Словники як джерело інформації

Одне з важливих завдань курсу „Українська мова” – практичне знайомство з різного типу словниками, вироблення навичок користування ними.

Словники – це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, тематичному, гніздовому). Вони є одним із засобів нагромадження результатів пізнавальної діяльності людства, показником культури народу. У мовознавстві існує спеціальний розділ, що займається теорією і практикою укладання словників – лексикографія.

Усі словники залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання поділяють на два типи: енциклопедичні і філологічні словники. Суттєва відмінність між ними саме в характері матеріалу, який описують у словниковій статті: об’єктом опису в енциклопедичному словнику є поняття, у філологічному – слово, однак чіткої межі між цими словниками провести не можна.

Початково слово „енциклопедія” означало сім вільних мистецтв: граматику, риторику, логіку, геометрію, арифметику, музику та астрономію. Енциклопедичні словники за характером матеріалу поділяють на загальні та спеціальні (або галузеві, тематичні). До сьогочасних загальних енциклопедичних словників належать:

Українська Радянська Енциклопедія: У12 т. – 2-е вид. К., 1977-1984.

Український Радянський Енциклопедичний Словник: У 3т. – К., 1986-1987.

УСЕ Універсальний словник-енциклопедія. – К., 1999.

Спеціальні енциклопедичні словники подають системні знання з окремих галузевих ділянок: історії, фізики, географії, хімії, медицини, соціології, банківської справи, фінансів (Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В. М. Русанівський та ін. – К., 2000; Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера / За ред. Р. Дяківа. – К., 2000. – комплексне видання містить понад 12 тис. найуживаніших термінів з перекладом на російську мову).

Філологічні словники класифікують за способом подання матеріалу, за спрямованістю та призначенням – тлумачні, орфоепічні (словники наголосів), орфографічні, перекладні, історичні та ін.

Тлумачні словники (термінологічні, фразеологічні, діалектні, етимологічні, словники омонімів, синонімів, паронімів, ономастичні) пояснюють, розкривають значення слова та його відтінки, вказують на його граматичні й стилістичні властивості, подають типові словосполучення і фразеологічні звороти з цим словом. (Новий тлумачний словник української мови: У 3 т. / В. Яременко, О. Сліпушко. – К., 2007; Великий тлумачний словник сучасної української мови / В. Т. Бусел. – К., 2001; Словник синонімів української мови: У 2 т. / А. Бурячок та ін. – К., 1999-2000; Демська О, Кульчицький І. Словник омонімів української мови. – Л, 1996; Полюга Л. Словник антонімів. – К, 1999; Гринчишин Д, Сербенська О. Словник паронімів української мови. – К, 1986).

Різновидом тлумачних словників є словники іншомовних термінів, у яких пояснюється значення запозичених слів (Словник іншомовних слів / Л.Пустовіт та ін. – К, 2000).

Термінологічні словники містять терміни певної галузі науки, техніки, мистецтва, вони бувають загальними та вузькоспеціалізованими, крім того тлумачними і перекладними (Словник ділової людини / Уклад.: Р. Гринько, О. Гринько. – Л., 1992).

Орфографічні словники подають перелік слів, а також словоформи у їх нормативному написанні (Орфографічний словник української мови / С. Головащук та ін. – К., 1994).

Орфоепічні, акцентологічні словники – подають нормативну вимову і наголошування слів (Головащук С. Словник наголосів української мови. – К., 2003.; Орфоепічний словник української мови: В 2 т. – К, 2001).

Перекладні словники бувають двомовні і багатомовні. Це один з найрозвиненіших напрямків словникарства (Українсько-російський словник / За заг. ред. Л. Паламарчука, Л. Скрипник. – К., 1990; Російсько-український словник наукової термінології : Суспільні науки / Й. Андерш, С. Воробйова та ін. – К, 1994; Російсько-український словник наукової термінології: Біологія. Хімія. Медицина / С. Вассер, І. Дудка та ін. – К., 1996; Російсько-український словник з авіаційної та ракетнокосмічної техніки / За ред. Д. Баранника. – Д., 1997).

Словники скорочень подають складноскорочені слова та абревіатури, розшифровують їх, вказують на граматичні ознаки роду та числа, подають відмінкові закінчення при змінних формах (Словник скорочень в українській мові / За ред. Л. Паламарчука. – К., 1988). Активна поява великої кількості нових абревіатур, їх поширеність у пресі ускладнювала сприйняття тексту, правильне розуміння. Тому з’явився ще один словник: Зінкевич-Томачек Б. та ін. Короткий практичний словник абревіатур та скорочень української мови. – Краків, 1997. Останнім часом були внесені зміни у скорочення деяких слів, тому при використанні скорочень у документах треба керуватись правилами скорочення й написання скорочених слів і словосполучень, викладеними у ДСТУ 3582-97 „Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі” (затверджені й уведені в дію наказом № 391 Держстандарту України від 04. 07. 97 ).

Словники-довідники з культури мови допомагають закріпити лексичні, морфологічні та інші норми української літературної мови, адже подають проблемні випадки слововживання (Головащук С. Українське літературне слововживання: Словник-довідник. – К., 1995; Чак Є. Складні випадки вживання слів. – К, 1984; Словник-довідник труднощів української мови / За ред. С. Єрмоленко. – К., 1995)