та рухів”. Найвищою якістю людини, на думку Кузанського, є здатність до творчості, адже саме завдяки творчості людина стає“другим Богом”, чи “людським Богом”.
Микола Кузанський був кардиналом католицької церкви, але мав своєрідний погляд на сутність бога, відмінний від офіційного тлумачення. Він був пантеїстом, тобто вважав, що “Бог в усіх речах як всі вони в ньому”, що природа – від бога, але сама вона має божественні атрибути – нескінченність у просторі і часі. Це тоді, коли канонічна, теологічна точка зору полягала в тому, що світ кінечний у просторі і в часі його творіння Богом.
6. Розвиток натурфілософських вчень в епоху Відродження
Епоха Відродження також представлена розвитком натурфілософських вчень. Натурфілософія – це спроба пояснити й витлумачити оточуючий світ та природу, спираючись на результати наукових досліджень. Серед представників натурфілософського напрямку – геніальний митець Леонардо да Вінчі, великі вчені Микола Копернік та Галілео Галілей, Джордано Бруно та інші.
Корінний переворот в уявленнях про всесвіт, про рух планет, про Сонячну систему здійснив видатний польський астрономМикола Копернік (1473-1527) – творець геліоцентричного вчення (“геліос” – від грец. сонце). Він наніс найвідчутніший удар по теології, її догматам. У 1543 році у своїй праці“Про оберти небесних сфер” М. Копернік встановив, що не Земля, а Сонце є центром нашої планетної системи і цілком відкинув птоломеївську теологічну концепцію як неспроможну.
Глибокі філософські роздуми стосовно походження природи, матеріальності світу, його об’єктивності, нескінченності та нестворенності, ми знаходимо у творчості видатного італійського вченогоДжордано Бруно (1548-1600). У молоді роки Джордано Бруно був монахом. Однак за свої погляди, котрі суперечили релігійним догматам, був звинувачений у єресі і відлучений від церкви. Не відмовившись від своїх переконань, у лютому 1600 року спалений живцем на центральній площі у Римі.
Основні ідеї вчення Джордано Бруно: всесвіт єдиний, матеріальний, нескінченний і вічний. Те, що ми бачимо, – лише мала частина світу. Зірки – це сонця інших планетних систем. Земля – пилинка в безкрайніх просторах галактики. Основа всього існуючого – матеріальне начало.
Воно породжує все із самого себе і є причиною всіх природних речей та явищ. Д. Бруно утверджував матеріальну єдність світу і його об’єктивність, продовжував розвивати матеріалістичні традиції античної філософії. У той же час він стверджував, що “природа – це Бог у речах”, тобто стояв на позиціях пантеїзму.
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
72
Джордано Бруно – прихильник стихійної діалектики. Він високо цінував ідеї Геракліта про рух, зміни, суперечності. Д. Бруно зазначав: “...знищення є не що іншим як виникненням, і виникнення є не що іншим як знищенням; любов є ненавистю, ненависть є любов’ю...”. А також стверджував: “Хто хоче пізнати найбільші таємниці природи, хай розглядає і спостерігає мінімуми та максимуми суперечностей і протилежностей”.
Уявлення про єдність протилежностей, про знищення одного і виникнення іншого, про суперечливість природних явищ було спробою Д. Бруно відродити стихійну діалектику античних філософів на основі геліоцентричного вчення. Це одна із характерних рис філософії Джордано Бруно.
Отже, представники натурфілософського напряму філософії епохи Відродження намагалися зрозуміти природу оточуючого світу, спираючись на наукові, емпірично доведені знання, а не на християнські релігійні доктрини, як це було в епоху Середньовіччя. Тому саме цей напрям найбільшою мірою стимулював бурхливий розвиток природничого знання, яке згодом визначатиме світоглядну основу Нового часу.
