4.2Організація моніторингу на території підприємства, або інші завдання

Основною метою Державної цільової екологічної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища (НПС) є удосконалення системи моніторингу НПС та накопичення даних, у тому числі, в таких напрямах, як вплив на атмосферне повітря викидами, скиди стічних вод та накопичення промислових відходів підприємств різних галузей народного господарства.

Це завдання важко виконати без організації та проведення моніторингу НПС на підприємствах та без відповідних обов’язків і співробітництва з ними.

Організація та здійснення моніторингу НПС підприємствами і, як результат надання ними екологічної звітності за відповідними формами та регламентом, дозволить поліпшити інформаційне забезпечення систем моніторингу різного рівня у тому числі регіонального та державного, забезпечити контроль щодо додержання підприємствами природоохоронних нормативних актів і заходів та у остаточному вигляді сприятиме запобіганню забруднення об’єктів НПС.

Одним з найважливіших завдань систем моніторингу підприємств є отримання достовірних даних щодо вмісту ЗР у викидах і скидах підприємств, та інформацію щодо перевищення відповідних встановлених граничних значень.

Вирішення таких завдань може бути забезпечено при наявності необхідної нормативної та законодавчої бази.

Законодавча і нормативна база щодо проведення моніторингу НПС на підприємствах може розглядатися за такими напрямками:

- стан та напрями розвитку права екологічної безпеки;

- проведення моніторингу та обов’язкове надання еколо¬гічної інформації та звітності підпри¬єм¬ствами.

Право екологічної безпеки – це система правових норм та інших юридичних засобів, які спрямовані на створення умов для реалізації суб’єктивного права громадян на екологічну безпеку та захист його в разі порушення, регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою запобігання погіршенню екологічної обстановки, виникненню небезпеки для природних систем і населення, а також здійснення у разі виникнення екологічної небезпеки системи заходів, спрямованих на ліквідацію небезпечних наслідків

Саме ці положення стали відправними для розвитку другого напряму правового регулювання проведення підприємствами моніторингу за впливом на стан НПС.

Національне екологічне законодавство останнім часом сприйняло зазначені цілі і вони були зафіксовані у деяких законодавчих та підзаконних актах України, наприклад таких як постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 р. № 956 Про ідентифікацію та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки [2,3,4,5,6]. Саме ці документи стали відправними для розвитку правового регулювання у сфері екологічної небезпеки та проведення спостереження стану НПС.

Для розробки заходів, спрямованих на усунення негативних наслідків втручання людини в навколишнє природне середовище і поліпшення екологічної ситуації, застосування методів оптимізації природокористування з одержанням достатньої кількості продукції при одночасному збереженні довкілля необхідна організація екологічного моніторингу.

Моніторинг — це комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколишнього середовища, яка дає оцінку і прогнозує його зміни, розробляє обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень.

Система державного моніторингу навколишнього середовища ґрунтується на таких принципах:

об’єктивність і достовірність;

систематичність спостережень за станом навколишнього середовища та об’єктами впливу на нього;

багаторівневість;

узгодженість нормативного та методичного забезпечення;

узгодженість технічного і програмного забезпечення;

комплексність в оцінці екологічної інформації;

оперативність проходження інформації між окремими ланками системи та вчасне інформування органів державної виконавчої влади;

відкритість екологічної інформації для населення.

Актуальність і невідкладність вирішення проблем моніторингових досліджень полягають в тому, що хоча й існує низка відомчих спостережень систем за станом довкілля, але вони не зведені в єдиний комплекс і не можуть ефективно виконувати узагальнюючу функцію оцінки стану і рівня використання ресурсів, з тим щоб прогнозувати зміни і розробляти рекомендації для прийняття управлінських рішень щодо оптимізації господарської діяльності і природокористування в окремих регіонах.

Основними завданнями екологічного моніторингу є:

організація єдиної державної системи контролю за складовими природного середовища;

налагодження автоматизованої системи збору, обробки, узагальнення і зберігання інформації про кількість і стан природних ресурсів (банк даних);

оцінка природно-ресурсного потенціалу та можливого рівня використання ресурсів;

інвентаризація джерел забруднення і вивчення ступеня антропогенного впливу на компоненти природного середовища;

моделювання і прогноз змін екологічної ситуації та рівня здоров’я довкілля;

розробка управлінських рішень, спрямованих на забезпечення раціонального природокористування і сталий розвиток регіону.

