Виправно-трудове право

11 липня 1969 року були прийняті Основи виправно-трудового законодавства Союзу PCP і союзних республік, а 23 грудня 1970 року — Виправно-трудовий кодекс УРСР. Цей Кодекс складався з таких розділів: виправно-трудове законодавство Союзу PCP і УРСР; загальні положення; виконання покарання у вигляді позбавлення волі, заслання, вислання і виправних робіт без позбавлення волі; порядок і умови виконання покарання у вигляді позбавлення волі; заслання; вислання; виправних робіт без позбавлення волі; підстави звільнення від покарання, допомога особам, звільненим із місць ув'язнення, спостереження і нагляд за особами, звільненими від відбування покарання; участь громадськості у перевихованні засуджених.

8 лютого 1977 року до Основ виправно-трудового законодавства було включено новий розділ — порядок і умови виконання умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 березня 1983 року було затверджено Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених.

Загальні висновки

Для другої половини 60-х—першої половини 80-х років характерною була абсолютна монополія комуністичної партії на владу. Неототалітарний режим прикривався доктриною "загальнонародної держави ", яка формувалась у контексті ідеології переходу до комуністичного суспільства. Вона передбачала суттєву трансформацію соціальної бази радянського суспільства, розмиття граней між різними класами і прошарками, між містом і селом. Припускалось розширення колегіальних і демократичних засад у державному управлінні з наступним перетворенням його в "Народне громадське самоврядування". Технократична тенденція, яка проглядалась у керівництві економікою і державою, зіткнулася з ідеологічною доктриною партійності. В кінці 60-х років встановився жорсткий неототалітарний режим. З 1972 року консервативні тенденції, які орієнтувалися на такі пріоритети, як важка та оборонна промисловість, сільське господарство та енергетика, беруть гору над реформаторським лібералізмом і технократизмом. Одночасно відбувалися персоналізація влади і зміцнення позицій партійно-державної бюрократії.

Головною тенденцією розвитку держави і права була жорстка централізація державного механізму, правоохоронних органів, правової системи.

Бюрократична партійно-державна номенклатура намагалася зберегти командно-адміністративний стиль управління. Панування бюрократичної номенклатури призводило до порушень владою законності, прав і свобод громадян.

Україна у складі Союзу PCP, незважаючи на проголошену і закріплену Конституцією суверенність, політично й ідеологічно залежала від владного диктату Москви.

Таким чином, суспільно-політичне і правове життя України розвивалося в умовах наростання гострої кризи неототалітарного режиму. Постало питання про саму можливість його існування.

Розділ 19. Держава і право україни періоду перебудови (1985-1991 pp.)

19.1. Загальний історичний огляд

Перш за все визначимо, який зміст вкладався в термін "перебудова" в роки її проведення, з якою метою вона запроваджувалася.

У першій половині 80-х років правляча в СРСР партійно-номенклатурна бюрократія опинилася перед вибором: негайно розпочати реформи з метою модернізації системи або ж продовжувати курс на зміцнення неототалітарного режиму. В результаті боротьби цих тенденцій, які уособлювали відповідно генеральні секретарі ЦК КПРС Ю. Андропов і К. Черненко, до влади прийшов представник молодшого покоління партійної еліти — М. Горбачов.

Квітневий (1985 р.) пленум ЦК КПРС проголосив курс на перебудову. З позицій партійної верхівки перебудова означала перетворення в економіці, докорінну реорганізацію державного механізму, зміну форм і методів діяльності органів управління. Всі ці заходи повинні були реанімувати комуністичну ідею і врешті-решт були спрямовані на врятування соціалістичної державності. Офіційна концепція перебудови передбачала здійснення двох взаємопов'язаних завдань: 1) радикальної економічної реформи; 2) демократизації суспільного життя, поширення гласності. Кінцевою метою проголошувалася побудова гуманного, демократичного соціалізму, який поєднував би політичний плюралізм з керівною роллю КПРС, ринкові відносини з централізованим плануванням, розширення суверенітету республік і збереження єдиної союзної держави.

Перебудова почала здійснюватися звичними командними методами. Головним напрямком реформування була економіка. Спроба прискорити розвиток економіки за рахунок випереджаючого розвитку машинобудування не дала бажаних результатів. У червні 1987 року пленум ЦК КПРС проголосив програму радикальної реформи управління економікою, яка передбачала розширення прав підприємств, запровадження орендних форм господарювання, широку кооперацію у торгівлі та промисловості, створення спільних підприємств з іноземними фірмами.

Довгий час Україну вважали "заповідником застою", економічні реформи тут проводилися дуже мляво. Справа втому, що економіку України було дуже важко реформувати через те, що більше 60 відсотків її становила важка промисловість, 95 відсотків продукції вироблялося на підприємствах союзного підпорядкування. Фактично, перебудова в Україні розпочалася тільки наприкінці 1987 року. У квітні 1988 року Верховна Рада УРСР схвалила основні положення переходу від командно-адміністративної системи до економічних методів управління. Було ліквідовано 103 республіканські органи управління, 14 міністерств і відомств, укрупнено 1500 підприємств, цехів, дільниць тощо. Але незважаючи на перебудову, очікуваної самостійності підприємства не отримали. Збереглися держзамовлення, контроль міністерств і відомств, різного роду нормативи.

Не кращим було станови ще і у сільському господарстві. Виснажена і забруднена земля, застаріла техніка, низький рівень заробітної плати робили сільськогосподарське виробництво нерентабельним і збитковим. Колгоспно-радгоспна система виявилася повністю безперспективною.

Загострилася екологічна ситуація в Україні. Трагедія Чорнобиля змусила замислитися над наслідками централізованого господарювання в Україні Аварія 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС тяжким додатковим тягарем лягла на економіку України.

В цілому слід визначити, що економічна реформа перших років перебудови провалилася. Припинилося зростання національного доходу, розбалансувалися економічні відносини, безконтрольно зросли ціни, загострилася продовольча проблема. Зростав "чорний ринок", значна частина продукції вивозилася за межі республіки. 3 1 листопада 1990 року було запроваджено карткову систему і купони. У квітні 1991 року вдвічі були підвищені роздрібні ціни, що призвело до різкого погіршення життєвого рівня населення. Це підвищення цін фактично знецінило всі заощадження населення. Різко посилилася соціальна диференціація, підвищився рівень злочинності.

Перебудова, яка була спрямована на врятування соціалістичної системи, не змінила суті влади, політичної системи. Комуністична партія й надалі залишалася найважливішою державною структурою. 3 метою виходу з кризи Верховна Рада УРСР 3 серпня 1990 року прийняла Закон " Про економічну самостійність Української PCP". Але все більше ставало очевидним, що успіх економічних перетворень неможливий без реформування політичної системи.

Ще в січні 1987 року пленум ЦК КПРС проголосив гласність основою нової політики. Згодом, 1 серпня 1990 року, було прийнято Закон "Про пресу та інші засоби масової інформації", який запровадив свободу друку і скасував цензуру.

Публікації з політичних, історичних, економічних проблем почали заповнювати безліч білих плям української історії. Стала загальнодоступною правда про такі сторінки вітчизняної історії XX ст., як діяльність Центральної ради, голодомор 1933 року, сталінські репресії, боротьба ОУН—УПА тощо.