постачальників, однак ця задача ускладнюється коли декілька постачальників пропонують продукцію, яка відрізняється незначною мірою, або різні умови придбання. Якщо компанія виготовляє цю одиницю сама, визначити реальну ціну виробництва або встановити трансферну ціно не завжди легко.

2.Вартість повторного замовлення – витрати на розміщення одиниці повторного замовлення. Це може включати витрати на підготовку замовлення, його

розміщення, приймання, розвантаження, перевірку, тестування, використання обладнання та виконання послідуючих операцій. Іноді до цих витрат також включають інші витрати – на контроль якості, транспортування, сортування та переміщення одержаних товарів. Найкраще оцінити цю вартість можна шляхом ділення загальних річних витрат відділу закупівель на кількість відправлених їм замовлень.

3.Витрати на зберігання – витрати на зберігання одиниці продукції в запасі на протязі встановленого періоду часу. В цьому випадку витрати – це зв’язані гроші.

Вони можуть бути зайняті (в цьому випадку необхідно сплачувати відсотки), або це готівкові гроші, які можна було б використати для інших цілей (в цьому випадку необхідно враховувати альтернативні витрати). Інші компоненти цих витрат пов’язані з площею зберігання, вантажопереробкою, особливими умовами зберігання, виконанням адміністративних функцій. Ще одна проблема – старіння,

яка виникає у випадку, коли продукція знаходиться в запасі настільки довго, що втрачає більшу частину своєї вартості. В останній час спостерігається тенденція скорочення життєвого циклу товарів, тому старіння може відбуватися більш швидко.

4.Витрати, пов’язані з виникненням дефіциту – вони виникають у випадках, коли продукція необхідна, але його не можна поставити з запасу. Вплив дефіциту дуже широкий, він може включати втрату іміджу, зниження репутації та потенційні втрати від зниження кількості продаж в майбутньому. Витрати цього роду можуть включати також витрати на дії, направлені на усунення дефіциту: експедіювання,

відправка термінового замовлення, оплата постачання спеціальних видів продукції

і т.і.

Визначити всі ці види витрат в числовому значенні досить важко, особливо у відношенні останньої категорії, оскільки сюди включається велика кількість нематеріальних факторів, таких як втрата репутації. Більшість організацій згідні платити відносно невеликі гроші за зберігання запасів, щоб запобігти більшим витратам,

пов’язаним з дефіцитом.

Якщо організація не хоче займатися контролем запасів самостійно, вона може передати цю задачу іншій організації, або застосувати для цього посередника. Аутсорсінг частини логістичних функцій при цьому може бути вигідним: зокрема посередник може

зайнятися всіма запасами. Інший варіант – передати зовнішній організації контроль запасів, хоча фактично утримувати запаси буде сама організація. В цьому випадку також можлива загальна міра – запаси, якими керуватиме продавець. Прикладом може служити магазин, який має запас деякого товару. Спочатку магазин сам контролює свої запаси,

замовляючі у оптовика наступну партію товару, коли попередні запаси зменшуються.

Якщо магазин застосує варіант управління запасами продавцем, то ці запаси буде контролювати оптовик, відправляючи товари коли виникне така необхідність. Такий підхід має деякі переваги: постачальник може контролювати запаси на більш широкій території, створювати та підтримувати оптимальні запаси, більш ефективно організовувати транспортування, підвищувати ступінь інтеграції ланцюга постачань,

збирати більше інформації про типи попиту та забезпечувати більш стабільне обслуговування замовників. До недоліків відноситься: велика залежність організації від постачальника, у якого можуть бути інші цілі, менш яскраво виражена відповідальність за запаси, потрібність в більш довершеній інформаційній системі та менша гнучкість.

Лекція 8. Види діяльності в ланцюгу постачань. Складування та

вантажопереробка.

Як вже було визначено раніше всі організації мають та зберігають запаси.

Запаси можуть виникнути в будь-якій точці ланцюга постачань, де матеріальний потік призупиняється чи порушується. Більшість організацій зберігають запаси на складах. На практиці цими складами можуть бути і відкриті площадки, де така сировина як вугілля, руда і т.і. зберігаються в кучах, або сучасні споруди, які забезпечують необхідні умови для зберігання продуктів з особливими вимогами. Бази даних, які містять запаси інформації або спеціалістів, що мають професійну підготовку також можна розглядати як сукупність запасів знань та кваліфікації. Для спрощення інформації складом вважають будь-яке місце для зберігання будь-яких матеріалів.