Залежно від призначення здійснюється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища.

Загальний (стандартний) моніторинг навколишнього середовища — це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього природного середовища — це спостереження спеціальних показників у цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками, щоб забезпечити оперативне реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створити безпечні умови для населення.

Фоновий (науковий) моніторинг навколишнього середовища — це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднювальних речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Цей моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях.

Комплекс екологічного моніторингу має такі підсистеми: геосферний, геохімічний і біологічний.

Геосферний моніторинг. Передбачає оцінку стану і прогнозування змін в літосфері (геологічне середовище, мінерально-сировинні ресурси), геофізсфері (гравітаційні, магнітні, радіаційні, сейсмічні та інші поля), геоморфосфері (рельєф і його порушення геодинамічними процесами — зсувами, ерозією, карстами, суфозією, осипанням тощо), гідросфері (водні ресурси, водоспоживання і водовідведення, несприятливі гідрологічні явища, рівень забруднення поверхневих і підземних вод), атмосфері (стан повітряного басейну та його забруднення, транскордонний перенос, розподіл тепла і вологи, зміни клімату).

Геохімічний моніторинг. Включає дослідження й інвентаризацію джерел забруднення, встановлення об’ємів викидів і скидів, вивчення хімічного складу повітря, опадів, ґрунтів, наземної і водної рослинності, поверхневих і підземних вод, донних відкладів та ін. Передбачає також встановлення «градієнту випадань» — кількість надходження на поверхню землі різних речовин з атмосферними опадами і пилом.

Біологічний моніторинг. Основою його є вивчення стану рослинності (фітосфера) за візуальними симптомами пошкодження листя (дефоліація, дехромація), розвитку епіфічних лишайників на деревах, динаміки змін видів рослин і структури рослинних угруповань (сукцесії, дигресії, демутації) під впливом природних і антропогенних факторів.

Європейською Економічною комісією ООН у рамках Конвенції з трансграничного переносу атмосферних забруднень в 1985 р. прийнято рішення про створення Міжнародної спільної програми оцінки впливу забруднення на біосферу. Основою цієї програми є моніторинг лісів, що здійснюється в 24 європейських країнах, а також у США і Канаді.

У вузькому сенсі його розглядають як комплексну систему перманентних спостережень за станом лісових екосистем і впливаючими на них модифікуючими факторами, в першу чергу техногенними. Найповніше ця концепція розроблена Міжнародною спільною програмою з моніторингу лісів, яка здійснюється в рам­ках Конвенції ООН з проблем переносу атмосферних забруднень на далекі відстані.

У широкому значенні моніторинг лісів включає в оцінку впливу на ліс, крім забруднення атмосфери, також пожежі, рекреаційну роль шкідників, хвороби дерев та промислове використання лісу. В такому розумінні моніторинг виконує функції контролю і управління лісовими ресурсами. Об’єднання цих напрямів в єдину систему дозволяє повніше оцінювати стан лісів як біологічного компонента біосфери і як відновлювального природного ресурсу. В біосферному просторі дається також комплексна оцінка стану педосфери (земельні ресурси, динаміка землекористування, структура угідь, ерозії і забруднення ґрунтів, екологічні наслідки меліорації земель, застосування добрив і пестицидів) і зоосфери (тваринний світ, рибні ресурси, мікробіоценози в ґрунтах та ін.).

Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях:

локальному — на території окремих об’єктів (підприємств), міст, ділянках ландшафтів. Для ефективного контролю за забрудненням атмосфери в містах із населенням до 100 тис. осіб контрольних станцій доцільно мати принаймні три; від 100 тис. до 300 тис. осіб — не менше п’яти, від 300 тис. до 500 тис. — сім, тоді як у населеному пункті з населенням понад 1 млн чоловік — 11—24 пункти. Промислові системи екологічного моніторингу контролюють викиди промислових підприємств, рівень забруднення промислових майданчиків і прилеглих до них районів;

регіональному — в межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів. Здебільшого він отримує дані про забруднення атмосфери і водойм від міських і промислових контрольних станцій;

