Тема 4.

Викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу, його педагогічна культура.

Основні питання теми: Викладач вищого навчального закладу. Педагогічна діяльність викладача вищого навчального закладу. Вимоги до особистості викладача вищого навчального закладу. Педагогічна майстерність викладача вищого навчального закладу.

Професія викладача одна з найбільш творчих і складних професій, так як поєднує науку та багатофункціональну діяльність.

Права та обов’язки викладачів визначені в таких основних документах:

• Закон України "Про освіту" (ст.55,56),

• Закон України "Про професійно-технічну освіту" (Розділ 8,ст.45,46,47,48),

• Закон України "Про вищу освіту" (ст.50,51).

Співробітники закладів освіти мають право на:

• вільний вибір форм, методів, засобів навчання чи наукової діяльності, виявлення педагогічної і наукової ініціативи;

• індивідуальну педагогічну і наукову діяльність;

• одержання всіх інформаційних, навчально-методичних, та інших матеріалів, що розробляються в навчальному закладі, а також інформацію про рішення президента Вченої ради, ректора, директора та заходи, що плануються;

• участь у громадському самоврядуванні, виборах керівних органів та їх структурних підрозділів;

• користування всіма видами послуг, що їх може надавати навчальний заклад своїм працівникам, а також усіма іншими можливостями навчального закладу стосовно отримання матеріальної допомоги; сприяння у розширенні та удосконаленні своєї діяльності, оперативного та ефективного вирішення навчально-методичних, науково-дослідних та виробничих проблем;

• користування подовженою оплачуваною відпусткою;

• участь в обговоренні і розв'язанні найважливіших питань навчальної, наукової та виробничої діяльності навчального закладу і його підрозділів, подання пропозицій стосовно поліпшення їх роботи;

• пільгове забезпечення житло м у порядку, встановленому законодавством;

• виконання роботи на умовах штатного сумісництва, або погодинної оплати, на одержання заробітної плати за заміну тимчасово відсутніх співробітників, на оплату праці за госпрозрахункову діяльність, роботу в спільних підприємствах, фірмах, кооперативних органах тощо;

• підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту, програм, форм навчання і наукової діяльності, організації та установ, які здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку;

• захист професійної честі, гідності;

• обирання засобів і методів навчання, наукової діяльності.

Співробітники навчального закладу зобов'язані:

• дотримуватися Статуту навчального закладу, чинного законодавства України і міжнародних угод;

• забезпечувати умови для засвоєній учнями, студентами, слухачами, стажистами, аспірантами, докторантами навчальних програм на рівні обов'язкових вимог державних стандартів, сприяти розвитку здібностей у останніх;

• брати активну участь у вирішенні завдань, що стоять перед навчальним закладом, забезпечувати високий рівень підготовки спеціалістів і проведення науково-дослідних робіт;

• наставництвом і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі,

• регулярно, не рідше одного разу на п'ять років проходити різні форми підвищення кваліфікації із збереженням середньої заробітної плати і виплатою витрат на підвищення кваліфікації за рахунок навчального закладу;

• виховувати повагу до людей, національно-культурних, духовних та історичних .цінностей України, країни походження, державного і соціального устрою, цивілізації, відмінних від власних, дбайливе ставлення до навколишнього середовища;

• виховувати молодь у дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

• дотримуватися педагогічної і наукової етики, моралі, поважати гідність студента і колег, захищати їх від фізичного і психічного насильства, попереджати вживання наркотиків і ін. шкідливі звички.

Конкретний зміст праці, права та обов'язки професора, доцента, викладача вищого навчального закладу визначає статут відповідного навчального закладу.

Розробляючи проблему педагогічної діяльності, Н.В.Кузьміна в її структурі визначила такі компоненти: гностичний, проективний, конструктивний, організаторський і комунікативний.

Гностичний компонент ( від грецького – gnosis пізнання) має відношення до знань педагога. При цьому мова йде не тільки про знання свого навчального предмета, але й знання способів педагогічної комунікації, психологічних особливостей студентів, а також самопізнання.

