Словники як джерело інформації

Одне з важливих завдань курсу „Українська мова за професійним спрямуванням” – практичне ознайомлення з різного типу словниками, вироблення навичок користування ними.

Словники – це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, тематичному, гніздовому). Вони є одним із засобів нагромадження результатів пізнавальної діяльності людства, показником культури народу. Спеціальний розділ мовознавства, що займається теорією і практикою укладання словників, має назву лексикографії.

Усі словники залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання поділяються на два типи: енциклопедичні і філологічні словники. Об’єктом опису в енциклопедичному словнику є поняття, у філологічному – слово, однак чіткої межі між цими словниками провести не можна. Порівняймо:

Стаття з енциклопедичного галузевого словника

ФОТОН – квант електромагнітного випромінювання, нейтральна елементарна частинка з нульовою масою; носій електромагнітної взаємодії між зарядженими частинками. Фотон має енергію e = ћ w та імпульс р = ћ w/с, де ћ – постійна Планка, с – швидкість світла у вакуумі, w – частота відповідного електромагнітного випромінювання.

Стаття з філологічного словника

ФОТОН, -а, фіз. – частинка світла, окрема порція електромагнітного випромінювання; квант світла

Початково слово „енциклопедія” означало сім вільних мистецтв: граматику, риторику, логіку, геометрію, арифметику, музику та астрономію. Енциклопедичні словники за характером матеріалу поділяються на загальні та спеціальні (або галузеві, тематичні). До сьогочасних загальних енциклопедичних словників належать:

Українська радянська енциклопедія: у 12 т. – 2-е вид. К., 1977-1984.

Український радянський енциклопедичний словник: у 3т. – К., 1986-1987.

УСЕ Універсальний словник-енциклопедія. – К., 1999.

Спеціальні енциклопедичні словники містять відомості з окремих галузей: історії, фізики, географії, хімії, медицини, соціології, банківської справи, фінансів (Українська мова: енциклопедія / редкол.: В. М. Русанівський та ін. – К., 2000; Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера / за ред. Р. Дяківа. – К., 2000. – комплексне видання містить понад 12 тис. найбільш уживаних термінів з перекладом на російську мову).

Філологічні словники класифікуються за способом подання матеріалу, за спрямованістю та призначенням – тлумачні, орфоепічні (словники наголосів), орфографічні, перекладні, історичні та ін.

У тлумачних словниках (термінологічних, фразеологічних, діалектних, етимологічних, словниках омонімів, синонімів, паронімів, ономастичних) пояснюється, розкривається значення слова та його відтінки, вказуються його граматичні і стилістичні властивості, подаються типові словосполучення і фразеологічні звороти з цим словом. (Новий тлумачний словник української мови: у 3 т. / В. Яременко, О. Сліпушко. – К., 2007; Великий тлумачний словник сучасної української мови / В. Т. Бусел. – К., 2001; Словник синонімів української мови: у 2 т. / А. Бурячок та ін. – К., 1999-2000; Демська О, Кульчицький І. Словник омонімів української мови. – Л, 1996; Полюга Л. Словник антонімів. – К, 1999; Гринчишин Д, Сербенська О. Словник паронімів української мови. – К, 1986).

Різновидом тлумачних словників є словники іншомовних термінів, у яких пояснюється значення запозичених слів (Словник іншомовних слів / Л.Пустовіт та ін. – К, 2000).

Термінологічні словники містять терміни певної галузі науки, техніки, мистецтва, вони бувають загальними та вузькоспеціалізованими, крім того тлумачними і перекладними (Словник ділової людини / Уклад.: Р. Гринько, О. Гринько. – Л., 1992).

Орфографічні словники містять слова, а також словоформи у їх нормативному написанні (Орфографічний словник української мови / С. Головащук та ін. – К., 1994).

В орфоепічних, акцентологічних словниках подаються нормативна вимова і наголошування слів (Головащук С. Словник наголосів української мови. – К., 2003.; Орфоепічний словник української мови: В 2 т. – К, 2001).

Перекладні словники бувають двомовні і багатомовні. Це один з найрозвиненіших напрямків словникарства (Українсько-російський словник / за заг. ред. Л. Паламарчука, Л. Скрипник. – К., 1990; Російсько-український словник наукової термінології : Суспільні науки / Й. Андерш, С. Воробйова та ін. – К, 1994; Російсько-український словник наукової термінології: Біологія. Хімія. Медицина / С. Вассер, І. Дудка та ін. – К., 1996; Російсько-український словник з авіаційної та ракетнокосмічної техніки / за ред. Д. Баранника. – Д., 1997).

Словники скорочень містять складноскорочені слова та абревіатури, їх розшифрування, граматичні ознаки роду та числа, відмінкові закінчення при змінних формах. Останнім часом були внесені зміни у скорочення деяких слів, тому при використанні скорочень у документах потрібно керуватися правилами скорочення і написання скорочених слів і словосполучень, викладеними у ДСТУ 3582-97 „Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі” (затверджені й уведені в дію наказом № 391 Держстандарту України від 04. 07. 97 ).

Словники-довідники з культури мови допомагають закріпити лексичні, морфологічні та інші норми української літературної мови, адже коментують проблемні випадки слововживання (Головащук С. Українське літературне слововживання: словник-довідник. – К., 1995; Чак Є. Складні випадки вживання слів. – К, 1984; Словник-довідник труднощів української мови / за ред. С. Єрмоленко. – К., 1995)