національному — на території країни в цілому моніторинг означає статистичну обробку та аналіз даних про забруднення навколишнього середовища від регіональних систем, зі штучних супутників землі та космічних орбітальних станцій. Вони функціонують разом зі службою погоди Держкомгідромету України і здійснюють прогноз якості навколишнього середовища на великих територіях країни;

глобальному — глобальні системи моніторингу навколишнього середовища використовуються для досліджень і охорони природи та здійснюються на основі міжнародних угод у цій сфері. Низка країн має мережу наземних станцій, на яких здійснюються безперервний відбір та аналіз проб на наявність в атмосфері забруднювальних речовин, СО2, СО, пилу, свинцю, радіонуклідів та ін.

Для збереження фонового рівня якості середовища, порівняно з яким визначався б і рівень впливу людини на атмосферу, створено мережу біосферних заповідників. Вона охоплює всі основні типи природних зон.

Однією з головних умов одержання об’єктивної інформації при проведенні моніторингових досліджень є визначення кордонів його об’єкта. В складних географічних умовах елементарною просторовою одиницею доцільно вважати територію водозабору (басейну) ріки. Просторова структура екологічного моніторингу на території області базується на мережі основних і додаткових пунктів постійного спостереження (ППС). Основні ППС розміщені в межах 60—16 км2 і формують регіональну моніторингову мережу, яка зв’язана з європейською мережею ППС. Кількість таких пунктів на території кожної області визначається, враховуючи величину її території.

У міській місцевості та для організації локального моніторингу навколо промислових підприємств із значними викидами забруднювальних речовин в атмосферу закладаються додаткові ППС, наприклад, Івано-Франківська область (Бурштинська ДРЕС, Калуcька ТЕЦ, ВАТ «Оріана», АТ «Нафтохімік Прикарпаття», фірма «Барва»). Додаткові ППС розміщуються в межах водозборів головних рік на екологічних профілях (трансектах) упоперек річкових долин на витоку (до 10 км), у верхній (10—20 км), середній (25—50 км) і нижній (50—100 км) частинах водозбору на таких елементах рельєфу: вододіли, схили, надзаплавні тераси, заплави. Додаткові ППС локального моніторингу в зоні впливу промислових підприємств закладаються по мережі 2´2 км або 1´1 км з урахуванням зон забруднення та з урахуванням «рози вітрів».

На кожному пункті спостереження, залежно від ступеня мінливості показників, встановлюється періодичність їх вивчення. Перша група показників — періодичність вивчення не менше 3 разів на місяць: хімічний склад повітря і атмосферних опадів, кислотність дощів і снігу. Друга група (показники стійких змін) — періодичність 2—5 років: 1) маса опаду і підстилки; 2) видовий склад і маса трав’яного покриву; 3) видовий склад і маса мохів та лишайників на деревах; 4) інтенсивність дефоліації і дехромації; 5) кислотність ґрунтів; 6) хімічний склад поверхневих і підземних вод. Третя група — періодичність 5—10 років: 1) потужність верхнього горизонту ґрунту і кількість гумусу; 2) фізичні параметри ґрунту; 3) вміст у ґрунті і рослинах шкідливих речовин; 4) наявність шкідників і хвороб; 5) продуктивність фітоценозів; 6) структура і співвідношення угідь на водозборі.

Основою робіт з автоматизованого моніторингу навколишнього середовища є системи автоматичного спостереження контролю навколишнього середовища — АСКНС спеціалізованих аналітичних станцій.

Значний комплекс робіт в галузі екологічного моніторингу проводиться переважно пересувними лабораторіями (ПЕЛ), які забезпечують збір, обробку, накопичення та збереження інформації про параметри навколишнього середовища, а саме: атмосфери, ґрунтів, продуктів харчування. Така лабораторія, виконана на базі автобуса ЛАЗ-699Р, в режимі екологічного патрулювання дає можливість значно зменшити витрати коштів порівняно зі стаціонарною системою контролю.