Проективний компонент – включає в себе уявлення про перспективні задачі навчання та виховання. Вони необхідні для моделювання наукового пошуку або навчально-виховного процесу.

Конструктивний компонент це - особливості конструювання педагогом особистої діяльності та діяльності студентів з урахуванням ближчих цілей навчання та виховання (лекція, заняття та ін.).

Організаційний компонент – це система умінь педагога організовувати свою діяльність та активну діяльність студентів.

Комунікативний компонент це – особливості комунікативної діяльності викладача, особливості його взаємин зі студентами, іншими викладачами та керівниками.

Основні напрями діяльності викладача це – навчальна та методична робота, педагогіко-дослідницька, організаційно-управлінська та культурно-просвітницька діяльність

Основні види навчальної діяльності: читання лекцій, проведення лабораторних робіт, практичних занять, семінарів, розрахунковий-графічних робіт, консультацій, заліків, іспитів, рецензування і прийом захисту контрольних робіт і проектів, керівництво практикою, керівництво науково-дослідною роботою студентів, керівництво дипломними роботами і ін.

Види навчально-методичної роботи: підготовка до лекцій, практичних, семінарських занять, учбової практики; розробка, переробка і підготовка до видання конспектів лекцій, збірок вправ і завдань, лабораторних практикумів, методичних матеріалів по контрольних робіт та ін.; поточна робота по підвищенню педагогічної кваліфікації (читання літератури); вивчення педагогічного досвіду з наданням звіту; рецензування конспекту лекцій, збірок завдань і лабораторних практикумів; складання методичних вказівок, завдань, квитків, тематики курсових робіт, розробка графіків СРС і взаємовідвідування лекцій.

Організаційно-методична робота включає робота в підготовчому відділенні та профорієнтацію, організацію практик, роботу в приймальній комісії, підготовку матеріалів до засідання кафедри і т.і..

Виховна робота це - робота куратора, робота керівників клубів, кружків, виховна робота в гуртожитку, проведення вечорів, екскурсій і т.і.

Науково-дослідна робота включає: виконання планових держбюджетних НДР, колективних договорів, написання і видання підручників і навчальних посібників, монографій, статей, тез, доповідей на конференцію, редагування і рецензування статей, тез, доповідей на конференцію, написання відгуків на дисертаційне дослідження, робота в редколегіях журналів, керівництво науково-дослідною роботою студентів, участь у вчених радах і ін.

Завдання. Дайте відповідь на питання. Яку посаду ви займаєте? Які напрями діяльності викладача є основними у Вашій педагогічній праці?

Для оцінки рівня професіоналізму педагога використовують оцінку його компетентності, тобто сформованість необхідних компетенцій. Серед них розділяють так звані загальні та спеціальні компетенції.

До загальних компетенцій відносять:

• інструментальні: когнитивні (знання, уміння, навики), технологічні (пов'язані з використанням техніки, комп'ютерні навики), лінгвістичні та комунікативні компетенції;

• міжособисністні: індивідуальні здібності, пов'язані з умінням виражати почуття та формувати відносини, працювати в групах, здібності до самокритики;

• системні: уміння працювати з використання системного підходу, удосконалювати та конструювати нові системи.

Серед спеціальних компетенцій виділяють такі, що є значущими для першого та другого рівней освіти.

Компетенції першого рівня освіти – загальні для різних предметних областей. Це:

• логічно та послідовно викладати нову інформацію, тлумачити її,

• демонструвати розуміння загальної структури дисципліни, зв'язки між її розділами,

• використовувати методи критичного аналізу та розвитку теорій,

• оцінювати результати спостережень та експериментів з приводу перевірки наукових теорій.

Компетенції , що мають значення для другого рівня освіти в спеціальній області:

• володіти найновішими методами та технікою експерименту;

• знати найновіші теорії та їх інтерпретацію;

• критично осмислювати розвиток теорії та практики;

• оперувати методами незалежного експерименту та пояснювати його результати;

• демонструвати оригінальність та творчий підхід;

• володіти компетенціями на професійному рівні.