Спеціалісти використовують декілька різних термінів для складів, частіше їх називають розподільчими та логістичними центрами. Іноді вважають, що розподільчі центри – це місця зберігання готової продукції на шляху до кінцевих споживачів, в той час як логістичні центри зберігають більш широкий асортимент продукції та можуть знаходитись в різних точках ланцюга постачань. Є й інші назви (транзитний центр), які

показують, що у споруді не лише зберігають матеріали, але й виконують набір інших робіт.

Отже склад – це будь-яке місце, де зберігаються запаси матеріалів при проходженні через ланцюг постачань. Крім зберігання склади можно використовувати для виконання ряду інших видів діяльності.

Склади – це важлива частина більшості ланцюгів постачань. Більша частина складів проектується для зберігання сировини до виконання операцій та готової продукції до її дистріб’юції. В меншому ступені тут зберігають незакінчене виробництво, витратні матеріали та запасні частини. Однак казати що на складах зберігаються матеріали – це відображати лише частину загальної картини. Багато організацій використовують склади як зручні місця для виконання і інших видів робіт (інспектування та сортування матеріалів, роздрібнення опту і т.і.). Загальна тенденція зараз наступна: в теперешній час склади виконують все більше задач, додаючі цінність продукту, а не являючись лише чистими центрами витрат.

Склади дорогі для управління та потребують рительного планування. Оскільки загальну структуру ланцюга постачань задає логістична стратегія, то саме вона визначає роль складів; рішення по розміщенню елементів інфраструктури показує, де потрібно відкривати склади; плани використання потужностей показують, скільки селадів слід побудувати та наскільки вони повинні бути великими; управління запасами показує, які матеріали потрібно зберігати та в якій кількості.

Як завжди тут існує ієрархія рішень; при цьому стратегія задає серію рішень тактичного та операційного характеру. Якщо, наприклад, бізнес-стратегія спрямована на забезпечення високого рівня обслуговування споживачів, логістична стратегія буде найімовірніше будуватися на великій кількості невеликих складів. Теоретично, склади,

що розміщують ближче до споживачів, дозволяють швидше реагувати на їх попит, чим підвищує рівень їх обслуговування. Крім такої важливої умови як пропускна спроможність, є ряд інших умов, які враховують при виборі оптимального розміру складу. Вони включають:

-кількість та різновид продуктів, які зберігаються на складі;

-попит на кожний продукт, динаміку його зміни, середній обсяг замовлень і т.і.;

-фізичні характеристики продукту, як габаритні так і вагові;

-спеціальні умови зберігання: контроль температури та вологості, упакування і т.і.;

-цільовий рівень обслуговування споживачів;

-обіцяний споживачам час виконання замовлень постачальниками;

-економію на маштабах;

-тип обладнання для вантажопереробки матеріалів;

-планування місць зберігання та допоміжних рішень.

Як вже було зазначено, основна функція складів – зберігати товари. Це означає, що там отримують продукцію, яка поступає від постачальників, здійснюють необхідні перевірки та сортування, зберігають матеріали до того як вони будуть потрібні, а потім організують доставку до споживачів. До цього процесу можна додати деякі деталі, та одержати наступний список видів діяльності, які зазвичай включають в поняття

“складування”:

-приймання вантажів від постачальників;

-ідентифікація товарів, зіставлення їх з замовленнями та визначення їх призначення;

-вивантаження товарів з транспортних засобів;

-виконання необхідних перевірок кількості, якості доставлених вантажів та умов замовлення;

-нанесення на матеріали маркування (зазвичай штрих-кодів);

-сортування товару, якщо це необхдіно;

-переміщення товарів на ділянку зберігання опту;

-зберігання товарів в запасі до того моменту, поки вони не будуть потрібні;

-при необхідності переміщення матеріалів із відділення зберігання опту на ділянки комплектації дрібними партіями;

-комплектація матеріалів з запасу для задоволення замовлень;

-переміщення матеріалів на ділянку сортування;

-комплектація товарів у відповідності до одержаних замовлень;

-упакування товарів;

-завантаження товарів на транспортні засоби для доставки, та диспетчерізація замовлень;

-контроль над всіма комунікаціями та пов’язаними системами, контроль запасів та фінансовий контроль.