Вимірювальний комплекс ПЕЛ дозволяє контролювати:

забруднення атмосфери окисами вуглецю, азоту, сірки і продуктами розпаду радону;

концентрації токсичних газів в атмосфері (більше 15 видів);

концентрації шкідливих елементів атомно-абсорбуючим експрес-методом у ґрунті, воді і харчових продуктах;

потік, еквівалентну дозу і потужність еквівалентної дози радіоактивних випромінювань усіх видів;

рівні шуму і параметри вібрації;

щільність потоку електромагнітного випромінювання НВЧ та ін.

Значну допомогу в проведенні моніторингових спостережень надають пересувні лабораторії промислових викидів, які працюють на базі відповідного автомобіля, де розміщена апаратура для контролю валових викидів і масової концентрації основних забруднювачів атмосфери.

Існує ціла низка приладів у сфері контролю техногенних забруднень довкілля і технологічного контролю виробничих процесів, які допомагають здійснити оптимальну організацію системи моніторингу різних рівнів на базі локальних комп’ютерних мереж. В Україні в деяких областях впроваджена дворівнева технологічна система збору, опрацювання, збереження та аналізу інформації, яка дозволяє чітко розподілити функції різних підрозділів, оптимально використати технічні засоби та оперативно зібрати потрібну інформацію.

Системи моніторингу першого рівня призначені для вимірювання, реєстрації та первинного накопичення даних моніторингу навколишнього середовища.

Другий, вищий рівень системи моніторингу — це програмні комплекси на Центральній ЕОМ.

Призначення цих систем таке:

збір з робочих станцій оперативної інформації з моніторингу;

діалоговий режим вводу і ведення баз даних з усіх видів і сфер радіаційного контролю;

інтеграція всіх даних на регіональному рівні та обробка, аналіз і узагальнення наявної інформації.

ВИСНОВКИ

Предметом дослідження дипломної роботи була оцінка ефективності роботи сільгоспвиробників при переході на спрощене оподаткування сільгоспвиробників у вигляді інтегрального фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП). Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов'язкових платежів):

податку на прибуток підприємств;

плати (податку) за землю;

податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

комунального податку;

збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;

збору за спеціальне водокористування.

Інші податки та збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України "Про систему оподаткування", сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.

Якщо ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь установлено ч. 1 ст. 6 Закону „Про плату за землю” у відсотках від їх грошової оцінки у розмірах:

– для ріллі, сіножатей, пасовищ – 0,1 %;

– для багаторічних насаджень – 0,03 %,

то ставки фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь установлено Законом „Про фіксований сільськогосподарський податок” у відсотках від їх грошової оцінки у розмірах:

– для ріллі, сіножатей, пасовищ – 0,15 %;

– для багаторічних насаджень – 0,09 %.

Таким чином ФСП, аналогічно земельному податку, має природу рентного податка з нормативної родючості сільськогосподарських угідь та поглинає в собі земельний податок, як одну дві третини від ФСП.

Проведений в дипломній роботі аналіз фінансового стану, ділової активності та податкового навантаження в сільськогосподарському підприємстві ТОВ “УНІРЕМАГРО”, що сплачує фіксований сільськогосподарський податок, за 2010 – 2012 роки показав, що його економічні параметри є наступними:

• статутний капітал займає частку від 40,16 % у 2010 р. до 52,98 % у 2012 р. в структурі джерел (пасивів) та відіграє суттєву роль в діяльності підприємства;

• більше половини основних джерел в пасивах займає власний капітал, тобто статутний +додатковий накопичений за роки роботи капітал, частка якого становить:

а) 78,76 % пасивів в 2010 році, і який на 97 % вкладений в необоротні

активи, що займають долю 77,78% в балансі активів;

б) 66,3 % пасивів в 2012 році, і який на 85% вкладений в необоротні

активи, що займають долю 54,6% в балансі активів;

у 2010 –2011 роках при загальному рості валюти балансу на +78,9 % (з 3,71 млн.грн. до 6,63 млн.грн.), власний капітал зріс на + 13,6 % (з 2,823 млн.грн. до 3,208 млн.грн.) за рахунок прибутку 2011 року в 0,38 млн.грн. та переведення всієї суми прибутку 2010 року в статутний та резервний капітали;

• у 2011 –2012 при продовженні загального росту валюти балансу на +116,32 % (з 6,63 млн.грн. до 14,346 млн.грн.), власний капітал зріс на +198,1 % (з 3,2 млн.грн. до 9,56 млн.грн.) за рахунок збільшення статутного фонду з 1,67 млн.грн. до 7,6 млн.грн. та переведення капіталізованої частини прибутку 0,428 млн.грн. в резервні фонди власного капіталу;

