1. Безфарбове тиснення на палітурках.

Буває двох видів: блінтове або плоско – поглиблене й конгревне або рельєфне, випукле. Основними факторами одержання якісного відтиску є: температура штампа, тиск і час витримки палітурної оправ під тиском при тисненні.

Безфарбове поглиблене тиснення (блінтове) – тиснення, при якому на матеріалі палітурної оправи нагрітим штампом отримується рівномірне поглиблене відображення. Це тиснення не рідко називають сліпим, так як воно видно головним чином завдяки поглибленню і згладжуванню фактури матеріала. Як самостійний вид оформлення безфарбове тиснення застосовується рідко. Зазвичай воно сполучається з друкуванням палітурними фарбами або тисненням фольгою і служить для отримання поглиблених відображень рамок, планок та інших елементів оформлення. Блінтове тиснення може застосовуватись як підготовча операція в результаті якої попередньо вигладжується фактура палітурного матеріалу для наступного тиснення на ній фольгою, друк палітурними фарбами або приклейка ілюстрації.

При блінтовому тисненні відображення виходить за рахунок деформації стиснення матеріалів палітурних оправ в місцях здавлювання штампу при цьому однозначно робиться з вирівнюванням фактури зовнішнього матеріалу оправ. В результаті тиснення відображення на всіх частинах палітурної оправи повинно бути рівномірно поглибленим, добре виділятися на загальному фоні шорсткуватої поверхні матеріалу оправи, бути чітким, блискучим, з різко введеними краями. Вирівнювання фактури матеріалу оправ значно посилює виразність відображення. Показником якості тиснення являється його глибина. Глибина відтиску повинна бути в межах 0,2-0,3 мм. При цьому глибина тиснення повинна бути однаковою у всьому малюнку.

Основну технологію тиснення складають процеси ущільнення матеріалів оправи і закріплення даної їм форми. Опір вихідних матеріалів, деформування залежить від їх жорсткості. Чим м’якіший матеріал, тим легше він деформується під дією штампа. При наявності навіть незначної фактури на зовнішньому матеріалі оправи тиск необхідно збільшити.

2. Виникнення та здійснення авторського права та суміжних прав.

3. Гігієнічна класифікація умов праці. Охарактеризуйте гігієнічні вимоги до виробничих і допоміжних приміщень та щодо організації праці на робочому місці.

Гігієнічна класифікація праці необхідна для оцінки конкретних умов та характеру праці на робочих місцях. На основі такої оцінки приймаються рішення, спрямовані на запобігання або максимальне обмеження впливу несприятливих виробничих факторів (чинників).

Оцінка умов праці здійснюється на підставі "гігієнічних класифікації умов праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу". Виходячи з принципів гігієнічних класифікації, умови праці поділяються на чотири класи:

1 клас - оптимальні умови праці - такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.

2 клас - допустимі умови праці - характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються протягом регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих і їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

3 клас - шкідливі умови праці - характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та (або) його потомство; за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості змін в організмі працюючих поділяються на чотири ступені.

4 клас - небезпечні (екстремальні) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Створення здорових та безпечних умов праці починається з правильного вибору майданчика для розміщення підприємства та раціонального розташування на ньому виробничих, допоміжних та інших будівель і споруд.

Вибираючи майданчик для будівництва підприємства, треба враховувати: аерокліматичні характеристику і рельєф місцевості, умови туманоутворення та розсіювання в атмосфері промислових викидів. Не можна розміщувати підприємства поблизу джерел водопостачання; на ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами; в місцях можливих підтоплень тощо. Слід зазначити, що при виборі місця розміщення підприємства необхідно врахувати вплив вже існуючих джерел викидів та створюваного ними тла забруднення.

Вирішуючи питання зонування (умовного поділу території за функціональним використанням), велике значення слід надавати переважному напрямку вітрів і рельєфу місцевості. Як правило, виробничу зону розташовують з підвітряного боку відносно підсобної та інших зон. Окремі будівлі та споруди розміщують на майданчику таким чином, щоб у місцях організованого забору системами вентиляції (кондиціонування повітря) вміст шкідливих речовин у зовнішньому повітрі не перевищував 30% ГДК для повітря робочої зони виробництв. При орієнтуванні будівель відносно сторін світу необхідно прагнути до створення сприятливих умов для природного освітлення. Відстань між будівлями, розташованими навпаки, повинна бути не менше висоти найвищої з цих будівель (щоб вони не затінювали один одного).

Виробничі будівлі і споруди, як правило, розташовують за ходом виробничого процесу. При цьому їх слід групувати з урахуванням спільності санітарних та протипожежних вимог, а також з урахуванням споживання електроенергії, руху транспортних та людських потоків.

Згідно Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів підприємства, їх окремі будівлі та споруди з технологічними процесами, які є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними або біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами (СЗЗ). Розмір СЗЗ визначають безпосередньо від джерел забруднення атмосферного повітря до межі житлової забудови. Джерелами забруднення повітря є: організовані (зосереджені) викиди з труби і шахти; розосереджені - через ліхтарі промислових споруд; неорганізовані - відкриті склади та підвали, місця завантаження, місця для зберігання промислових відходів.

Білет №4