Звичайно, це загальна картина, та далеко не завжди всі склади виконують весь перелік цих дій, хоча є й такі, які це роблять.

Значна частина складських робіт пов’язана з переміщенням матеріалів з одного місця в інше. Так, необхідно забрати вантаж з прибуваючих транспортних засобів, розмістити його на складі, для чого потрібно іноді декілька раз перемістити його на складі, а потім завантажити на транспортні засоби для доставки замовникам. Ці види діяльності відносяться до вантажопереробки.

Вантажопереробка пов’язана з переміщенням на короткі відстані, зазвичай в межах самого складу або між зонами зберігання та транспортними засобами.

Будь-яке переміщення вантажу пов’язане з фінансовими витратами та потребує часу,

крім того з’являється імовірність пошкодження чи помилок. Ефективно працюючі склади скорочують переміщення до мінімуму, а необхідні переміщення роблять максимально ефективними. До основних цілей вантажопереробки відносяться:

-переміщення матеріалів в межах складу у разі необхідності;

-швидке переміщення матеріалів, скорочення кількості та тривалості переміщень,

збільшення щільності зберігання за допомогою скорочення простору, який нераціонально використовується;

-скорочення витрат ефективним виконанням операцій;

-застосування ефективних систем матеріального менеджменту, які дозволяють

скоротити кількість помилок.

Реалізація цих цілей в значній мірі залежить від вибору обладнання для вантажопереробки. Воно може суттево вплинути на швидкість переміщення, тип вантажів, який можна переміщувати, вартість, схему розміщення, кількість працівників і т.і.

В деяких складах більша частина вантажопереробки виконується вручну з невеликою кількістю обладнання. Інші склади для переміщення важких використовують вантажопід’ємні машини та крани. Це передбачає наявність двох рівнів праці: ручної та механізованої. Третій рівень приводить нас до автоматизованих складів, де всією вантажопереробкою керують за допомогою центрального комп’ютера. Наявність трьох рівнів технології призводить до того, що склади мають суттево різні характеристики.

1.Склади з ручними операціями придатні для зберігання продукції лише невеликого розміру, легкої, з якою зручно працювати. Продукція зазвичай зберігається на

полицях, які повинні бути низькими, щоб до них можна було достати, та розташовуватися компактно, щоб скоротити загальну відстань. Для комфортних умов роботи склад повинен мати опалення та гарне освітлення.

2.На механізованих складах частину мускульної сили працівників заміщують машинами. Механізовані склади можуть бути більш великими, на них можна зберігати більш важкі вантажі. Деякі види обладнання потребують більш широких проходів для маневру, але при цьому висота штабелів може сягати 12 м. На цих складах зазвичай використовуються стандартні упаковки та контейнери, які використовуються для всіх переміщень. Для переміщення частіше за все використовуються електронавантажувачі (94% компаній). Механізованими складама керує оператор.

3.Автоматизовані склади в цілому працюють як і всі інші, однак додається наступне:

зони зберігання, що можуть обслуговуватись автоматизованим обладнанням,

зазвичай вузькі проходи висотою до 40 м; обладнання для переміщення вантажів по складу (дистанційно керовані кари, що одержують керуючий сигнал по проводах); обладнання для автоматизованого відбіру матеріалів та їх розміщення на зберігання; система керування складом, для урахування місць розташування на складі та контролю над усіма переміщеннями. Автоматизація скорочує кількість помилок, покращує облік запасів що зберігаються, підвищує продуктивність,

зменшує обсяг паперової роботи, покращує використання площі, знижує запаси,

покращує контроль над переміщенням матеріалів, здійснює більш повну підтримку систем електронного обміну даними. Крім того вона дозволяє звільнитися від працівників, що працюють в зоні зберігання, отже немає необхідності в опаленні та освітленні.

Лекція 9. Види діяльності в ланцюгу постачань. Перевезення.

Як вже було сказано раніше, вантажопереробка пов’язана з переміщенням матеріалів в межах складу. Для переміщення матеріалів у більших маштабах використовується такий вид діяльності як перевезення.

Перевезення – діяльність, яка займається переміщенням матеріалів між ділянками ланцюга постачань.

Якщо організація користується транспортом посередників, ціна переміщення одиниці продукції між двома точками визначається ставкою або тарифом. Вона встановлюється на базі витрат на надані послуги, цінності, що одержує споживач, відстані переміщення,

ваги, розмірів та вартості вантажу. Тарифи оказують великий вплив на логістику та можуть змінити весь тип переміщення вантажів.