• у 2010 –2012 роках структурна частка довгострокових кредитів банків, які прирівнюються за стійкістю до власного капіталу становила 22,1% (2010), 21,1% (2011) та 11,6%(2012) від валюти балансу;

• у 2010 –2012 роках структурна частка короткострокових кредитів банків, становила 0% (2010), 7,5% (2011) та 7,8%(2012) від валюти балансу, обсяги короткострокових кредитів у 2012 році досягли 1,1 млн.грн.;

• у 2010 –2011 кредиторська заборгованість різко зросла з 2 тис.грн. (2010) до 1,5 млн.грн. (2011 рік), зайнявши частку в 22,74% від валюти баланса, але у 2012 році кредиторська заборгованість різко впала до 0,57 млн.грн., оскільки підприємство перейшло на видачу векселей при погашенні кредиторської заборгованості, яких було у 2012 році видано на суму 1,2 млн.грн., що становить частку в 8,4 % від валюти балансу;

У такий спосіб підприємство ТОВ “УНІРЕМАГРО” в 2010 – 2012 роках максимально впроваджує у своїй діяльності механізми фінансових важелів у вигляді довгострокових банківських позичкових коштів та комерційних позичок (видані векселі та кредиторська заборгованість).

Порівняльний аналіз динаміки змін агрегатів активу балансів ТОВ “УНІРЕМАГРО” у 2010 – 2012 роках дав наступні результати:

• в 2011 році необоротні активи зросли на +55,1% відносно рівня 2010 року за рахунок росту основних фондів(з 2,88 млн.грн. до 4,48 млн.грн.), в 2012 році необоротні активи відносно рівня 2011 році додатково зросли на +81,93%(з 4,48 млн.грн. до 8,16 млн.грн);

• рост основних фондів за рахунок придбання сільськогосподарської техніки дуже інтенсивний, при цьому знос за 2011 рік зріс на 73,4% відносно зносу 2010 року, а у 2012 році знос зріс ще на 40% відносно рівня 2011 року, одначе при цьому придбання(оновлення) основних засобів значно випереджало темпи росту зносу основних фондів;

• в 2011 році частка необоротних фондів в валюті балансу активів зменшилась з 77,7 % (2010) до 67,6 % (2011) та додатково зменшилась до рівня 56,9% у 2012 році, тобто основні фонди займають більше половини активів балансу, що характерно для сільськогосподарських підприємств;

• в 2011 році частка виробничих запасів в валюті балансу активів становила 0,75%, що дорівнює частці запасів у 2010 році, а у 2012 році частка виробничих запасів підвищилась до 1,42% від валюти балансу;

• в 2011 році частка незавершеного виробництва в валюті балансу активів зменшилась до 7,3%, при рівні 15,1% у 2010 році, а у 2012 році частка незавершеного виробництва зменшилась до рівня 4,35% від валюти балансу;

• в 2011 році частка готової продукції в валюті балансу активів зросла з 4,0%(2010 базовий період) до 5,41% при зростанні суми готової продукції на + 141,4% (з 0,149 млн.грн. до 0,359 млн.грн.), в 2012 році частка готової продукції в валюті балансу активів впала до 3,1%(при абсолютному рості з 0,359 млн.грн. до 0,442 млн.грн.);

• в 2011 році ТОВ “УНІРЕМАГРО” активно почало впроваджувати реалізацію сільськогосподарської продукції бартерним обміном на промислові товари, які потім реалізовувало. Так у 2011 році частка товарів з нульової відмітки 2010 року піднялася до 15,1% від валюти балнсу (1,0 млн.грн.), а у 2005 році залишилася на рівня 14,7% від валюти балансу, при цьому обсяг товарів зріс до 2,1 млн.грн.;

• в 2011 році частка дебіторської заборгованості за відпущену продукцію зменшилась в валюті балансу активів з 1,0%(2003 базовий період) до 0,3%, в 2012 році частка дебіторської заборгованості за відпущену продукцію підвищилась до 14,8 %, та на фоні бартерного товарного обміну займає практично 50% обороту;

Таким чином, проведений аналіз активів валюти балансу свідчить, що зростання валюти балансу пропорційно зростанню основних необоротних фондів, а в структурі оборотних фондів реалізована 50%бартерна схема реалізації продукції та 50% грошова реалізація через дебіторську заборгованість.