7. Північне Відродження та ідеологія Реформації
Гуманізм, який поставив у центр уваги людську індивідуальність, активну і незалежну особистість, підготував церковну Реформацію. Якщо негативними рисами італійського гуманізмуXV ст. стали свавілля, егоїзм та аморальність особистості, то північне Відродження XVI ст., навпаки, привело до суворого моралізму, аскетизму в суспільстві, до свідомого зречення людини від життєвих задоволень і надмірностей.
Реформація, яка виходить за межі Італії, стає загальноєвропейським явищем, масовим народним рухом. Попередниками реформаційного руху на Заході були Віклеф (Англія, XIV ст.), Гус (Чехія, XV ст.), Савонарола (Італія, XV ст.). Вплинула на реформаційний рух і творчість Еразма Роттердамського. Але власне церковна реформація починається з виникненням протестантизму, засновниками та ідеологами якого стали Мартін Лютер, Ульрих Цвінглі, Жан Кальвін і Томас Мюнцер.
Епоха Реформації – це другий період Відродження, який виникає у XVI ст. До XVI ст. у католицькому світі нагромадилось багато такого, що викликало протести віруючих, – розкіш церковних обрядів, непомірні податки на користь церкви, жорстока інквізиція, торгівля індульгенціями (відпущенням гріхів за певну платню). Обурення проти Римських єпископів і пап, які від імені Бога вершили людські долі, переросло в широкий цілеспрямований рух, що отримав назву “Реформація” (тобто “перетворення”, “перебудова”). Він був спрямований на перебудову церкви, на скасування розкішних богослужінь і церковного
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
73
вбрання, ікон, статуй. Прихильники Реформації відстоювали повернення до того стану церкви, в якому вона була на початок християнської ери. Нові церкви, що відкололися від католицизму в ході Реформації, почали називатися протестантськими. Протестантство виражало прагнення буржуазного суспільства до здешевлення і спрощення релігійного культу, до демократизації його в ім’я буржуазного індивідуалізму, приватної ініціативи і підприємництва. Протестанти відкинули основні католицькі догмати: про зверхність і непогрішність Папи римського, про церковну ієрархію, про спасіння через посередництво церкви тощо. Замість них вони висунули свої основоположення віри, головним із них став догмат про спасіння через особисту віру.
Основою протестантизму стали:
·визнання Біблії як єдиного джерела віровчення;
·заперечення Святого Передання (авторитету отців церкви, святителів, Всесвітніх Соборів та досвіду церкви в цілому);
·невизнання церковної ієрархії;
·заперечення культу святих, поклоніння іконам, мощам тощо;
·відмова від постів, чернецтва, майже від усіх таїнств (крім хрещення і причастя);
·проголошення спасіння особистою вірою, а не добрими вчинками. Справа спасіння, вважали протестанти, знаходиться в руках кожної
людини і залежить від її чистої віри, а не від церковних таїнств та обрядів. Теза спасіння через особисту віру, “виправдання вірою” була протиставлена католицькій доктрині“добрих вчинків”, ідеї спасіння через нагромадження заслуг перед Богом. Протестантизм був зрозумілим для народних мас, приваблював простотою, торкався совісті кожного.
Реформація почалася у німецькій частині Швейцарії, де у 1516 році Цвінглі виступив проти торгівлі індульгенціями як найгрубішого порушення кодексу християнства. Він висунув 67 тез проти католицизму. Оскільки головну опору папства він вбачав у неосвіченості парафіян, його вимогою стає загальна освіта. Цвінглі переклав Біблію німецькою мовою, з того часу вона ввійшла в історію як Швейцарська Біблія. Загинув Цвінглі в одній із битв між католиками і протестантами.
Майже одночасно з ним почав свою діяльність у південній частині Німеччини Мартін Лютер. У 1517 році він висуває 95 тез проти католицизму, показуючи різницю між покаянням як актом внутрішнього духовного досвіду людини і папським відпущенням гріхів через -ін дульгенцію. Лютер виступав проти церкви як єдиного посередника між Богом і людиною. Лютер зробив свій переклад Біблії німецькою мовою, намагаючись писати простою народною мовою, внаслідок чого у розділеній на численні діалекти Німеччині з’явилася єдина німецька мова.