В педагогічній науці розроблена модель, в якій виділені окремі групи педагогічних умінь.

1. Уміння побачити в педагогічній ситуації проблему та сформулювати її у вигляді педагогічних задач, при постановці задачі орієнтуватися на студента як на активну особистість.

2. Уміння працювати з навчальним матеріалом, використовувати міжпредметні зв'язки. тлумачити навчальну інформацію, врахування можливостей студентів та витрати часу, передбачати їх утруднення, мотивацію.

3. Уміння використовувати психологічні знання про студентів та їх особливості, прийоми, що дозволяють використовувати різні комунікативні задачі, в тому числі прийоми формування умови психологічної безпеки у спілкуванні.

4. Уміння використовувати прийоми, що забезпечують високий рівень спілкування: розпізнавать внутрішній стан студента, володіти засобами невербального спілкування, зрозуміти точку зору студента, використовувати демократичний стиль спілкування.

5. Уміння дотримуватися професіональної позіції педагога, управляти своїми емоціями, закріплювати «Я концепцію» студентів.

6. Уміння уявляти перспективи особистого професійного розвитку, визначення свого індивідуального стилю.

7. Уміння визначати результат навчальної діяльності студентів, рівень їх знань, умінь, навиків, видів самоконтролю та самооцінки, а також виховання та самовиховання.

8. Уміння оцінювати педагогом свою роботу в цілому, ступінь досягнення у вирішенні поставлених педагогічних задач.

За визначенням І.А.Зазюна "Педагогічна майстерність" – це комплекс рис особистості, що забезпечують високий рівень самоорганізації професійної діяльності педагога. Поняття професіоналізму в психолого-педагогічній літературі розглядається, як майстерність. Це - результат інтенсивної довготривалої педагогічної діяльності, який передбачає високий рівень продуктивності праці.

В структурі професійної педагогічної діяльності можна виділити три складових компонента: професіоналізм знань, професіоналізм спілкування, професіоналізм самовдосконалення.

Професіоналізм знань є основою, підґрунтям формування професіоналізму загалом. Важливими особливостями професіоналізму знань є: комплексність (тобто здатність викладача синтезувати інформацію з різних галузей науки у процесі викладання певного закону, тенденції), особистісна забарвленість, тобто знання, «пропущені» через власну позицію, формування знань одночасно на різних рівнях (теоретичному, методичному, технологічному).

Професіоналізм спілкування – це готовність і уміння використовувати системні знання у взаємодії зі студентами. Йдеться про те, що виховують студентів не тільки знання, алей сама особистість викладача, нормою професійної поведінки є педагогічний такт. Педагогічний такт – це форма реалізації педагогічної моралі в діяльності педагога, в якій співпадають думка і дія; це творчий пошук, уміння орієнтуватися в непередбачених ситуаціях. Значення в спілкуванні також має педагогічна техніка. Її засоби: артистизм, голос, міміка, пантоміміка, культура мови, зовнішня естетична виразність, імідж.

Професіоналізм спілкування займає особливе місце в роботі викладача. Професійно педагогічне спілкування — це система прийомів органічної соціально-психологічної взаємодії педагога і вихованців, змістом якої є обмін інформацією, пізнання один одного організація діяльності і стимулювання діяльності вихованців, організація і корекція взаємин у колективі вихованців, обмін ролями, співпереживання і створення умов для самоствердження особистості вихованця. Педагогічне спілкування – особливий вид педагогічної творчості, це - професійне спілкування викладача-педагога з вихованцями на занятті і після зайняття, що виконує певні педагогічні функції і спрямоване (якщо воно повноцінне і оптимальне) на створення сприятливого, здорового психологічного клімату, на оптимізацію навчальної діяльності і стосунків між педагогом і студентом та в студентському колективі. Особливі складності в педагогічному спілкуванні поясняються тим, що студенти сприймають зміст інформації не зовсім адекватно тому, що закладено в думці педагога, тобто зусилля педагога мають бути направлені на максимально можливе співпадіння уявлень студентів з тим, що намагався пояснити педагог.