Динаміка стану виконання нормативів ліквідності в ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки характеризується :

виконанням нормативу загальної ліквідності (>1,0);

• катастрофічним невиконанням нормативів строкової та моментальної ліквідності, що пов’язано з переходом на бартерну систему реалізації продукції з доплатами грошами, які тут же використовували на покриття кредиторської заборгованості та оплату векселів у 2011 році;

• відновленням виконання нормативів строкової та моментальної ліквідності у 2012 році, що пов’язано з нарощуванням статутного та власного капіталу;

Динаміка стану виконання нормативів фінансової стійкості в дочірньому ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки характеризується :

зниженням запасу коефіцієнту фінансової незалежності у 2011 році до нижньої границі нормативу (>0,5) та відновленням показника в нормативному діапазоні у 2012 році;

виконанням нормативу фінансової стійкості ;

нестачею власних оборотних коштів у 2011 році, оскільки весь власний капітал є забезпеченням необоротних активів, та появою у 2012 році необхідного обсягу власних коштів;

Динаміка рентабельності активів та власного капіталу в ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки характеризується зниженням всіх показників рентабельності у 2011 році на 20–60% відносно рівня 2010 року та підвищенням у 2012 році рівней рентабельності на 20 50% відносно рівня 2011 року.

При цьому досягнуті рівні рентабельності 2012 року становлять :

• рентабельність активів по валовому прибутку – 21,1%;

• рентабельність власного капіталу по валовому прибутку – 31,63%;

що на рівні альтернативної прибутковості капіталу по депозитним ставкам банків (12 –14 %) робить підприємство інвестиційно привабливим, хоча період окупності власного капіталу становить 4,6 років, а активів – 6,9 років, що привабливо тільки для довгострокових інвестицій. Підтвердженням інвестиційної привабливості підприємства є розширення у 2005 році статутного капіталу з 1,7 млн.грн. до 7,6 млн.грн. за рахунок іноземних інвестицій з США та Канади.

Характеристики фінансової стійкості по покриттю запасів в ТОВ “УНІРЕМАГРО” за 2010 –2012 роки свідчать про сталу нестачу власного капіталу та довгострокових банківських кредитів для покриття запасів, що загрожує кризовим фінансовим станом при сбоях в реалізації продукції. У 2012 році після різкого росту статутного фонду за рахунок іноземних інвестицій ситуація значно покращилась відносно рівня 2011 року, але оптимізація запасів залишається однією з задач підвищення стійкості роботи підприємства.

Сумарне процентне навантаження податків в собівартості на чистий прибуток при зростанні прибутку зменшилось з 4,7% у 2010 році до 4,12% у 2011 році та до 2,84% у 2012 році.

Процентне навантаження фіксованого сільгоспподатку в собівартості на чистий прибуток зменшилось з рівня 0,97 1,47% (2010-2011 роки) до рівня 0,36% від чистого прибутку (2012 рік).

В проектній частині дипломної роботи для виявлення ефективності сплати фіксованого сільгоспподатка для сільгоспвиробника проведений аналіз результатів фінансової діяльності ТОВ “УНІРЕМАГРО” в 2010 – 2012 р.р. при застосуванні :

а) Вихідного варіанту № 1:

– сплати фіксованого сільгоспподатку незалежно від результатів

діяльності (рентна плата з сільгоспугідь);

• сплата всіх додаткових податків (за забруднення навколишнього

середовища, зборів в пенсійно-соціальні фонди) з валового операційного доходу (стаття інші витрати);

б) Варіант стандартного оподаткування № 2 :

сплата податку на отриманий валовий прибуток за ставкою 25% в залежності від результатів діяльності;

сплата всіх податків та зборів (податок на землю, за забруднення навколишнього середовища, зборів в пенсійно-соціальні фонди) за рахунок валових витрат в собівартості;

в) Варіант сплати єдиного податку 6% +ПДВ (№ 3) :