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
74
Майно католицької церкви Мартін Лютер віддавав на потреби народної освіти і на допомогу хворим, створюючи школи та лікарні.
Кожен із реформаторів йшов своїм шляхом залежно від умов і традицій своєї країни. Тому вони сформували окремі церкви: лютеранську, кальвіністську, англіканську. Центральне місце в теології Ж. Кальвіна займає теза про те, що доля людини визначена наперед, ніякі добрі справи не допоможуть тому, кого Бог не обрав для спасіння. Після гріхопадіння природа людини настільки спотворена, що людина вже немає свободи волі і може сподіватися тільки на благодать Божу. Ніякі добрі вчинки не можуть подолати людську гріховність, і тільки Богу дано визначити, хто врятується, а хто – ні. Люди можуть лише здогадатися за деякими ознаками, чи отримають вони спасіння. Однією з таких ознак є сила власної віри. Рішучість і непохитність у справах віри, суворість в оцінці себе та інших, працьовитість, відданість своїй справі, ощадливість та організованість у житті, скромність, аскетизм, а також енергійність, активність – є основою протестантської етики й ознаками обрання людини для спасіння. Важливою ознакою в обранні людини стає життєвий успіх і багатство, досягнуті чесною працею. Кальвін підкреслював можливість більш активного включення християн у земні справи. Так, професія, вважав він, є місцем служіння Богові і тому самоціллю, а не засобом для досягнення будь-яких цілей. Звідси – сувора моральна дисципліна, непохитність у всіх питаннях мирського життя. Як ідеологія молодої буржуазії, що йшла до влади, кальвінізм відіграв велику роль у ранніх буржуазних революціях. Кальвін виправдовував підприємницьку діяльність буржуа, впровадив ідеал “дешевої церкви” (через спрощення культу, скасування церковного убранства тощо). Не випадково відомий соціолог Макс Вебер пов’язував бурхливий розвиток капіталізму у Західній Європі саме з формуванням протестантської етики.
Реформація була тісно пов’язана з містичними середньовічними вченнями, які вона пристосувала до своїх ідей про внутрішнє, індивідуальне ставлення до Бога. З найрадикальнішим викладенням містичного богослов’я ми зустрічаємось у релігійно-філософських поглядах Томаса Мюнцера. Особиста віра, вважав він, є єдиним шляхом людини до Христа і спасіння. Т. Мюнцеру належить ідея необхідності встановлення такої “божої влади” на землі, яка б принесла соціальну рівність. Політична програма Т. Мюнцера була близькою до ідеї комуністичної утопії.
За Реформацією наступає контрреформація– боротьба католиків за відновлення втрачених позицій. Вона почалася з середини XVI ст. і тривала протягом XVII ст. Закінчилася контрреформація певною релігійною апатією і примиренням обох рухів. Католицькими державами залишилися Іспанія, Ірландія, Франція, Польща, Латинська Америка,
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
75
протестантськими – значна частина Швейцарії, Німеччина, Скандинавія, Англія, США. Внаслідок релігійної боротьби і католицизм, і протестантизм стали більш віротерпимими, церкви відмовилися від авторитарності і стали виходити з інтересів окремої особистості.
Отже, епоха Відродження – це період європейської історії, що охоплював XIV-XVI ст.
Основні риси філософії епохи Відродження:
·гуманістичний світогляд, антропоцентризм;
·тенденція до секуляризації та домінування світських форм життя;
·культ мистецтва й творчості;
·індивідуалізм як визначальна психологічна якість;
·розвиток природничих наук;
·геліоцентризм;
·пантеїзм;
·відродження античної діалектики;
·дослідження проблем формування держави на переломному етапі переходу до буржуазних суспільних відносин.
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
76