2. Напад Німеччини на срср. Воєнні дії на території України в 1941 – 1942 рр.

Для продовження війни з Великобританією Німеччина потребувáла нових джерел сировини та продовольства. Крім того фашистський уряд прагнув анексії² „життєвого простору” на Сході Європи для майбутнього рейху. Не останнє місце в планах створення „великонімецького простору” посідала Україна. Як багата колонія, вона мала б стати „німецькою Індією”, аграрно-сировинним додатком до рейху. 18 грудня 1940 р. у штабі збройних сил Німеччини було розроблено так звану директиву № 21 − план „Барбароса” − це був план нападу на Радянський Союз та його розгрому шляхом „блискавичної” війни.

22 червня 1941 р. Німеччина вчинила напад на Радянський Союз. Розпочалась Велика Вітчизняна війна, яка стала складовою частиною Другої світової війни. За планом „Барбароса” на Україну вдерлося 57 дивізій і 13 корпусів групи армій „Південь”. Окрім військ фашистської Німеччини до групи армій „Південь” входили італійські, угорські, румунські, словацькі війська. Їм протистояли 80 дивізій Київського та Одеського військових округів, перетворених після початку війни у Південно-Західний та Південний фронти. За кількістю танків на Південно-Західному напрямі Червона армія переважала війська німців та їх союзників у шість разів, за кількістю літаків – удвоє. Однак радянська техніка більш ніж на 80 % було застарілою. Крім того на боєздатність Червоної армії негативно вплинули репресії 1937-1938 рр., під час яких з армійських рядів було усунуто, заарештовано, розстріляно більш ніж 40 тис. представників середнього та вищого комскладу. З названої кількості більш ніж 30 % припадало на Київський військовий округ. На початок 1941 р. лише 7 % командирів Червоної армії мали вищу військову освіту. Радянська воєнна доктрина пропагувала заклики про те, що майбутня війна відбуватиметься тільки на чужій території та „малою кров’ю”, а в Бойовому уставі Червоної армії були відсутні такі поняття, як „оборона”, „відступ”, „оточення” тощо. Все це дозволило фашистському ідеологу Й. Геббельсу назвати Червону армію „глиняним колóсом без голови”, а німецьким генералам сподіватися на легку перемогу (Україну, наприклад, планувалось окупувати протягом 6-7 тижнів).

З 23 до 30 червня 1941 р. на лінії Луцьк − Рівне − Броди тривала перша велика танкова битва Великої Вітчизняної війни – з обох сторін у ній взяли участь понад дві тисячі танків. За перші три тижні війни Червона армія втратила 850 тис. бійців та командирів, 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Німецькі втрати за цей період були майже в 10 разів меншими. Німецькі війська захопили Луцьк, Львів, Чернівці, Рівне, Житомир, Проскурів і вийшли на підступи до Києва та Одеси. З 11 липня до 26 вересня тривала оборона Києва та бої на Південно-Західному напрямі. Потрапивши в оточення, війська Південно-Західного фронту втратили загиблими, зниклими без вісті, пораненими понад 500 тис. чоловік. Загинув також командувач Південно-Західного фронту генерал М. Кирпонос. Втрати німецьких збройних сил під час Київської військової операції були в декілька разів меншими. З 5 серпня до 16 жовтня 1941 р. тривала оборона Одеси, 250 діб (з жовтня 1941 р. до липня 1942 р.) – оборона військової бази Чорноморського флоту – Севастополя. Наприкінці 1941 р. майже вся територія України, крім східних районів Харківської, Сталінської (Донецької) та Ворошиловградської (Луганської) областей, була окупована. Після поразки радянських військ у травні 1942 р. під Харковом та в Криму розпочався загальний наступ німецьких військ на Південно-Західному та Південному напрямках. 22 липня 1942 р. радянські війська залишили м. Свердловськ Ворошиловградської (Луганської) області. Оборонні бої на території України закінчилися. Вся територія УРСР була окупована Німеччиною та її союзниками.