Серед викладачів можна виділити притаманні їм рівні спілкування:

Примітивний - в основу ставлення до студента покладено примітивні правила і реакції поведінки - амбіції, самовдоволення, зловтіха. Викладач демонструє свою зверхність. Студент для викладача виступає засобом досягнення мети.

Маніпулятивний - взаємини зі студентом будуються на грі, суть якої полягає у бажанні будь-що виграти, використовуючи різні прийоми, лестощі. Студент при цьому є об'єктом маніпуляції. Він заляканий, інфантильний.

Стандартизований - домінує формальна структура спілкування. Спостерігається слабка орієнтація на особистість; викладач дотримується стандартів етикету, але така поведінка є поверховою і, не зачіпаючи особистісного рівня, реалізується на рівні масок. Студент відчуває байдужість викладача поза «маскою», і фактично залишається об'єктом маніпуляцій.

Діловий – орієнтуючись на справу, викладач бере до уваги особистісні характеристики студента лише в контексті ефективності діяльності. Викладач дотримується стандартів етикету, визнає за студентом право на самостійність. Студент для викладача є значущим залежно від внеску у спільну діяльність. В особистісному житті студент залишається самостійним.

Особистісний - спілкування базується на глибокій зацікавленості до студента, визнанні самостійності його особистості. Викладач любить студентів, вся його діяльність спрямована на розвиток їхньої духовності, особистісне спілкування стає спілкуванням духовним.

Професіоналізм вдосконалення здійснюється через самоосвіту та через самовиховання.

У формуванні особи педагога крім професійного виділяють культурний аспект. Компоненти культури – це основа індивідуальності педагога. В культурному аспекті невідривно пов'язані такі поняття, духовна культура, професійна культура та педагогічна культура. Компонентами педагогічної культури є науковий світогляд та ерудиція, педагогічна майстерність, педагогічні здібності, педагогічно значущі людські якості, педагогічна техніка (культура зовнішнього вигляду, мови, спілкування; педагогічна етика і такт; прагнення до самовдосконалення).

Психологами розроблені моделі поведінки педагогів на заняттях, що характеризують їх ставлення до студентів та навчального процесу. Серед них:

• Модель «Монблан» - диктаторськая модель. Педагог відчужений від студентів, він як би то порхає в царстві знань. Студенти для нього – лише якась маса слухачів. Педагогічні функції зведені до інформування, тому відсутній психологічний контакт викладача та студентів, що веде до пасивності студентів.

• Модель « Я сам» - авторитарна модель. Викладач – головна та єдина діюча особа в аудиторії. Від нього йдуть питання та відповіді, судження та аргументи. В наслідок цього студенти стають пасивними.

• Модель «Локатор» - модель диференційованої уваги. Викладач орієнтується на частину студентів, розглядаючи їх у якості індикатора. При цьому рушиться цілісність взаємодії в системі «викладач – студент».

• Модель «Тетерев» - замкнута на себе модель. Мова педагога монологічна, він ніяк не реагує на студентів. поглиблений у свої думки, емоційно глухий. Навкруги такого викладача утворюється психологічний вакуум.

• Модель «Гамлет» - протилежна модель. Викладач здебільше звертає увагу не стільки на змістовну сторону взаємодії, скільки тим, як він сприймається студентами, бере все на свій рахунок. Наслідок – неадекватність реакцїї педагога на репліки та вчинки студентів, педагог може стати таким, що піддається маніпуляції студентів.

• Модель «Робот» - модель негнучкого реагування. Викладач діє по жорсткій програмі, бездоганна логіка та аргументація, міміка, жести, але не враховує склад і психологічний стан студентів.

• Модель «Союз» - модель активної взаємодії, найбільш продуктивна модель. Викладач постійно веде діалог зі студентами, б швидко реагує на зміну ситуації, при дружній взємодії забезпечує ролеву дистанцію. Наслідок - проблеми, що з'являються, вирішуються творчо спільними зусиллями.

Завдання. Яка модель притаманна саме Вам? Чи в повній мірі вона відповідає Вашому стилю викладання?