Витрати на конкретну поїздку істотно залежать від умов її виконання. Досить росповсюджена думка, що більш високі витрати на паливо, транспортні засоби та водіїв прзводять до того, що перевезення стає все більш дорогою операцією, хоча більш вірно було б стверджувати, що насправді відносні витрати на перевезення знижуються. Це пояснюється більш високою ефективністю операцій та вдосконаленням конструкції транспортних засобів, а також зміною податків та цін на паливо.

Відносно дешевий транспорт також змінює форму ланцюга постачань, оскільки організації зараз можуть охоплювати більш широку територію, діючі з одного місця.

Єдиний логістичний центр може доставляти продукцію швидко та відносно дешево в будь-яку точку Європи. Це стимулює багато компаній замінювати власні національні склади регіональними, що обслуговують більш широку територію.

Хоч тарифи дуже важливі, але структури, які користуються послугами транспортних організацій, мають мало можливостей впливати на них. Великі компанії зі сталими обсягами перевезень може в ході перемов з транспортною компанією досягти згоди про деяку гнучкість тарифів. Оскільки транспортна галузь є дуже конкурентною, великі замовники можуть одержати гарні умови. Крім того, якщо зовнішні сторони бажають дуже багато, транспортні компанії можуть створювати власні транспортні підрозділи.

Однак досить часто тарифи залишаються сталими на базі узгоджень, що укладаються між транспортними компаніями, в результаті політики, що проводиться органами місцевої влади, або в тих випадках, коли постачальник є монополістом.

Кожна організація може ефективно впливати на рівень витрат на перевезення лише одним способом – вибирати спосіб перевезення.

Спосіб перевезення описує типи транспортних засобів що використовуються. Існує п’ять основних типі: залізниця, автомобільний транспорт, водний, повітряний та трубопровідний. У кожного з цих способів свої характеристики, і те, який з них буде кращим в конкретних обставинах, залежить від типу вантажу, котрий необхідно

перевезти, місць відправки та призначення, відстані, вартості вантажу та багатьох інших факторів.

В цілому на теперешній час більша частина вантажів перевозиться по автошляхам.

По загальноєвропейським даним доля автомобільних перевезень складає біля 60%, однак кожна компанія в залежності від виду своєї діяльності та виду вантажу, який необхідно перевезти обирає найкращий транспорт, для чого відповідному працівнику необхідно знати переваги та недоліки кожного виду транспорту.

Залізниця: зазвичай використовується для перевезення важких та великих вантажів на великі відстані. Здебільшого використовується на початкових ділянках ланцюга постачань для входячих потоків сировини. Поїзди рухаються з постійною та достатньо високою швидкістю, а також можуть працювати в комбінації з іншими видами транспорту. Зазвичай тут діють перевізники загального користування, які надають послуги всім споживачам, а не власні транспортні підрозділи компаній. Зазвичай залізничний транспорт знаходиться під контролем держави. Переваги: всепогодність,

можливість перевезення великих обсягів вантажів, низькі загальні витрати на переміщення одиниці вантажу. Недоліки: негнучкість (всі перевезення здійснюються по встановленому графіку, оскільки для всіх перевезень використовуються ті й самі колії),

поїзди можуть переміщуватись лише по визначеним маршрутам між постійними терміналами. Більшість замовників будуть розташовуватись на відстані від цього терміналу, тому будуть змушені використовувати автотранспорт як на початку перед залізничним перевезенням так і після нього.

Автошляхи: найбільш росповсюджений транспорт. Переваги: висока гнучкість,

оскільки він може доставляти вантажі практично в будь-яку точку, він використовує росповсюджену інфраструктуру автошляхів, тому користувачам немає необхідності вкладати гроші в їх побудову. Ринок автомобільних перевезень дуже конкурентний, тому для клієнта є можливість добитися зниження ціни на перевезення. Є велика кількість спеціалізованих засобів для перевезення практично любих вантажів.

Водний транспорт: більшість ланцюгів постачань передбачає відправку вантажів через моря та океани, тому понад 90% світової торгівлі пов’язано з перевезеннями продукції водним транспортом. Через 20 найбільших світових портів здійснюється понад

50% світових обсягів торгівлі. Більшість морських перевезень передбачають довгі маршрути, при цьому для перевезень використовуються різні типи суден. Ці судна