сплата єдиного податку на валовий дохід по ставці 6% в залежності від результатів діяльності;

сплата всіх додаткових податків та зборів (зборів в пенсійно-соціальні фонди за найманих працівників) за рахунок операційного доходу (стаття інші витрати);

Аналіз результатів моделювання показав, що при схемі стандартного

оподаткування діяльності ТОВ “УНІРЕМАГРО”(варіант №2) податкова нагрузка в % від прибутку становитиме (з врахуванням ПДВ) :

32,8% 28,1%;

При моделюванні схеми єдиного податку 6%+ПДВ оподаткування діяльності ТОВ “УНІРЕМАГРО”(варіант № 3) податкова нагрузка в % від прибутку становитиме (з врахуванням ПДВ):

23,2 % 15,6% (тобто на 9,6 – 12,5 % менше, ніж при стандартному оподаткуванні);

При фактично використовуємій схемі фіксованого сільськогосподарського податку при оподаткуванні діяльності ТОВ “УНІРЕМАГРО”(варіант №1) податкова нагрузка в % від прибутку становить (з врахуванням ПДВ):

7,9 % 3,6% (тобто на 24,9 – 24,6% менше, ніж при стандартному оподаткуванні);

Тобто, можна констатувати, що одна четверта частка прибутку в ТОВ “УНІРЕМАГРО” реалізується за рахунок застосування спрощеної системи фіксованого сільськогосподарського податку та забезпечує стійку прибуткову та високорентабельну роботу сільськогосподарського підприємства.

Таким чином, продовження Верховною Радою України дії спрощеної форми оподаткування – Закону України “Про фіксований сільськогосподарський податок” – слід класифікувати як вагомий вклад в підтримку розвитку вітчизняних сільгоспвиробників та сільського господарства України.

Становлення і розвиток податкової системи України свідчать про її переважну роль у формуванні та розподілі фінансових ресурсів держави. Надання державою податковій системі фіскальної спрямованості призвела до надмірного навантаження на платників і як наслідок – зниження їх економічної активності. Такі обставини обумовлюють необхідність управління податками не тільки на макро–, але й на мікроекономічному рівні. Податковий менеджмент підприємства, як складова частина фінансового менеджменту, передбачає розробку управлінських рішень, спрямованих на формування фінансового потенціалу і підвищення його ефективності. До основних елементів податкового менеджменту підприємства належать такі: податкове планування; організація та ведення оперативного бухгалтерського й податкового обліку; оптимізація податкового навантаження при застосуванні різних підходів до економічної мотивації працівників; податковий контроль. Але, оскільки податки є одним з найпоширеніших інстументів впливу в руках держави, то одного корпоративного податкового менеджменту недостатньо для ефективного регулювання економічної активності і функціонування сектору. Саме тому держава повинна приймати безпосередню участь розробці і постійному удосконаленні механізму оподаткування сільського господарства. Такі цілі можуть бути досягнені шляхом залучення досвіду оподаткування в країнах, де сільське господарство функціонує більш ефективно.

Огляд закордонних механізмів оподаткування сільськогосподарських підприємств дав зрозуміти, що особливості оподаткування АПК в різних країнах спричинений, перш за все, особливостями організації фінансових відносин в державі, обраним напрямом економічної політики, а також природними особливостями, як то структура сільськогосподарського виробництва. Кожен з цих механізмів має свої пеерваги та недоліки, але застосуванняв Україні якого-небудь конкретного механізму без підведення під реалії української економіки неможливе.

Використовуючи зарубіжний досвід оподаткування сільськогосподарських товаровиробників, можна запропонувати регресивне оподаткування підприємств. Запропонована модель оподаткування дасть змогу регулювати підприємницьку діяльність і підвищити ефективність податкової системи України. Проведені розрахунки доводять, що регресивне оподаткування є стимулом до розширення виробництва, тому що в цьому разі спостерігається зниження ставки податку на прибуток. Крім того, використання регресивної моделі оподаткування стимулює і дає можливість підприємцям збільшувати свої прибутки і обсяги коштів, які спрямовуються на рефінансування діяльності. Держава ж поступово збільшує надходження д бюджету. Отже, з одного боку, враховуються інтереси підприємців, а з другого — фіскальні інтереси держави.